ЮВІЛЕЙ
6 штрихів до життя легендарного українського актора, художнього керівника театру ім. Івана Франка
І з’явився на білий світ, у містечку Куликів на Львівщині, Богдан Сильвестрович Ступка знаково: 27 серпня — в день народження своєї мами та Івана Франка. Марія Григорівна — добрий ангел його родинної домівки, Великий Каменяр — творчої, з 1978 року в Національному театрі імені Івана Франка. Була й професійна родинна знаковість: батько — хорист, старший мамин брат — соліст, тітка — концертмейстер Львівського оперного театру; зустрічі з видатними співаками, зокрема Іваном Козловським і Сергієм Лємешевим, за лаштунками у дитинстві. Згодом — театральна спадкоємність у власній сім’ї: дружина Лариса — балерина, син Остап — актор-франківець, причетний до театру й онук Дмитро.
У художнього керівника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Богдана Ступки, акторський спадок якого — до 50 ролей в театрі й понад 100 в кіно, аристократична театральна й кінематографічна генеалогія: грав гетьманів Івана Брюховецького, Івана Мазепу, Богдана Хмельницького, царя Бориса Годунова, Чингісхана…
Зірковим став завдяки Богдану Ступці образ молочника Тев’є у виставі «Тев’є-Тевель» за Шоломом Алейхемом: за виконання цієї ролі Богдан Сильвестрович удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка і Почесного титулу Честі із врученням ордена «Жива легенда».
Найостанніша на сьогодні відзнака життя і творчості визначного Богдана Ступки, знаменитого не лише в Україні, а й у світі, — звання Героя України, а перед нею — багато нагород за театральну і кінематографічну діяльність.
1. — Ми з мамою народилися в один день. Хоч де я був, завжди 27 серпня летів до неї на день народження. Маму звуть Марія, а 28 серпня Успення Пресвятої Богородиці. Оскільки мама була справжня вірянка, ми дуже шанували це свято. Мабуть, я засмучував її, бо в молодості був конфліктний, потім порозумнішав, слухав маму. Останні роки щомісяця до неї приїздив. Накуплю всякої всячини, дам грошей, а вона їх складала — «на похорон». Та їй нічого й не треба було. Не хотіла переїжджати в Київ, робити операцію на очах, казала: що буде, те й буде. Мама лише місяць не дожила до 95.
2. — Якось моя мама приїхала в Київ до брата Павла Крупника, який завідував трупою оперного театру. Він колись був оперним співаком, мав гарний голос, баритон, співав Онєгіна і в театрі був 39-40 років. Дядько Павло був дуже цікавий чоловік, так тішився, що будуються нові будинки в Києві, навіть заходив до недобудованих квартир, виміряв кімнати. І от коли він свою сестру водив по Києву, вони підійшли до театру Франка і сіли там у скверику. Мама подивилася на будівлю і сказала брату: «Було б добре, якби мій син Богдан працював у цьому театрі». Чи тоді мама наврочила, чи накаркала, але так сталося.
3. — Мені запам’яталися слова Наталі Михайлівни Ужвій, які вона сказала, коли я зіграв «Украдене щастя». Вона теж грала в ньому Анну із Бучмою і Добровольським. Я тоді не зрозумів, чи це була іронія, чи похвала: «Ну що ви граєте, — казала вона, — ви граєте князя Мишкіна, Ісуса Христа». Я коли це почув, упав на коліна, поцілував їй поділ сукні: дуже був їй вдячний, що вона порівняла. А потім у «Дяді Вані» Чехова я грав Івана Петровича Войницького, дядю Ваню, а вона грала мою маму. І вона взяла мене за руку і каже: «Ну що я тут граю — таку фітюлічку, невеличку роль. Я б ще могла зіграти вашу коханку». І я зрозумів, що старше покоління, що це є підтримка. Я пам’ятаю цю теплу руку до цих пір.
.jpg)
«Мої роки — мої ролі». Фото з архіву редакції
4. У фільмі «Вогні притону» режисера Олександра Гордона, який закривав цьогорічний Одеський міжнародний кінофестиваль, Богдан Ступка зіграв порівняно невелику роль прокурора Заславського.
— Обсягом я зовсім не переймався: це була дуже цікава роль. Я таких ролей не грав. Коли в людини є внутрішній конфлікт — це цікаво показувати глядачам. А коли ти просто представляєш чи вогонь, чи камінь, чи дерево, чи стіл, чи мікрофон — це не цікаво».
5. — Коли я вперше приїхав до Одеси на гастролі, то дуже переймався, що ніяк не міг надибати виявів славетного одеського гумору. Аж ось їду в трамваї — люди проштовхуються до виходу і якийсь здоровий чолов’яга питає в маленького: «На наступній будете?», — той обертається — «Давно не був!» Тоді й зрозумів, що я таки в Одесі».
6. Виповнюється 10 років, як Богдан Ступка очолив колектив франківців. Ось яким буде цей сезон:
— Вперше на нашій сцені звертаємося до творчості Сергія Жадана — «Гімн демократичної молоді» ставить режисер Юрій Одинокий. Готуємо виставу за п’єсою «Піаніно в траві» відомої французької письменниці Франсуази Саган. Режисер Ігор Грінберг свою виставу назвав «Рояль в траві». Раніше він ставив на нашій сцені «Камінь на камені» й працював разом із Сергієм Данченком над «Балом злодіїв». Мені дуже приємно, що прекрасна актриса Лариса Хоролець повертається в наш театр. Вона зіграє в цій виставі головну роль. Не забуваємо ми й про своїх маленьких глядачів — готуємо «Попелюшку», до якої музику пише молода естрадна співачка, композиторка й актриса нашої трупи Вікторія Васалатій. Ще з’являться в нашому репертуарі водевіль «Жона є жона» за Антоном Чеховим, повість «Перехресні стежки» за Іваном Франком — інсценізація та постановка Дмитра Чирип’юка...
Сторінку підготували
Наталя БОРОДЮК,
Іван ШЕВЧУК,
Людмила ЯНОВСЬКА
.jpg)
"По-людськи я не можу зрозуміти Тараса - це було головною перепоною в роботі над роллю". Фото з сайтуruskino.ru
В останні роки Ступка нерідко грає в серіалах. Разом з Володимиром Гостюхіним в "Юнкерах"
.jpg)
Багатогранний Ступка: кінокомедія "Китайський сервіз"
Молочник Тев'є: "Нема такої болячки на світі, яка б не загоїлась"