ЮВІЛЕЙ
У рік 120-річчя з дня народження Костянтина Паустовського на Черкащині тривають пошуки його перебування тут
Дитинство Костянтина Георгійовича, за його словами, пройшло в Черкасах і в маєтку Городище (нині Білоцерківського району Київської області), де була дідизна давнього запорозького роду Паустовських. «Коли Запорозьку Січ при Катерині ІІ розігнали, частину козаків оселили над берегами річки Рось, біля Білої Церкви, — згадував К. Паустовський. — Козаки неохоче сіли на землю. Їхнє буйне минуле ще довго докипало в крові. Навіть я, народившись наприкінці XIX століття, чув від старих розповіді про криваві герці з поляками, походи в Туреччину, про уманську різанину й чигиринських гетьманів. Наслухавшись цих розповідей, я грав з братами в запорозькі битви».
Дід Паустовського Максим Григорович після одної з турецьких війн привіз в Україну дружину-туркеню, а сам став чумакувати.
Сім’я Паустовських часто приїздила з Києва в гості до черкаських родичів. У місті на Дніпрі у великому дерев’яному будинку з мезоніном жили дід і бабуся Кості по матері, яка мала великий вплив на його розвиток.
Вікентія Іванівна була «високою старою полькою. Завжди ходила в жалобі й чорній наколці, — писав пізніше К. Паустовський. — Уперше вона вдягла жалобу після розгрому польського повстання 1863-го й відтоді ніколи її не знімала». Вікентія Іванівна часто ходила на прощу до католицьких і православних святинь, а одного разу взяла з собою Костю. Для нього вона стала ще й захопливою екскурсією — надзвичайно начитана бабуся могла пояснити внукові все, що вони бачили дорогою.
Із усіх черкаських спогадів К. Паустовський найбільше уваги приділяв святкуванню Великодня, коли в місті на Дніпрі збиралася вся незвичайна родина. Узяти хоча б дядька Йосипа Григоровича. Він встиг побувати начальником верблюжих караванів у Середній Азії, на боці бурів брав участь в англо-бурській війні в Південній Африці, на Далекому Сході — в російсько-японській. Мабуть, Японія справила на дядька Юзю велике враження, тому що після розгрому революції 1905 року, учасником якої він теж був, дядько емігрував саме в цю країну. Там і помер.
Крім його колоритних розповідей, на уяву майбутнього письменника надзвичайно впливали бабусин сад і квіти в ньому. Костянтин Георгійович згадував: «Напевне, в цьому саду народилася моя пристрасть до подорожей. У дитинстві я уявляв далеку країну, куди неодмінно поїду, як хвилясту рівнину, що до обрію заросла травою й квітами». «Поїздки в Черкаси були в моєму дитинстві святами, а будні починалися в Києві, на Святославській вулиці, де в сумній і незатишній квартирі минали довгі зими».
Мало хто знає, що життєвий шлях відомого письменника також пов’язаний з містом Смілою. Так, у двох новелах «Рожеві олеандри» та «Весільний подарунок» з повісті «Про життя» Костянтин Георгійович згадує про садибу Яворських у Смілі та розповідає, як він ще дитиною гостював тут. Уже дорослим Костянтин Георгійович неодноразово відвідував Смілу, де жили його рідні, й залишив про ці поїздки багато спогадів.
Нащадок українського гетьмана Сагайдачного, Костянтин Паустовський у своїх творах не раз освідчувався в любові Україні та її мові. «Кобзар» Шевченка він любив і шанував із дитинства. Уперше він почув про Тараса від свого діда — миколаївського солдата, який служив у місцях заслання поета. Тому закономірними у його творчості є повісті «Кара-Бугаз», «Тарас Шевченко», оповідання «Зупинка в пустелі», з яких постає перед читачами образ Кобзаря як мужньої людини і геніального письменника.
— Ось тут, як ми дослідили, на місці отієї висотки за будинком політосвіти, — розповідає доцент Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького Інна Тарасинська, — й стояв той самий будиночок, про який написав Костянтин Георгійович у повісті «Далекі роки». Він у ній змалював і олеандри на веранді, й інші квіти та весь зелений розмай бабусиного саду, який, очевидно, й дав поштовх до його пристрасті подорожувати.
Сама Інна Зиновіївна пишається тим, що два десятиліття тому разом з іншими шанувальниками письменника заснувала клуб Паустовського, який прищепив любов до творчості великого майстра слова багатьом студентам, продовжує дослідницьку роботу, пов’язану з його іменем.