Давній школярський спогад. Класний керівник ніяк не могла розпочати урок — збивалася, плутала слова, раз по раз діставала хусточку… Зрештою, з’ясувалося: щойно вона дізналася про страшну трагедію, яка сталася в сім’ї одного з учнів. Працюючи помічником на бурякозбиральному комбайні, його батько необачно зіскочив з підніжки і потрапив під ріжучий механізм. Лікарі виявилися безсилими.
А згодом інша біда — нашому сусідові, який працював на місцевому цукровому заводі, під час ремонту виробничої лінії відірвало ліву руку. Молодий, сильний, красивий, після того він одразу став якимось маленьким, сірим, непомітним. Зрештою, фатальний випадок перекреслив усю його долю — за кілька років помер від серцевого нападу.
Ці два факти — малесенька частинка у бурхливому щоденному калейдоскопі, який офіційно іменується безпекою праці на виробництві. І сьогодні, вмикаючи телевізор чи радіо, розгортаючи свіжу газету, інтуїтивно налаштовуєшся на подібні повідомлення. Десь стався вибух у шахті, хтось зірвався з будівельних риштувань, ще десь відмовили гальма автомобіля… За кожним випадком — трагедія, біда, скалічене життя. І немає перерви в таких повідомленнях — одне за одним, вони утворюють страшний моторошний ланцюг із німим запитанням: хто наступний у цьому переліку? Це стосується не тільки нас, українців, а й будь-якої іншої країни Європи чи світу.
Не випадково у 1998 році профспілкові активісти і робітники США та Канади на честь загиблих на виробництві запровадили День пам’яті. Спершу цю ініціативу підтримали до десятка країн, а сьогодні в міжнародному русі безпеки праці бере участь понад сотня держав, і в тому числі Україна. 28 квітня стало офіційним днем, коли весь світ нагадує кожному про необхідність бути максимально обачливим і обережним на будь-якому робочому місці.
Вдумаймося в цифри. Протягом минулого року в Україні загинули на виробництві 685 працівників, що на 41 більше, ніж позаторік, а загалом травмовано понад 10600 співгромадян. Страшні показники, до того ж кількісно вищі, ніж у високорозвиненій Європі. Іншими словами, за рік з мапи країни щезло одне середньостатистичне село, а лави інвалідів і калік поповнила багатотисячна армія колись здорових працівників. Дякувати Богові і вжитим заходам, на Сумщині ця тенденція більш позитивна, хоч навряд чи можна вважати її благополучною, якщо трапляються випадки смертельного травматизму. Найбільш небезпечними у вітчизняному виробництві залишаються вугільна, гірничорудна і будівельна галузі, агропромисловий комплекс, транспорт, житлово-комунальне господарство…
Утім, не можна назвати галузь чи якусь ділянку, які б стовідсотково гарантували виробничу безпеку. У рахубу можна вскочити навіть на «найрівнішому» місці — звісно, якщо на роботі ловити гав чи витрішки. Ось чому спеціалісти стверджують: щонайменше 90% виробничого благополуччя залежать від особистої уваги, акуратності, обачливості кожного з нас. Ну а решта 10% — це справді ті заходи з безпеки праці, які повинні проводитися і таки проводяться в цехах, шахтах, на виробництві, аби максимально убезпечитися від трагедії чи біди.
Сьогоднішнє календарне число — своєрідне червоне світло кожному з нас. Воно спонукає зупинитися, роззирнутися, задуматися, запитати себе: «А чи не наражаєшся на небезпеку сам і чи вчасно підказав тому, хто поруч, бути безпечним і обачливим?» Не забуваймо про це. А ще пам’ятаймо давню-давню пораду: застереження про те, що кожного з нас увечері хтось та й чекає вдома — батьки, діти, онуки, дружина, чоловік… Дай Боже, аби всі ми щодня мали щастя від таких зустрічей.