Людей залежно від віку віддавна ділять на дорослих і дітей. Але є багато не згодних із цим правилом. Вони живуть на всьому готовому, користуючись усім, чим можуть забезпечити їх батьки, і водночас вимагають, щоб їх сприймали як дорослих, не втручалися в їхні справи, а якщо хтось називає їх дітьми, дуже ображаються.

Підлітки! У прагненні привернути до себе увагу вони використовують весь доступний арсенал впливу на дорослих: від мовчазного усамітнення до грубощів і навіть шантажу — ось втечу з дому, знатимете! А якщо це відбувається на тлі нерозділеного першого кохання, насмішок ровесників, то призводить до трагічних випадків, кількість яких останнім часом зростає.

За даними управління ювенальної превенції Національної поліції України, торік сталося 137 дитячих суїцидів та понад 1000 спроб скоїти самогубство. А за чотири місяці цього року вже зафіксовано більше суїцидів, ніж за весь 2020-й.

Не усвідомлюючи наслідків, підлітки коять божевільні вчинки: жменями ковтають пігулки, стрибають з вікон багатоповерхівок або намагаються зробити селфі десь на шаленій висоті. Нещодавно трагічні випадки зафіксовано у Боярці під Києвом, Одесі, Запоріжжі, Харкові, Львові. Батькам, яким довелося пережити такі трагедії, не дає спокою запитання: чому так сталося?

Забувають, що життя лише одне

— Підлітковий вік перебуває на вістрі проблем психічного, соціального і фізичного здоров’я, — розповідає професор Георгій Даниленко, директор Інституту охорони здоров’я дітей і підлітків Національної академії медичних наук України. — У молодшому віці головну увагу спрямовано на фізичний розвиток. А що відбувається пізніше, після 11—13 років? Настають різкі фізіологічні та психологічні зміни, починається усвідомлення особистості: хто вона, яка її роль у родині, колі ровесників. Це період, коли намагаються позбутися опіки батьків, орієнтуючись на власне «я», відкидають будь-яку допомогу чи пораду дорослих, вбачаючи у цьому тиск та обмеження своїх прав.

Безперечно, підлітковий вік потребує особливої уваги. Але багато дорослих цього не усвідомлюють, навіть лікарі. Вони вважають, якщо до 18 років пацієнтів консультують і лікують у дитячих відділеннях, то вони ще діти. І ставлення до них відповідне.

Не лише в нашій країні, а й у всьому світі виникає багато складнощів саме з підлітковим віком. У цей період має велике значення розвиток особистості й поєднання соціального, психологічного і фізичного здоров’я. Проблема відома ще з прадавніх часів, історія цивілізації свідчить про руйнівну силу підліткового віку. Те, як відбувається взаємодія особи у підлітковому віці і її оточення, багато в чому залежить від традицій, цінностей і особливостей політики кожного суспільства.

— Георгію Миколайовичу, що підштовхує підлітків до тих вчинків, за якими небуття? Невже вони вірять, що так можна перезавантажити своє життя, щоб потім було все, як їм хочеться?

— Дорослі повинні пам’ятати, що суїцидальні думки виникають ще у дитячому віці. Із 5—6 років деякі діти, чимось ображені, думають: ось я помру, всі плакатимуть, жалітимуть мене і нарешті куплять іграшку, яку я хочу.

У підлітковому віці такі думки теж з’являються, але вже з інших причин. Не дають спокою бажання довести свою значимість, завоювати авторитет, продемонструвати дорослість. Дитина не відразу може знайти власний шлях соціальної адаптації, психологічне «я», що болісно для неї.

— Підлітки часто нарікають на тиск дорослих. Але ще нестерпніше для них приниження та цькування однолітків. На що повинні звернути увагу батьки, аби утримати дитину від необдуманих вчинків?

— На превеликий жаль, підліткові суїциди трапляються нерідко. І наша країна — не виняток. Дорослі, й не лише батьки, а й ті, хто працює в дитячих колективах, мають враховувати, що підлітки ще не можуть упоратися з емоціями, у вирі яких вони опинилися. Це сфера емоційного інтелекту. Дитина повинна вчитися того, як усвідомлювати значення своїх думок, уміти управляти своїми почуттями. Навіть старші не завжди з цим можуть упоратися.

Завдання батьків — навчити дитину розпізнавати емоції та вміти їх контролювати, підготувати до тих почуттів, які трапляються в житті. Це непросто, коли живе спілкування замінюють електронними пристроями. Батьки думають, якщо дитина зовні спокійна, чимось зайнята і їх не турбує, то все гаразд.

Змалечку потрібно навчати дитину ділитися з мамою і батьком своїми переживаннями, нічого не приховувати. Тоді у підлітковому віці буде легше відстежувати поведінкові зміни. Це не означає контролювати кожен крок чи телефонний дзвінок, важливо бути поруч, зрозуміти, коли потрібна підтримка. Спільні захоплення, щира розмова зроблять набагато більше, ніж жорсткі заборони і безперервний контроль.

— Щоб помітити якісь зміни у поведінці дитини, потрібно добре знати її характер, звички, уподобання. На що слід звертати увагу?

— Дитина часто втомлюється, має стурбований вигляд, роздратована, не завжди може утриматися від різкого слова, постійно зачиняється у своїй кімнаті, уникає спілкування. На такі зміни повинні відгукнутися не лише батьки, а й оточення, вчителі, які щодня спілкуються з підлітками, бачать, як складаються стосунки у класі, помічають конфлікти. Педагоги або шкільні психологи можуть поділитися з батьками, що саме їх непокоїть у поведінці школяра.

Ми повинні усвідомити, що кожна частина суспільства несе відповідальність за підлітків. Потрібна взаємодія батьків, школи, ювенальної поліції, кіберполіції, без фахового підходу неможливо впоратися із загрозами, які поширюються в інформаційному просторі.

Сто років із дітьми

Харківський Інститут охорони здоров’я дітей і підлітків веде історію із 1922 року. Це унікальна науково-лікувальна установа, яка щороку приймає на консультації та лікування 17—20 тисяч пацієнтів з усіх областей України. Фахівці інституту успішно поєднують розвиток клінічного і профілактичного напрямів. Тут створено відділення, які займаються проблемами психології розвитку, медичною генетикою, допомагають пацієнтам із хронічними ендокринними, аутоімунними та іншими захворюваннями. Інститут активно працює не лише з батьками, а й з учителями, консультує, надає рекомендації, які стосуються дітей різного віку.

З огляду на депресивні стани, які поширюються в дитячому середовищі, науковці приділяють особливу увагу ранній діагностиці та реабілітації дітей і підлітків з невротичними розладами, порушенням поведінкових норм. Опираючись на підсумки наукових досліджень і багаторічний досвід практичної роботи, науковці підготували концепцію медико-психологічної допомоги таким пацієнтам в умовах школи. Вони наголошують, що універсальних рецептів не існує, кожен потребує індивідуального підходу.

Підлітки самостверджуються по-різному. Днями юний харків’янин повідомив в одній із соцмереж, що готовий «влаштувати стрілянину, як у Казані». Навіть дату вказав. Чому? Заради куражу, щоб зібрати якнайбільше лайків.

Зазвичай у таких ситуаціях батьки стають на захист, пояснюють, що дитина просто пожартувала. Згодом усе забувається, жартівники й далі ходять до школи. Вкрай рідко батьки погоджуються, що їхньому синові чи доньці потрібна допомога досвідченого психолога, а надто психіатра. Ніхто не вірить, що його дитина здатна виконати страшні погрози. У казанській школі, як і в інших навчальних закладах, де відбулися масові розстріли, теж не вірили, що таке може статися. Та, на жаль, помилилися.

Науковці вважають, що жодну погрозу підлітків про жорстоку розправу не можна залишити поза увагою дорослих.

«Так звані граничні стани поведінки дітей — проблеми, з якими нині стикаються майже в кожній школі. Безумовно, не можна нашвидкуруч встановлювати підліткові психіатричний діагноз, навіть якщо є певні підстави. Іноді така дитина стає гострою проблемою і для батьків, і для школи.

Останнім часом підходи змінилися. Наші лікарі, озброєні сучасними досягненнями науки, мають великий досвід, як виводити дітей із таких станів. Але результатів можна досягти лише за підтримки батьків у співпраці із психологами. І що раніше дитина отримає допомогу, то менше проблем у неї буде, — пояснює професор Георгій Даниленко. — Ще одна біда — дитяча депресія. 15—20 років тому ми й не думали, що вона вражатиме дітей і підлітків, а тепер це поширене явище. У наш час поведінкові проблеми стали характерними для багатьох дітей. Чим це небезпечно? Депресивні стани породжують негативну емоційну реакцію, яка може призвести до спроби суїциду.

Ще один важливий напрям наукової й лікувальної діяльності нашого інституту — психологічний супровід дітей, які мають інвалідизуючі захворювання, зокрема цукровий діабет. Це захворювання не слід сприймати як фатальне, але є певні особливості, які впливають на поведінку таких дітей, їм непросто адаптуватися в суспільстві. Із часом це може спровокувати певні проблеми у психологічному аспекті. Наші фахівці багато спілкуються з батьками, пояснюють, що і як робити, аби їхній син чи донька навчилися жити із хронічним інвалідизуючим захворюванням. Підліткам важко змиритися, що хвороба обмежує їхні можливості, впливає на ритм життя, змушує вживати ліки, терпіти біль. Їм потрібно допомогти. Ми працюємо з дітьми, котрі мають вади здоров’я, і з їхнім оточенням. Розв’язання цих проблем у комплексі — дуже важливий напрям сучасної педіатрії».

Дорослі проблеми в дитячому віці

У підлітковий період приходить перше кохання, яке залишається в пам’яті на все життя. Воно несе не лише романтику і несміливі поцілунки, а й ревнощі, відчай, ризиковані вчинки. Лікарі стверджують, що нині дедалі рідше трапляються закохані романтики, підлітків значно більше цікавить секс. І це ще одна проблема пубертатного періоду.

Нещодавно вся країна переглядала і обговорювала відеоблог, який показував життя юної пари: дівчинці виповнилося 8 років, а хлопцеві 13. Вони оголосили про своє кохання і заявили, що живуть як сім’я.

Важливо, що блог вела мама «заміжньої» дівчинки. Коментуючи ситуацію, вона відкидала всі критичні зауваження, бо вважала ситуацію цілком нормальною.

Після скандалу блог заблокували. Та хіба це могло минути безслідно? Чимало підлітків тепер порівнюють своїх батьків, які вимагають «о дев’ятій годині бути вдома», із супермамою, яка розмістила в інтернеті подробиці дорослого життя восьмирічної доньки. Якщо у такому ніжному віці вже можна бути з коханим, то чому це забороняють робити у майже дорослі 15 років?

«Як правило, фізичне дозрівання дівчат відбувається в 16—17 років, але навіть у 15 дівчина може виносити дитину. Однак для такої складної системи, як людський організм, це небезпечно, — наголосив професор Г. Даниленко. — Медикам доводиться приймати пологи у зовсім юних породіль. Колись у Харкові дитину народила дівчина, якій було всього 7 років.

На передчасне статеве дозрівання організму впливають різні чинники. До нас на консультації приводять дітей зовсім юного віку. Добре, що батьки розуміють проблему і шукають, як допомогти.

Окрім генетичних, багато інших причин. Науково доведено, що раннє статеве дозрівання пов’язано із впливом тих синтетичних добавок, які широко використовують у харчовій промисловості, виготовленні косметичних, гігієнічних засобів, побутової хімії тощо. Підсилювачі смаку, штучні барвники й ароматизатори, які щоденно дитина отримує із продуктами харчування та в побуті, можуть шкідливо впливати на її гормональний стан. До цього додаються поведінкові чинники, тиск ровесників, які вважають, що всі заборони — то «відстій».

Психологи, лікарі відзначають істотне збільшення кількості школярів, які з 11—12 років шукають стосунки не романтичні, а статеві. На жаль, це факт».

— Другий рік триває пандемія коронавірусної хвороби, яка дуже змінила наше життя. Георгію Миколайовичу, як це впливає на підлітків, яких консультують співробітники вашого інституту?

— Першими зміни помітили фахівці психіатричного відділення. За їхніми даними, у дітей стали частіше виявляти ознаки депресії, підвищена емоційна збудливість та агресивність.

На наш погляд, це може бути пов’язано з тим, що деякі діти самі перенесли захворювання. Оскільки у цьому віці перебіг хвороби легкий, на це не звертають особливої уваги. Але і сам вірус, і постковідні ускладнення впливають на дозрівання дитячого організму, психоемоційний стан.

Якщо хтось у родині важко хворів або помер, усі переживають стрес. Підліткам важко пояснити, чому так сталося, чому світ такий несправедливий. Це може спричинити депресію і навіть думки про суїцид. А дорослі, занурюючись у свої переживання, часто не помічають того, як на це реагують діти.

Пандемія, карантинні обмеження, хвороба рідних чи друзів — усе це спричиняє велике навантаження на психоемоційний стан дітей. Вони потребують і пояснень, і підтримки.

Хоч би як складалися стосунки з підлітками, батьки ні на мить не повинні забувати, що вони ще діти. За різкими словами і вчинками, які часто засмучують і дратують дорослих, ховаються невпевненість, страх, крик про допомогу. Іноді з ними дуже важко спілкуватися, але необхідно терпляче слухати і говорити, інакше можна пропустити той критичний момент, від якого залежить майбутнє дитини.

Ольга СКРИПНИК
для «Урядового кур’єра»