Недавно зустрів знайомого, який аж сяяв від радості. Той щойно придбав два квитки на концерт золотого голосу України Таїсії Повалій — для доньки і дружини. Хотів і сам піти, але фінанси не дозволяють: і так виклав зі своєї вчительської зарплати більш як тисячу гривень.
Однак згодом благородний намір мого знайомого тріснув по швах: за кілька днів організатори туру оголосили про скасування концерту в Сумах, оскільки не вдалося продати квитки. Вони коштували від 450 до 700 гривень, що для середньостатистичної слобожанської сім’ї значна сума.
Через місяць розчарованими залишилися шанувальники Володимира Винокура. Розраховували почути і побачити цього талановитого гумориста, однак сміх виявився занадто серйозною справою і насамперед з фінансової точки зору… Тож кільком десяткам гривневих одчайдухів теж довелося здавати придбані квитки.
То що — місто приречене на подібні гастрольні невдачі й сподіватися лише на блакитні екрани? Поки що ні, хоч поступово набирає обрисів саме така негативна тенденція. Артисти або їхні представники, зачувши передбачувану гонорарну суму, скасовують виступи, а шанувальники того чи того таланту залишаються при своїх інтересах. Хто ж виграє від такого концертного фіналу? А ніхто. За винятком, звісно, організаторів, які встигають витратити гроші на рекламу та низку інших супутніх речей, які потім повернути неможливо.
На щастя, місто має й інші приклади. Останніми місяцями успішно пройшли виступи двох Стасів — П’єхи та Михайлова, Анастасії Волочкової, Юхима Шифрина, ще кількох естрадних зірок різного калібру. Зали хоч і не були заповненими вщерть, все-таки гарантували бодай мінімальну грошову виручку, якої вистачало розрахуватися з усім і всіма, і насамперед з артистом.
Аби збагнути причину багатьох гастрольних невдач, не треба, як кажуть, ходити до бабці. Вона на поверхні: явна диспропорція між фінансовими можливостями городян і запитами самих зірок. Останні здебільшого вважають, що шанувальники їхніх талантів не повинні бути жмикрутами. Але ж є золота середина, дотримання якої гарантуватиме справедливість перефразованого прислів’я: і артисти ситі (читай — з гонораром), і глядачі задоволені.
Наприклад, ціна квитків на концерти, що відбулися, становила від 80 до 350 гривень. Істотна різниця? Авжеж. Тим паче, якщо врахувати, що на концерти по одному мало хто ходить. Виявляється, що організатори виступів — а ними, окрім місцевих структур, часто виступають директори чи просто представники артистів — не деруть останню шкуру, а встановлюють помірні ціни. Результат — обопільно корисний.
Утім, тема фінансових ножиць має низку розгалужень. По-перше, Суми — занадто маленьке місто, аби мати окрему концертну залу з необхідним акустичним начинням. А на приміщення театрів чи філармонії розраховувати не випадає — вони призначені для іншого. По-друге, середня заробітна плата в сумчан явно нижча, ніж, приміром, у жителів Донецька, Одеси чи Дніпропетровська. По-третє, в обласному центрі з населенням 270 тисяч потенційних відвідувачів значно менше, ніж у їхніх міст-«побратимів».
Усі ці нюанси добре відомі не тільки організаторам, а й самим зіркам. І коли вони чують про внесення до гастрольного туру міст на кшталт Сум, однозначно не виявляють радості. Але ж і тут живуть люди, які не просто цікавляться естрадним мистецтвом, а хочуть наживо бачити і слухати улюблених виконавців.
Перспективна гастрольна афіша міста передбачає низку виступів. Залишається сподіватися, що їхні організатори не будуть сповідувати принцип «що дорожче, то краще», а зроблять висновки з попередніх прорахунків. Не знаю, як до цього поставляться зірки, а глядачі однозначно чекають на зустрічі зі своїми улюбленими виконавцями. Звісно, що не за 700 чи 800 гривень — такі артисти для них занадто дорогі у прямому сенсі.