ШАХТАРСЬКИЙ КРАЙ
Галина ГУБЕРНА,
доктор економічних наук,
професор
Минулого літа на вугільних шахтах Донецької та Луганської областей відбулася трудова вахта, присвячена 75-річчю стаханівського руху. Закономірно, що саме гірницькі колективи вийшли з ініціативою віддати належне трудовому подвигу Олексія Стаханова, із чиїм ім'ям пов'язаний початок масового руху передовиків і новаторів виробництва. У чому проявлялася особливість трудового ентузіазму? Чи стали "стаханівці" першопрохідцями в прагненні підвищити продуктивність праці та ефективніше використовувати техніку? Чому подекуди не припиняються спроби піддати сумніву значення стаханівського руху? На ці та інші питання відповідає доктор економічних наук, професор, заслужений працівник вищої школи України Галина ГУБЕРНА.
"Стаханівський рух виник не стихійно"
- Галино Костянтинівно, насамперед згадаймо: які були передумови в середині 30-х років XX століття для започаткування стаханівського руху?
- Справді, дуже важливо згадати, в якому економічному стані тоді перебувала країна. Суцільна бідність, 80% неписьменного населення... Людям була потрібна світла ідея, яка б допомогла подолати економічні та соціальні труднощі, і така ідея стала для них навіть своєрідною релігією. Мабуть, це допомогло вистояти і перемогти в неймовірно складних умовах громадянської війни. Бо малоосвічені люди, яким протистояли набагато краще підготовлені війська, очолювані вишколеними кадрами недавньої царської армії, здобули перемогу. Вони перемогли, навіть попри те, що тоді опинилися в оточенні країн Антанти. Про світлу ідею згадали й тоді, коли довелося ліквідовувати наслідки громадянської війни. Країна лежала в руїнах і згарищах. Усі добре розуміли: допомоги чекати немає звідки й відбудовувати народне господарство доведеться власними силами. А ще постало завдання - показати на конкретних прикладах, що в умовах індустріалізації країни можна і потрібно працювати краще. Цього вдалося досягти завдяки, наприклад, стаханівському руху.
Рух цей не виник стихійно, а був добре продуманим і організованим. Попередньо ретельно добирали, на кого можна покластися, хто може справитися з відповідальним завданням і не підведе. Тобто людський чинник був надто важливим. Не менш важливим стало і створення певних умов для досягнення трудових успіхів. А вже потім конкретні приклади виробничих рекордів мали переконати - при змінах в організації праці можна досягти і високих показників.
- А чи були "стаханівці" піонерами щодо підходів до іншої - ефективнішої організації праці?
- Зовсім ні. Хочу нагадати, що ще на початку ХХ ст. американський інженер Ф. Тейлор запропонував систему організації виробництва, започатковану на глибокому розділенні праці та раціоналізації трудових рухів. Головна мета цієї системи - отримати прибуток, максимально підвищивши інтенсивність праці. Вождь світового пролетаріату Ленін називав тейлоризм "науковою системою витискування поту" й одночасно підкреслював важливість використання всього прогресивного, що має ця система. Що можна було з неї позичити? За системою Тейлора фіксувалися результати праці найбільш успішних робітників і норми формувалися саме за цими показниками. Тобто свідомо чи несвідомо, але всі робітники починали розуміти найголовніше - таких результатів можна досягти. Саме цей підхід застосовували і під час організації стаханівського руху. Тепер дехто схильний називати його "показухою", але це абсолютно не-правильно. Адже йдеться тільки про один із зразків організації праці, який вів до певного результату. І хоча досягти такого результату могли далеко не всі, прагнути до нього було потрібно.
- На прикладі Олексія Стаханова можна переконатися: багаторазово перевиконати норму йому допомогло розділення роботи в забої. Адже поряд із вибійником працювали два кріпильники, а присвічував ліхтарем сам парторг шахти Костянтин Петров. Тобто гірника звільнили від певних обов'язків, головним його завданням залишилося рубати вугілля. І він показав, як це можна робити за певних умов. Звідси запитання: чому, на вашу думку, дбаючи про умови для підвищення продуктивності праці, велике значення приділяли саме організації роботи?
- Річ у тому, що високих результатів можна було досягти навіть не міняючи техніку і підшуковуючи нову людину, а тільки за рахунок грамотної організації праці. Я це називаю так: усі ресурси потребують коштів, окрім організації. Це такий собі безкоштовний ресурс, завдяки якому можна багато чого досягти. Йдеться про чіткий розподіл праці, коли кожен на робочому місці виконує свою роботу. Важливо, що приклад застосування нової технології, коли вибійник лише рубає вугілля, підтримали колеги і відразу з'явилися рекорди, що перевершили навіть показники самого Стаханова. Декому вдавалося нарубати за зміну і 115, і 125 тонн палива. Олексій Стаханов не залишився в боргу - видав на-гора 175 тонн. Микита Ізотов із Горлівки "б'є" і цей рекорд - 240 тонн, але Стаханов згодом перевершив і цей майже фантастичний показник... І такого збільшення продуктивності вдалося домогтися саме завдяки правильній організації праці.
Як тоді працювали наші матері та бабусі?
- На жаль, зараз не бракує охочих піддати сумніву трудові досягнення героїв перших п'ятирічок. Часто доводиться чути: мовляв, і рекорди "стаханівців" "липові", і самі вони стали жертвами ідеології тодішнього режиму. Особливо дістається Олексію Стаханову, чиї останні роки життя й справді щасливими не назвеш...
- Я негативно ставлюся до намагань очорнити цих людей і той період, бо це наша історія, до того ж історія зі знаком "плюс". Ми просто не маємо права не віддавати належне трудовому героїзму людей, які в короткий термін змогли досягти великих успіхів у всіх галузях народного господарства та підняти країну з руїн. Заслуга тут не тільки Стаханова, чиїм прізвищем потім назвали масовий рух передовиків виробництва. Взяти для прикладу бодай нашу землячку Пашу Ангеліну. Чим їй можна дорікати? Тим, що спершу сама сіла за кермо трактора, а потім організувала першу в країні жіночу бригаду?.. Хоча окремі "зауваження" таки траплялися. Пам'ятаю, закордонні шанувальники мистецтва, якось розглядаючи окремі картини в наших музеях, посміхалися й перешіптувалися. Їх, бачте, дивувало, що жінки-селянки на полотнах зображені "не такими". А чому тут дивуватися? Адже наші матері та бабусі тоді працювали, вибачте, як "студебекери"!..
А повертаючись конкретно до Олексія Стаханова, треба визнати, що він чесно заробив свою славу і його прізвище навіки ввійшло в нашу історію. І шахтар цього безперечно заслуговує. Так, я згодна: безхмарним життя вуглеруба-рекордсмена не назвеш. Особливо це стосується останніх років життя легендарного шахтаря, про якого майже всі забули... Та це не привід для того, аби зараз тупцювати по його прізвищу. І всім, кому кортить куснути велику людину, хочу сказати: залиште в спокої і його, і пам'ять про нього. Більше згадуймо позитивні моменти того періоду та той масовий трудовий героїзм, завдяки якому розвивалася країна.
- Традиції "стаханівців" і дух трудового суперництва досі живуть на шахтах Донбасу, де періодично відбуваються трудові вахти пам'яті Олексія Стаханова, Микити Ізотова та інших вуглерубів-рекордсменів. А чи є сенс у наші дні відроджувати стаханівський рух? Можливо, з його допомогою вдалося б швидше подолати економічну кризу?
- Я не впевнена, що сьогодні потрібно повертатися до стаханівського руху. І тому вважаю, що заклики про відродження масового руху ударників праці - це від лукавого. Бо зараз, не секрет, для шахтарів найголовніше не трудові подвиги та фанфари, а можливість мати стабільний і гідний заробіток. Чи готові ми до трудового пориву? Ми, як і завжди, готові до всього. Але нині задарма, мабуть, ніхто ударно працювати і штурмувати виробничі рекорди не стане.
ДOСЬЄ "УК"
Галина ГУБЕРНА. Народилася 23.02.1937 р. в селі Стара Карань Донецької області. В 1959 р. закінчила Московський державний університет ім. М. Ломоносова. Професор кафедри "Загальний та адміністративний менеджмент" Донецького державного університету управління. Викладач вищої школи, доктор економічних наук, академік Академії економічних наук України, заслужений працівник вищої школи України.