Феномен впливу мистецтва на час ще чекає на свого Стівена Хокінга. Принаймні відомий художник-авангардист з європейським визнанням Анатолій Федірко попереджав не раз: мистецтво сильніше за життя! Не дослухалися — відкрили «Срібного павука». В той момент усе й закрутилося в такому божевільному вихорі, що реальність не встигала за романом Василя Кожелянка, виведеним режисером Людмилою Скрипкою на сцену Чернівецького театру.
Репетиції під діалог
Сценічне дійство переносить нас у часи Мюнхенської змови, у вічно прикордонне місто Чернівці, яке у 1938 році, перебуваючи під Румунським королівством, ще добре пам’ятало золоті часи Дунайської імперії Габсбургів. «Беручись із захватом за «Срібного павука», ми й гадки не мали, що скоро все сказане зі сцени раптом стане реальністю, яку ми не могли б собі уявити у страшному сні», — скаже перегодом в інтерв’ю актор Олексій Надкерничний, що виконував одну з головних ролей.
Кожному часові — своя книжка, наголошував автор у романі. З виставою — так само. Перед самою прем’єрою «Срібного павука» наш Крим окупували «зелені чоловічки». «Пане Кінсбрунере, ви чули — цей Гітлер таки зробив Австрії аншлюс?» — ділилася новинами в кав’ярнях поважна чернівецька публіка. «Був навіть референдум, Австрія дружно сказала Гітлеру «так!» — лунало зі сцени. Глядач завмер: вистава про 38-й рік розповідала про сьогоднішні події. І ми знали, що далі за сюжетом — війна. Аж відчувалося, як історію виносить на новий виток спіралі часу. І кожний тоді сподівався: омине!..
— Кожелянко весь проникнутий містикою у своїх романах альтернативної історії і політичних фентезі. «Срібний павук» — не виняток. У потрібний момент він сам прийшов мені до рук, — розповідає Людмила Скрипка, заслужена артистка України, художній керівник Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської. — Давно хотіла поставити виставу про Чернівці. Порадили «Срібного павука», ще за життя його автора. Але у Василя Кожелянка ідея інсценізувати цей прозовий твір не викликала ентузіазму. На кілька років я про нього забула. Перечитала безліч інших творів про наше місто, але жоден не зачепив. Аж якось торік улітку роман Кожелянка випадково (чи це випадково?) потрапив мені на очі. Тієї ночі я не заснула і на ранок вже бачила «Павука» на сцені.
До інсценізації запросили одного з кращих українських драматургів — Нєду Неждану (колись працювала у Чернівцях, до речі). Але з’єднати закони сцени і закони прозового твору виявилось не так просто.
— Щоб усе зійшлося, потрібна була велика робота, — розповідає далі Людмила Скрипка. — Інколи в мене опускалися руки. В один з таких днів я сиділа сама в напівтемній залі театру. Ось-ось мала розпочатися репетиція, але не знала, що маю сказати акторам. І раптом відчула присутність Василя. Ми почали розмовляти — подумки, звичайно. Я ставила запитання — він з чимось погоджувався, щось пропонував зробити інакше. Робота враз зрушила з місця, почали вибудовуватись мізансцени, діалоги, оживали герої, розгортався сюжет…
.jpg)
Вавилонське стовпотворіння
Два друга — відчайдушні детективи чернівецької квестури (поліції) українець Кароль Штефанчук (актор Назар Кавулич) та німець Гельмут Гартль (актор Олексій Надкерничний) — отримали завдання взяти місцевого розбійника Думітру Кантеміра. Вони в елегантних костюмах і в «борсаліно» (у Чернівцях ходили тоді в шляпах і шляпках) бігають чернівецькими ресторанами і борделями. Озброївшись контрабандними цигарками «Казбек» і «Герцеговіна флор», навідуються на відпочинкові тераси, які увечері перетворювались на феєричні дансинги.
До речі, усі назви, факти з міського життя і дотепні міські історії, що звучать у романі та виставі, у тому числі перелік вишуканих блюд чернівецьких ресторанів, — чиста правда. Як і те, що напередодні Другої світової у Чернівцях аж кишіло різними іноземними розвідками. Про це якраз і вистава з карколомним сюжетом про любовний трикутник, детективні пригоди та містичні екскурси в історію, які розповідають про долю тридцяти срібників Іуди Іскаріота, що стали сакральною реліквією таємничого Ордену і раптово опинилися у Чернівцях.
Людмила Скрипка блискуче передала атмосферу тих Чернівців, коли в численних кав’ярнях на Панській вулиці читали різними мовами місцеві газети «Час», «Гласул Буковиней», «Черновітцер Алльгемайне Цайтунг» і розмовляли чистою чернівецькою говіркою — гармонійною мішаниною з німецької, української і румунської з рясним вкрапленням польських та єврейських слівець і зворотів. Друг Василя Кожелянка, історик, знавець Чернівців Олександр Масан, який консультував автора і якому присвячено «Срібного павука», спеціально приходив на зустрічі з театральним колективом розповісти про європейські Чернівці, що являли собою іскристе «вавилонське стовпотворіння».
Родзинка сценографії
Чернівецький глядач уперше побачив масові бої на сцені рідного театру, майстерно поставлені доцентом Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого Юрієм Старостіним. Завдяки балетмейстеру Василю Гринюку вистава набула дивовижної пластики, коли навіть рух сповнений змісту. Особлива подяка львівській художниці Наталії Тарасенко, яка в оформленні сцени акцентувала на газетах, що були тоді у фаворі. Але родзинкою сценографії став підвішений над усією сценою рухливий металевий павук, вагою чверть тонни, який свідчив не тільки про високий творчий потенціал чернівецького театру, а й про його неабиякі технічні можливості.
Проте вистава — не роман на сцені. Режисер ввела в розповідь нових героїв. Задіяний увесь акторський склад театру, дехто грає кілька ролей, на сцену вийшли учасники дитячої акторської студії, що діє при театрі. Людмила Скрипка загострила тему про руйнівний вплив таємничої зрадницької енергії проклятих срібняків на долі окремих людей, міста та всього світу. Вірні друзі Кароль та Гельмут стають у війні один проти одного (ще один жахливий момент сьогодення), гине Марія, їхнє нерозділене кохання (актриси Марина Тимку та Анна Моргунова).
Прем’єра щоразу збирала аншлаги — й щоразу в неї був інший фінал.