З Васильківським районом Київської області пов’язане майже все моє свідоме життя. У селищі Калинівка пішов до школи 1963-го. Повернувшись після служби в армії, ще п’ять років їздив щодня з Василькова на заняття до Київського університету. А після кожного курсу влітку проходив практику, точніше, працював у штаті в редакції районної газети «Шлях Ілліча». Залишив рідний край хіба що 1982-го, коли після закінчення вишу отримав направлення на роботу в коростишівську районку Житомирської області «Ленінським шляхом». Але 2001-го повернувся на Київщину і вже остаточно оселився із сім’єю у Васильківському районі, побудувавши тут добротний будинок.

На річці Случ з волі князя Володимира Великого 988 року було збудовано фортецю для захисту Києва від набігів степових кочівників із півдня — Васильків. Її було оточено земляними валами та ровами, що на кілька сотень років зробили тодішній Василів надійним форпостом на торговому шляху з Києва до Європи.

1157 року князь Юрій Долгорукий передав в удільне володіння синові Василькові Юрійовичу поселення, і на деякий час воно стало не лише центром незалежного удільного князівства, а й оборони, ремесла і торгівлі Київської Русі.

Щоб закінчити з історичними екскурсами, скажу, що величезну роль у відродженні Василькова відіграв Києво-Печерський монастир. Саме у Василеві народився 1009 року його засновник Феодосій Печерський. Монастир володів в цих краях чималими площами ґрунтів і навіть збудував у відродженому Василькові замок.

У ХVІ столітті місто отримало магдебурзьке право (статус міста — 1796 року), тобто право на самоуправління, проведення торгів, ярмарків.

Розірвали на три частини

Той, хто ліквідовував торік Васильківський район, цього, мабуть, не знав. Інакше він не рвав би на три частини один із найбільших на Київщині районів.

«Це непокоїть жителів нашого міста найбільше, — розмірковує голова Васильківської ОТГ Наталія Баласинович. — Адже ті населені пункти, з якими Васильків був пов’язаний історично, економічно, гуманітарно, родинно, якщо хочете, опинилися в інших регіонах: ми відійшли до Обухова, Гребінки, Ковалівка — до Білої Церкви, Калинівка, Глеваха — до Фастова. Приєднали б, якби це було необхідно, весь наш район до котрогось із сусідніх — не було б цих незручностей і проблем».

І Наталія Олександрівна стала перелічувати мінуси недавнього адміністративного поділу: жителі Василькова, наприклад, не мають жодного прямого транспортного сполучення з новим своїм райцентром Обуховом.

«Жителеві Василькова чи сіл, які приєднали до нашої ОТГ (Велика Бугаївка, Барахти, Тростинка, Велика Вільшанка, Погреби, Луб’янка, Шевченківка, Яцьки, Митниця, Кодаки, Здорівка), щоб отримати в Обухові довідку, бо туди передали архіви сільських рад з архітектури, потрібно спочатку дістатися до Києва, а там на Видубичах — пересісти на обухівську маршрутку, — видно було, як хвилюється пані Баласинович. — Така сама ситуація і в Калинівці та Глевасі. Щоправда, їм потрібно їхати не до Обухова, а до Фастова».

Наталія Олександрівна навела ще й такий приклад: опорний навчальний заклад Путрівський навчально-виховний комплекс залишився у Глевахівській ОТГ Фастівського, а його філія — у селі Погреби Обухівського району. Це спричиняє дуже багато незручностей.

«Час, звичайно ж, розставить усе на місця, — керівниця Васильківської ОТГ робить наголос на кожному слові, — але такого невмілого районування та розподілу я як колишній очільник районної ради ще не бачила. Хтось під себе, під задоволення власних амбіцій сформував райони, об’єднавши села й селища, чого не можна було робити. Тому вийшли не зовсім спроможні ОТГ. Окрім того, постраждали не лише люди, а й цілі районні служби: наприклад, центральна районна лікарня, сектор ДСНС, поліція. У колишньому Васильківському районі, скажімо, було сформовано великі підрозділи ДСНС: їхні бази розташовувалися у Василькові, Гребінках, Калинівці та Глевасі. На сьогодні потрібно все змінювати, бо в них змінилися завдання, і щоб екіпаж уклався в норматив, аби своєчасно доїхати до місця пригоди, він має розміститися в іншому місці».

Важче громаді стало й утримувати центральну районну лікарню, бюджет якої, за словами Наталії Баласинович, становить приблизно 90 мільйонів на рік. Васильківська ОТГ у своєму розпорядженні 2021-го має 380 мільйонів гривень. З них 65% витратять на утримання закладів освіти.

До Василькова приєднали далеко не багаті села, в яких, проте, багато шкіл і дитячих садочків. Тому на розвиток громади цього року припадає лише 20 мільйонів гривень.

Духом не падаємо

Слухав розповідь Наталії Олександрівни і міркував собі, що попри всі проблеми, які вона перелічила, в голосі очільниці Васильківської ОТГ не відчувалося розпачу. Поступово, переконувала пані Баласинович, вийдемо на якісну медицину, освіту, забезпечимо в населених пунктах чистоту, порядок та безпеку. Наталія Олександрівна живе мрією привести у Васильків потужну будівельну організацію (місто хоч і пригальмувало в розвитку, тут є де споруджувати житло), перспективні підприємства.

«З будь-яким інвестором, навіть тим, який створить п’ять робочих місць, я готова працювати: приходьте до мене особисто — говоритимемо. І приходять. Інтерес до Василькова виявила компанія «ВіЯр». Вона купила цехи на колишньому заводі холодильників і у травні 2021 року обіцяє відкрити перші 300 робочих місць. Для нашого міста це має дуже велике значення. Зареєструвався «ВіЯр» у нас, тож ПДФО залишатиметься у Василькові. Цими вихідними вестиму переговори з італійцями, які готові організувати у нашому місті виробництво одноразового екологічного посуду».

До речі, досі найбільші платники ПДФО в громаді — військові частини, які дислокуються на території ОТГ. Після перереєстрації активніше стали поповнювати місцевий бюджет невеликі агрокомпанії, фермери. Кошти дуже потрібні громаді. У Василькові, наприклад, пані Баласинович рішуче налаштована вирішити нарешті водне питання: щоб жителі багатоповерхівок не відчували влітку спраги, коли активно поливають городи, треба витратити 25 мільйонів гривень.

Великою проблемою у Василькові залишається шоста школа, яка обвалилася. На її місці 2018 року було розпочато фактично будівництво нового навчального закладу. Витратили вже понад 60 мільйонів гривень. Але нині школа стоїть без даху, без вікон. Потрібні великі кошти, щоб завершити будівництво.

«Дуже сподіваюся, що цей об’єкт потрапить до списку державного «Великого будівництва», — пані Баласинович вірить у те, що говорить. — Нам пощастило вже виграти 15 мільйонів гривень на освітлення — взяли участь в одному з міжнародних проєктів, який нині перебуває на стадії підписання договору. Вдалося замінити компанію, яка збирає сміття, створили муніципальну варту. Вона, до речі, повела боротьбу з наркоманами, з якими в місті проблема. Маємо три патрулі на машинах, які чергують у населених пунктах громади».

Додому не у васильківську, а фастівську Калинівку повертався маршруткою. На місто дивився очима Наталії Олександрівни: справді, його центр потребує серйозного оновлення. У листопаді 2016 року у Василькова зажевріла така надія, коли в межах децентралізації системи держархбудконтролю нові містобудівні повноваження отримала міська громада. Тож Васильків став сьомим містом у Київській області, який отримав функції контролю над будівництвом. На сьогодні такі повноваження, крім Василькова, мали 12 обласних центрів: Київ, Одеса, Дніпро, Ужгород, Луцьк, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернівці, Харків, Суми, Херсон та Маріуполь Донецької області.

Хочеться вірити, що Васильківська ОТГ себе ще покаже і тут знову зніматимуть документальні та художні кінофільми, як-от на стадіоні «Кристал» (фільм «Матч», 2012 рік, «Загублене місце», 2013 рік) і на території однієї з військових частин (12-серійний телефільм «Гвардія», 2015).