АКТУАЛЬНО
Життя у зоні безумовного відселення триває
На території Народицького, постраждалого внаслідок Чорнобильської аварії, району Житомирщини «помістились» всі чотири зони радіаційного забруднення, а сам райцентр Народичі — єдине в нашій країні міське поселення із постійними жителями у зоні безумовного (обов’язкового) відселення. Причому коли ще 5-6 років тому кількість мешканців у ньому лише зменшувалася, то нині стабільно зростає. Лише торік народичан стало на 71 особу більше, а загалом до району впродовж минулого року прибуло 286 нових жителів, завдяки чому навіть з урахуванням вибулих міграційний приріст становив 121 особу. За оцінками керівників місцевих органів влади, насправді в районі жителів майже на чверть більше.
Пункт населений не завжди заселений…
До зони відчуження в районі потрапили чотири села, що
обезлюдніли ще у рік аварії на ЧАЕС. У зонах безумовного (обов’язкового) та
гарантованого добровільного відселення — по 36 населених пунктів. Ще 8 селам
«пощастило» опинитись «лише» на території посиленого радіологічного контролю.
Втім, із номінально наявних на Народиччині 84 населених пунктів фактично
заселені сьогодні лише 50. У 20 з них — до 10 жителів.
Здавалося б, і земля заражена радіацією, і села обезлюднілі, то який сенс триматись цих місць? Та коли росяного весняного ранку вийдеш на берег тихого лісового озерця, яких у цих типово поліських місцях безліч, починаєш розуміти, чому цей благословенний край та?кий дорогий серцю поліщуків. Як засвідчують дослідження науковців, при суворому дотриманні досить простих рекомендацій не так вже складно значною мірою убезпечити себе від негативного впливу чорнобильських факторів. Тим більше, що за чверть століття, що минули з часу аварії, радіаційна ситуація істотно змінилась на краще.
Отож не дивно, що чимало народичан, немов журавлі, повертаються до рідних місць. Причому йдеться не лише про пенсіонерів, які хочуть дожити віку на своїй батьківщині. Можливо, це когось здивує, але торік в обпаленому чорнобильською бідою Народицькому районі народилося 108 немовлят, а розрахований на 100 місць дитсадок у самих Народичах завдяки реконструкції приймає тепер 135 діток. Утім, це не вирішило, а лише послабило гостроту проблеми доступності дошкільного виховання.
Не менш показово, що із 411 сімей, які на сьогодні офіційно стоять у черзі на переселення із другої зони, майже половина заявила, що погодилася б на отримання компенсації за неотримане ними житло, якби така виплачувалась. Зрозуміти цих людей неважко, адже більшість тих, хто прагнув переїхати у радіаційно благополучні регіони, давно це зробили, а із згадуваних вище 411 сімей 243 складаються із… однієї особи. Зазвичай це пенсіонери, які отримане від держави нове житло віддають дітям та онукам.
Чимало таких «переселенців» незабаром повертаються до рідних хат, де вимушені мешкати на «нелегальному» становищі. Втім, хоч як парадоксально, для держави це навіть на краще, бо, за офіційною статистикою, у районі нині 583 покинуті будинки, що через свій аварійний стан потребують термінового знесення, на що у місцевих бюджетах хронічно бракує коштів. Отож не лише у «далеких селах», а навіть на центральних вулицях райцентру зустрічаєш страхітливо-сюрреалістичну картину, коли поряд із дбайливо доглянутими будинками стоять напівзруйновані людські оселі, що становлять цілком реальну загрозу життю надто допитливих дітлахів.
Для повноти вражень варто ще згадати про порожні «корпуси» свого часу виселених двох 30-квартирних п’ятиповерхівок та одного 16-квартирного будинку, що давно вже зачекались на нових мешканців. Адже в смт Народичі у черзі на отримання житла …вже 70 сімей.
Життя у борг — не солодке
Офіційно бюджет Народицького району на 85% дотаційний. Та насправді навіть ця песимістична цифра далеко не повною мірою відображає гіркоту реалій, бо більшість працюючих, податок з доходів яких забезпечує левову частку власних надходжень місцевих бюджетів, — освітяни, медичні працівники, держслужбовці, які, в свою чергу, теж утримуються за рахунок Держбюджету.
Промисловість на Народиччині представлена двома малими підприємствами, на яких загалом зайнято менше двох десятків осіб. Дещо краща ситуація у сільському господарстві, де офіційно нараховується 18 сільгосппідприємств, із яких 13 — реально діючі. Вони дають роботу 320 місцевим жителям, середні заробітки яких на рівні 740 грн на місяць.
Чи не єдине динамічно працююче підприємство в районі — Народицький держспецлісгосп, який дає роботу 250 особам. Рівень зарплат лісівників становить 2400 грн, що перевищує середньорайонний показник — 1462 грн. Та, на жаль, одна ластівка весни не робить, що не може не турбувати. Бо якщо нині в районі 1210 школярів, а середньооблікова кількість штатних працівників на Народиччині становить лише 1605 осіб, то нескладно зрозуміти, що перспективи майбутнього працевлаштування цих дітей на рідній землі вельми туманні. І це при тому, що потенційна потреба у молодих фахівцях тут вкрай гостра. Можна і потрібно нарікати на низьку родючість місцевих поліських грунтів, але якщо в усіх сільгосппідприємствах району — один(!) агроном і два(!) зоотехніки, то чи варто дивуватись урожайності зернових на рівні 9,5 ц/га і вдвоє нижчим від середньообласного рівня надоям молока від корови?
Не менш проблемна ситуація з укомплектованістю штатних посад у місцевій лікарні, де немає життєво необхідних для віддаленого і тим більше чорнобильського району фахівців — онколога, фтизіатра, травматолога, нарколога, психіатра, уролога. Здавалося б, непогана ситуація із мережею лікарських і фельдшерсько-акушерських пунктів, яка нараховує 22 заклади. От лише, як виявляється, п’ять із них без фахівців, а порожні стіни, на жаль, нікого не вилікують…
Порятунок — у вудці замість риби
Писати про район, в якому є чим похвалитися, завжди легко: кожен керівник прагне розповісти про свої досягнення. Для Народиччини, на жаль, останні п’ять років стали часом втрачених можливостей. Бо навіть ті кволі починання, що нібито вселяли хоч якусь надію змін на краще, пішли прахом — від зникнення спільного німецько-українського сільгосппідприємства до пробуксовування цілком перспективних для району планів розвитку м’ясного скотарства, насінницького картоплярства, виробництва біодизельного пального з вітчизняної сировини.
— Відродження чорнобильських територій без корінних змін стратегії і тактики не добитись, — вважає голова Житомирської облдержадміністрації Сергій Рижук. — Основним джерелом доходів тих, хто хоче і може працювати, має стати робота, а не соціальні допомоги. Без цього навіть найбільших бюджетних «вливань» на розв’язання чорнобильських проблем постійно бракуватиме, а місцевий люд все одно відчуватиме себе забутим і обділеним.
Аби люди нарешті не жили на клунках в очікуванні «обов’язкового» чи «гарантованого» відселення, мають змінитися не лише підходи, а й правовий статус чорнобильських територій, тобто зняття заборони на будівництво нових об’єктів у ІІ зоні, без чого приходу серйозних інвесторів на Народиччину годі очікувати.
Утім, приклад ефективного використання потенційних можливостей цього краю таки має подати держава. Адже важко не погодитись із керівником Народицької райдержадміністрації Валерієм Трохименком, що мільйони гривень, потрібні району на відродження агровиробництва — залуження пасовищ, вапнування грунтів і надання адресних дотацій на вироблену тут сільгосппродукцію, — не такі вже великі кошти порівняно з мільярдами гривень, в які обходиться «соціальне утримання» працездатного населення на чорнобильських територіях.