Добрий десяток років тому наша колега Тетяна Ляшенко поїхала до кардіологічної клініки професора Зембали в польському місті Забже на складну операцію — заміну клапана серця. Вона розповіла: «Мене зустрів сам професор: «Раді вітати в нашій клініці!» — вибіг назустріч. А коли я сказала, що зібрала тільки половину необхідної суми, він одразу покликав асистента й медсестер і в моїй присутності запитав: «Ми погодимося виконати цю операцію для журналістки з України безплатно? Коштів, які вона зібрала, вистачать тільки на матеріали». Усі схвально кивнули, я була врятована! Чи можеш уявити, що в Рівному назустріч пацієнтові радо вибігає головний лікар?»
Ні, я цього уявити не могла. Але тепер, із впровадженням медичної реформи, таке цілком може бути і в нас. Принаймні, стверджує міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька, лікарні (і державні, й приватні) просто-таки змушені будуть боротися за пацієнта. Інакше їм не бачити фінансування, адже з 1 квітня воно залежатиме виключно від кількості медичних послуг, які отримали в тій чи іншій клініці пацієнти. А зовсім не від кількості ліжко-місць чи посад медичного персоналу, як нині.
Тобто змінюється сама ідеологія отримання медичних послуг. Люди, звісно, йтимуть до хорошого фахівця, незалежно від того, в якій саме клініці він працює. Ітимуть до того, кому довіряють. Отже, на коні мають опинитися професіонали. І відповідно, отримати за працю належну оплату.
Оскільки в Конституції України є стаття 49, яка гарантує кожному з нас безоплатну медичну допомогу, держава через Національну службу здоров’я фінансуватиме визначений спектр послуг, які ми з вами отримуватимемо цілком безплатно. На це в держбюджеті-2020 передбачено 72 мільярди гривень. З огляду на це сформували тарифи на кожну з таких послуг. Щоправда, їх переліку в регіонах ще немає, про це головні лікарі сказали міністрові на зустрічі в Рівному. І почули у відповідь: «Ви будете приємно подивовані, бо якщо, приміром, за пологи одна лікарня сформувала тариф 3 тисячі, а інша — 15, то ми брали середню або навіть вищу величину».
На жаль, поза фінансуванням (навіть для пільгових категорій) залишилася стоматологічна допомога. Утім, вже й не пригадую, коли лікувала зуби безплатно у спеціалізованих комунальних закладах — обласній чи міській стоматполіклініках.
Є ще позиції (переважно вузькоспеціалізованої допомоги), які поки що не фінансуватиме НСЗУ. Але, переконує міністр, уже наступного року перелік послуг для фінансування розширять, а суму для цього збільшать. Суттєвий момент: ви можете отримати вторинну медичну допомогу, як і первинну, не прив’язуючись до місця проживання чи реєстрації.
А до 2021 року напрацюють закон про страхову медицину для тих послуг, що не входять у пакет гарантованих державою. Принцип його буде той самий: кошти отримають заклади, які надали людині конкретну послугу. Більше послуг — більше грошей.
Тому, схоже, час, коли й нас зустрічатимуть на порогах клінік їхні головні лікарі, вже не за горами. Фантастика? Поки що так. Бо нині 160 тисяч українців щороку помирають (вдумайтеся в цю цифру!) лише через те, що не можуть вчасно отримати медичну допомогу. Ця страшна цифра теж прозвучала з вуст міністра. Тому, каже Зоряна Скалецька, держава всіляко сприятиме, щоб спростити доступ до медичних послуг у новій системі координат.
Зокрема будуватиме дороги, впроваджуватиме нові технології та методи лікування (нині ВООЗ культивує стандарт лікування туберкульозу за 8 місяців замість 30 й переважно таблетованими препаратами) і нарешті візьметься за модернізацію приймальних відділень. Як театр починається з вішалки, так і лікарня, погодьтеся, — із приймального відділення.
2020-й проголошено роком медсестринства. Ідеться про перегляд ролі середнього медперсоналу в лікувальних закладах. Тобто потенціал у нас є, тепер справа за максимально ефективним його використанням.
До речі, законодавство не обмежує головних лікарів і владу на місцях у багатьох моментах: перепрофілювання відділень відповідно до специфіки захворюваності на тій чи іншій території, об’єднання кількох закладів в один, залучення інвестицій у розвиток галузі — усе це робити можна і треба. Урешті там, де керівники високопрофесійні (як-от Євген Кучерук у Рівненській центральній міській лікарні), усе це роблять вже не відсьогодні.