Коли йдеться про злочини, вчинені у зоні військового конфлікту, та події, які відбулись на Майдані, більшість українців сподіваються на їх ретельне розслідування Міжнародним кримінальним судом (Гаазький трибунал). Проте експерти кажуть, що жоден міжнародний суд чи правоохоронний орган не виконуватиме цю роботу за нас. Тому нам варто не тільки на міжнародні інстанції сподіватись, а й самим проводити розслідування і карати винних. Звісно, що Україні потрібно співпрацювати з відповідними міжнародними інституціями, щоб покарати тих, кого не може покарати українське правосуддя.
Насамперед потрібно зрозуміти, що є три способи порушення кримінальної справи Міжнародним кримінальним судом (МКС). Перший — держава-учасниця Римського статуту передає ситуацію на розгляд МКС. Другий — Рада Безпеки ООН передає справу на розгляд суду. Третій — український варіант, коли прокурор МКС за власною ініціативою порушує відповідну кримінальну справу і проводить розслідування. Тобто здійснює всю процедуру попереднього вивчення, звертається до палати попереднього провадження, яка має дати згоду. І лише після цього з’являються конкретна кримінальна справа та обвинувачення.
Процедура розгляду справ МКС така: після завершення розгляду на попередньому рівні справу передають до судової палати. Здійснюється суд.
Опісля можливе ще й спрямування справи до апеляційної палати. Все це відбувається в межах одного Міжнародного кримінального суду.
Ще один важливий момент — МКС розглядає не всі злочини. Вбивства, навіть масові, не обов’язково потрапляють під його юрисдикцію. Це мають бути злочини проти людяності або воєнні злочини.
Часто забувають українці й про те, що МКС судить не держави, а лише конкретних фізичних осіб, які потенційно винні у вчиненні злочинів. На певному етапі суду потрібно визначити таких персоналій, адже без цього нічого не вийде.
Як достукатися до іноземців?
Щодо можливості, скажімо, запросити на суд іноземних громадян, то тут є певні складнощі. «Іноземних громадян дістати не так уже й легко. Україна може запитувати їх видачу, але чи задовольнять її запит — питання. У такому разі, сподіваємося, що МКС нам може допомогти, — каже президент Європейського комітету з питань запобігання катуванню, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню Микола Гнатовський. — Але якщо в Україні є кримінальна справа щодо воєнних злочинів, то будь-яка держава, за міжнародним правом, повинна видати нам цю особу, хіба що сама не бажає притягти її до відповідальності. Україна сама зможе судити цю людину. Якщо це робитиме МКС, то передавати йому осіб зобов’язані тільки держави, які беруть участь у Статуті МКС. Наприклад, Росія в ньому не бере участі. Тому не слід сподіватися, що таких осіб передадуть МКС швидше, аніж Україні».
Тут є ще одна проблема. Питання не лише в тому, що є злочини і хтось їх скоїв, а й у тому, що прокурор МКС вивчає ті кроки, які здійснюють в державі для притягнення винних до відповідальності. МКС за визначенням не заміщує національних слідчих та судових органів. Він діє лише тоді, коли національні органи не можуть або не бажають цього робити, тобто виконувати своїх безпосередніх міжнародних зобов’язань: переслідувати винних у воєнних злочинах, злочинах проти людяності тощо. Тому важливо розуміти, що прокурор обов’язково зважатиме на те, що власне відбувається в Україні у цьому питанні, а саме: чи відкрито відповідні кримінальні справи, чи виконують свої обов’язки українська прокуратура та суди. Якщо міжнародний прокурор переконається, що Україна спроможна впоратися самостійно, то не втручатиметься в ситуацію.
Україна ж усіляко демонструє, що хоче залучення МКС. Якщо послухати наших посадовців, які займаються розслідуванням злочинів, які відбулися під час збройного конфлікту, то стає зрозуміло: вони були б щасливі, якби МКС зробив усю роботу за них.
Часто українці чомусь вважають, що обвинувачувати у МКС можуть лише ворогів нашої країни. Насправді це не так.
«Коли йдеться про воєнні злочини — неважливо, хто їх скоїв і з якого боку конфлікту: чи це жертва агресії, чи агресор, — зазначає Микола Гнатовський. — Адже є закони і звичаї війни, які однакові для всіх. І якщо відбулися серйозні порушення, воєнні злочини, винні мають відповідати. Тому я не поспішав би говорити про те, що на лаві підсудних у МКС можуть опинитися тільки вороги нашої країни. Тому Україна як цивілізована європейська держава має сама провести розслідування будь-яких тверджень про те, що українські військовослужбовці, скажімо, добровольці, порушували гуманітарне право чи скоювали злочини. Винні мають бути покарані. Якщо Україна це робить, то МКС не втручається. Ми виходимо з тієї презумпції, що Україна сама займатиметься порушниками, якщо такі є. Існує твердження, що такі порушники є. Зауважу, що в міжнародному праві серйозне порушення з боку іншого не виправдовує твоє власне серйозне порушення. Тобто у цій сфері майже ніколи не можна відповідати порушенням на порушення».
Сховатися за імунітетом
Щодо можливості «запросити» президента іноземної держави до суду. Передовсім потрібно розуміти, що у глави держави будь-якої країни є імунітет від кримінальної юрисдикції. Щоправда, він стосується лише випадків, коли справу порушено національним судом іншої держави. Тобто Україна не може порушити кримінальну справу проти глави будь-якої іноземної держави. Це прямо заборонено міжнародним правом. Але це не стосується МКС. У статті 27 Римського статуту йдеться про те, що глава іноземної держави не має імунітету перед МКС. Але ж хто його передасть до цього суду?
«Наведу приклад Судану, президент якого Омар аль-Башир став першим главою держави, щодо якого МКС висунув обвинувачення. Аль-Башир, зрозуміло, перебуває переважно в Судані, — каже Микола Гнатовський. — Час від часу він подорожує до інших африканських країн, в Європу не насмілюється їхати. Так-от, жодна африканська держава не затримала його і не передала в Гаагу, навіть якщо ця держава була учасницею Римського статуту. Був скандал у Південній Африці. Аль-Башир приїхав туди, можу припустити, що під особисті гарантії керівництва країни. Південна Африка як учасниця Римського статуту повинна була його передати МКС, натомість уряд послався на імунітет глави держави. Верховний суд ПАР розглядав це питання і вирішив, що його таки треба передати до Гааги, але рішення було винесене тоді, коли вже аль-Башир повернувся до Судану. Тому теоретично імунітету немає, але на практиці домогтися передачі глави іноземної держави МКС не так просто. До речі, сьогодні ПАР разом із кількома іншими африканськими державами заявили про свій вихід з учасників Римського статуту. Вони незадоволені діяльністю МКС. На початку своєї діяльності МКС займався тільки справами, які стосувалися африканського континенту, в цьому плані роботу МКС було організовано невдало».
Часто можна почути закиди в бік МКС щодо надто тривалого розгляду справ. Наприклад, щоб перевести стан справи щодо Грузії з етапу попереднього вивчення фактів на етап власного розслідування і звернення до палати попереднього провадження, прокурору знадобилося сім років. Щоправда, у ситуації з Лівією прокурор значно швидше розпочав безпосереднє розслідування. Все залежить від того, коли прокурор зрозуміє, що має достатню базу, аби переконати суддів палати попереднього провадження дозволити розпочати попереднє розслідування. Експерти припускають, що збір доказової бази щодо подій, які відбуваються в Україні, триватиме ще рік чи два. Загалом, у МКС немає жорстких обмежень у часі. Скільки треба, стільки й збиратимуть доказову базу.
А от писати й надавати інформацію можуть усі, хто завгодно. Всю цю інформацію вивчатимуть. До речі, свого часу Росія активно співпрацювала з МКС протягом тих семи років, коли тривав розгляд справи щодо Грузії та подій, які відбувались у Південній Осетії. Тоді Росія писала листи, надавала інформацію і документацію. Минулого року вийшов звіт прокурора, який нещодавно було опубліковано в Україні, де було зазначено про перехід до стадії розслідування, і палата попереднього провадження дала згоду на проведення розслідування. Російське бачення подій у Південній Осетії, вочевидь, не переконало прокурора. Вже тоді Росія різко негативно висловилася щодо МКС.
Тому, звісно, Україні як стороні, що постраждала в конфлікті, потрібно співпрацювати з міжнародними інституціями на кшталт Гаазького трибуналу, але не варто забувати й про необхідність розслідувати злочини самостійно.