Серед усіх трагедій, які пережило людство, Чорнобильська аварія була і залишається найбільшою за масштабами завданої біди — недаремно вона віднесена до найвищого, сьомого рівня небезпеки за міжнародною шкалою ядерних катастроф. І минулі 26 років лише підтверджують цю гірку істину: окрім непоправної шкоди екології величезної території кількох країн, вона справила і продовжує справляти негативний вплив на здоров’я і психіку мільйонів людей. Про економіку й говорити нічого, бо завдані втрати і ліквідація наслідків аварії ще довго залишатимуться незіставними з економічними можливостями України.
При цьому дискусії про можливості відновлення 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС і часткової, а то й повної її інтеграції в народногосподарський комплекс не припиняються принаймні два десятиліття. Багато в чому експерти, науковці і численні міжнародні та вітчизняні громадські організації, мабуть, таки мають рацію, тим паче, що упродовж десятиліть після руйнації реактора повністю розпалися коротко- і середньоіснуючі радіоактивні елементи і небезпека зовнішнього опромінення значно знизилася. Але не забуваймо, що в навколишньому середовищі залишаються «живучі» ізотопи цезію, стронцію і так званої трансуранової групи, а радіобіологічні досліди виявляють відхилення від норм на клітинному та субклітинному рівнях багатьох видів тварин і рослин. Отже, за наявності коштів можна говорити лише про вибіркові і обов’язково експериментальні програми відродження якихось обмежених ділянок зараженої радіацією території.
…Тоді, у квітні 1986-го, пожежникам чергових караулів ВПЧ-2 з охорони АЕС і прип’ятської СВПЧ-6 вдалося загасити пожежу на даху машинної зали, що потім дало змогу обмежити зону відчуження 30 кілометрами, а не, скажімо, трьома сотнями. А восени зруйнований реактор ціною титанічних зусиль закрили своєрідним залізобетонним ковпаком, офіційно названим об’єктом «Укриття», а в народі — саркофагом. Споруда, розрахована на короткострокову перспективу, поступово почала руйнуватися. Спеціалісти кажуть, що якби вона обвалилася, стався б ще один Чорнобиль, а то й кілька, адже під саркофагом знаходиться багато радіоактивних речовин — за деякими даними, до 95% від маси, що була на момент аварії. Його не раз, грубо кажучи, латали, але ж нічого вічного не буває.
Це добре розуміли і в Україні, й у світі. У березні 2004 року Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво та введення в експлуатацію нового, більш безпечного укриття. Його переможцем у серпні 2007-го став французький консорціум NOVARKA, котрий запропонував змонтувати поряд із саркофагом спеціальний конфайнмент у вигляді арки, який потім рейками насунути на нинішнє «Укриття» і герметизувати.
Цієї весни розпочнеться монтаж металоконструкцій майбутньої мегаспоруди висотою 105, шириною 260 і довжиною 150 метрів, повідомив у кінці березня голова держагентства України з управління зоною відчуження Володимир Холоша. Він зазначив, що майданчик для монтажу практично готовий. Після того, як генпідрядник завершить будівництво, а замовник (ЧАЕС) переконається, що всі умови виконано і прийме роботу, ЄБРР заплатить обумовлені контрактом кошти. За остаточними розрахунками, вартість спорудження нового саркофага становитиме 935 млн євро. Частка України у фінансуванні проекту — 6% від загальної суми.
Втім, українське чиновництво не матиме жодного стосунку до поточних і остаточного розрахунків — за роботи, послуги, будівельні та інші матеріали платитиме безпосередньо ЄБРР. Згідно з його процедурами, основними проектами керує група управління, створена консорціумом американських компаній Bechtel і Battelle, а уповноважені представники банку перевірятимуть звіти, рахунки та іншу документацію щодо кожного з проектів. Окрім того, фінансовий стан фонду щороку перевіряють відомі аудиторські компанії.
Це до того, що є надія на успішне завершення такого масштабного будівництва, а зібрані світовим співтовариством кошти не розчиняться в чорнобильському піску, як бувало раніше. Арку заплановано змонтувати до середини 2015 року – з тим, аби вже до кінця року накрити старий саркофаг. Лише тоді можна буде зітхнути з полегшенням, та й то не на повну силу — повністю ліквідувати атомну станцію, згідно з програмою виведення ЧАЕС з експлуатації, передбачається до 2065 року. Приміром, до 2022-го триватиме консервація реакторних установок, після чого ще 20 літ чекатимуть на зниження їх радіоактивності. Лише тоді станцію демонтують, аби на її місці з’явилася примарна поки що мрія екологів — зелена галявина.