Відраза до навчання, небажання відвідувати школу, психологічні проблеми та занижена самооцінка. Це неповний перелік головних симптомів так званого школотоксикозу — гострого отруєння, спричиненого надлишковим і неправильно дозованим шкільним навчанням. До цього додайте ще й сколіоз, зіпсований зір, брак вільного часу і гостре недосипання. Це далеко не повний перелік проблем, із якими стикається чи не кожен український старшокласник.
Завдання шкільної освіти — всебічний розвиток учня, формування бази знань, яка допоможе йому в подальшому житті. Саме школа має сприяти професійному самовизначенню учня і формувати головні поняття й моральні норми дорослого життя у суспільстві. Питання полягає в тому, чи здатні сьогодні українські школи виконувати цю місію. Згідно з рейтингом QS HigherEducationSystemStrengthRankings за 2016 рік, Україна посідає 45-те місце серед 50 найкращих систем вищої освіти. Щодо шкільної системи, то тут наша країна посіла 38-му сходинку із 76 можливих за результатами, оприлюдненими Організацією економічного розвитку і співробітництва. Я випускниця однієї з київських шкіл. Проте крім України, довелося пожити в кількох країнах і змінити сім шкіл. Не скажу, що моя подорож країною знань була легкою, бо на шляху довелося долати чимало перепон і труднощів. Проте найскладніші випробування випали, хоч як дивно, саме на Батьківщині. Серед них — окремі вчителі, які рівняють усіх учнів під одну лінійку і не ускладнюють собі життя зайвими поясненнями на уроках. Однокласники, котрі не дуже радо приймають новачка у свої давно сформовані групки. Шоком для мене — людини, яка виросла в українськомовній сім’ї і завжди говорить лише рідною мовою, стало й те, що чимало вчителів абсолютно спокійно переходять під час уроків на спілкування російською. Проте найбільша проблема, яка, на мою думку, віддаляє Україну від європейської системи освіти, — це перевантажена (особливо у старших класах) шкільна програма, яка абсолютно не враховує індивідуальних схильностей учня і замість того, щоб будити в нього інтерес до знань, навпаки, відбиває будь-яке бажання вчитися.
Що я маю на увазі? Перерахуймо всі предмети з програми 11 класу загальноосвітньої української школи. Це алгебра, геометрія, фізика, хімія, біологія, астрономія, екологія, економіка, історія України та всесвітня історія, українська мова та література, людина і світ, інформатика, зарубіжна література, іноземна мова, медицина та фізкультура. Усі вчителі (крім фізкультурника) щедро роздають домашні завдання за принципом «мій предмет найголовніший». Якщо підрахувати час, який витрачає щодня сумлінний 11-класник на виконання домашнього завдання (а ще ж не забудьте підготовку до трьох предметів ЗНО!), то в середньому виходить близько чотирьох-п’яти годин на день плюс дві-три години на підготовку до ЗНО. Якщо уроки закінчуються після 15-ї години, потім дорога додому та швидкий обід, то приблизно о 16.30 можна сідати за уроки. І якщо робити їх не підводячи голови, у ліпшому разі о 22.00 можна буде складати портфель. А коли ж спілкуватися, подорожувати, розвивати інтереси, реалізовувати свої мрії і врешті-решт просто жити?!
Проблема шкільної програми в Україні полягає в тому, що вона не передбачає спеціалізації у старших класах, як у більшості європейських країн. Наприклад, у Франції в останніх трьох класах запроваджено розподіл за трьома спеціалізаціями: гуманітарні науки, точні і суспільні. На початку дванадцятого, останнього року навчання проводиться ще вужча спеціалізація, і учень обирає профільний предмет, вивченню якого в розкладі відводять найбільше часу. Так учень під час уроків може якісно підготуватися до загального випускного іспиту (щось на зразок нашого ЗНО), а вдома лише повторити пройдений матеріал, не витрачаючи час на предмети, з якими не пов’язана його майбутня професія. Можливо, саме тому в житті молодих французів панує bien-etre — мистецтво жити гармонійно і знаходити радощі в маленьких повсякденних речах. Про це можуть тільки мріяти старанні українські учні.
Важливо також те, що вчителі-французи ніколи не оголошують оцінок учнів, і однокласники знають про академічні успіхи одне одного дуже приблизно. Тож клас не розділений на успішних відмінників, сірих трієчників та двієчників, на яких усі махнули рукою. Кожен учень має свій талант — таке гасло французької школи. Нехай у когось цей талант у малюванні, а в когось — у хімії, проте він обов’язково є. І шкільна освіта у Франції побудована так, щоб розвивати і поглиблювати ці здібності, вселяючи в кожного старшокласника віру у свої сили і знання і в те, що він обов’язково знайде їм застосування, закінчивши школу.
Софія НАДЖОС
для «Урядового кур’єра»