Недавно на свою електронну пошту отримала лист із запрошенням на черговий журналістський тренінг. Звісно, подібні листи надходять чи не щодня. Утім, саме цей «зачепив». У зверненні йшлося про те, що Інститут світової політики має провести у Миколаєві навчальний семінар для журналістів із різних регіонів України про особливості висвітлення у ЗМІ теми європейської інтеграції України.
Прекрасна тема, достойні тренери, цікаві можливості для обговорення. Але, даруйте, здивувала і образила форма запрошення. Написано так: «Шановні журналісти та журналістки!» Далі — по тексту, про євроінтеграцію, всіляку популяризацію і безумовну демократизацію. Можливо, настрій був у мене такий непростий, можливо, отой Валентинів чи Міжнародний жіночий день наближалися, але звернення такого я не сприйняла. Мені більше би підійшло таке скромне гасло, яке я прочитала на одному корпоративі: "8 марта цветы женщинам".
.jpg)
Виникло безліч запитань з начебто безвинного європейського запрошення. Утім, мені особисто воно здалося таким, що говорить саме за себе. Отже, виявляється, у нас є журналісти й журналістки. Якщо звертаються таким чином, це, безумовно, слід вважати зверненням до різних людей. Хоча й представників однієї професії. Тобто журналісти-чоловіки кардинально відрізняються від журналістів-жінок.
Чому ж тоді не підкреслюють ніколи статеву приналежність асфальтоукладальниць? Чи не бачать різниці між муляром і «муляршою». Не кажуть «слюсар» та «слюсарша» або «бухгалтер» і «бухгалтерша». В якомусь кіно почула фразу, яку сказала героїня-професор: «Не називайте мене професоркою. «Професор» це поняття, що не має статі». А й справді, професія статі не має. Не слід постійно підкреслювати, що журналіст — це особа чоловічої статі, отже професійний, мобільний, всілякий. А «журналістка» — щось інше? Яке інше? Чому? Та в нашій професії саме жінки-журналісти найбільш оперативні, відверті, талановиті.
Можливо, за сумбуром особистих вражень мене не зрозуміти. Проте я категорично проти того, щоб у певні, окреслені кимось дні (14 лютого, 8 Березня), нам — талановитим, самодостатнім — хтось нагадував про те, що ми такі є. Я категорично проти того, щоб до мене зверталися як до журналіста жіночої статі. Я проти того, щоб у нас узагалі існувала професійність за статевою ознакою. Хто сказав, що жінка не зможе керувати заводом, областю, країною? Одна проблема — нас образити нескладно, пообіцяти і не зробити — легко, ми ж пику не наб’ємо. Хоч я вже тренуюся.
Єдиною, вважаю, приємною і зрозумілою жіночою професією у виключно жіночому її розумінні є вчителька. Красиво, шанобливо, логічно. Хоча вчитель усе одно звучить краще. А журналіст є журналістом. Незалежно від статі.