— Проживімо березень, а потім уже можна говорити про перспективи. Такої складної ситуації в нашій енергосистемі ще ніколи не було.
І Олександр Светелік, заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України, перелічує причини такого стану. Насамперед чимало енергоблоків на теплових станціях, що працюють на антрацитах, зупиняється, бо не мають палива. Таке вугілля видобувають на територіях Донбасу, захоплених росіянами та їхніми маріонетками з «ДНР» та «ЛНР». У зоні контролю терористів опинилося 83 шахти. А оскільки теплова генерація — головний регулятор частоти і потужності в об’єднаній енергосистемі країни (ОЕС), то проблеми виходу з нічних провалів споживання електроенергії на денні пікові навантаження в енергомережах стали ще гострішими. В умовах дефіциту палива на українських ТЕС та зупинки більшості енергоблоків електро енергію вже доводиться імпортувати з Росії, Білорусі та Молдови.
Зачароване коло боржників
Ще більше ускладнює ситуацію в роботі паливо-енергетичного комплексу величезна заборгованість, яка утворилася між виробниками і споживачами електроенергії. На 1 березня борг ДП «Енергоринок» перед генеруючими компаніями становив понад 20 мільярдів гривень. Значна, до речі, частина цієї суми — кошти за використану електроенергію, які не перераховують із непідконтрольних територій. Колосальна заборгованість перед тепловими станціями в шахтарів. Водночас і ТЕС мають величезну заборгованість перед гірниками за отримане від них вугілля. Коло замкнулося.
— Хтось має першим зробити крок назустріч партнерам, — зауважує Олександр Светелік. — Скажімо, ТЕС починають розраховуватися із шахтарями, а вони, отримавши свої кошти, спроможні будуть погасити борги за електроенергію. А ДП «Енергоринок» почне розраховуватися з тепловою генерацією. Щоб розв’язати цей вузол, потрібно одне одному довіряти.
Саме величезна заборгованість споживачів електро енергії перед її виробниками, а також мільярдні борги підприємств паливно-енергетичного комплексу одне перед одним — найістотніша причина, що гальмує нині проведення реформ в енергетичній сфері. Маю на увазі передбачені коаліційною угодою парламентської більшості та зобов’язаннями України в межах угоди з Євросоюзом про створення енергетичного співтовариства. Це і комп лексна реорганізація НАК «Нафтогаз», і ліквідація сумнозвісної системи перехресного субсидіювання, і лібералізація ринку електро енергії через доопрацювання Закону «Про основи функціонування ринку електричної енергії України» відповідно до принципів Третього енергетичного пакета.
Як сказав Олександр Светелік, нині таке доопрацювання активно ведуть за участі фахівців з ЄС: «Ми прагнемо одразу адаптувати цей закон до європейських стандартів».
Цю роботу обіцяють завершити «якомога швидше». А ось коли саме відбудеться головне — ухвалення в парламенті «у другому читанні та в цілому» доопрацьованого документа, ще не відомо. Від міністерства цей законотворчий процес на парламентській кухні не дуже залежить.
Єдине, що мені особисто гріє душу, то це широкомасштабні роботи, які останнім часом розгорнулися нарешті в Україні, з підвищення надійності роботи її вкрай зношеного енергетичного господарства. (Ці проблеми «УК» свого часу не раз порушував). Все це здійснюється завдяки активній кредитній підтримці міжнародних та європейських банківських і фінансових установ. В розвиток магістральних енергетичних мереж, реконструкцію діючих мережевих та інших об’єктів, підпорядкованих «Укренерго», вже вкладено сотні і сотні мільйонів доларів та євро. Тож пересічного громадянина дуже цікавить питання: наскільки ефективно, виважено і по-державницьки використовуються ці величезні кошти?
— Не шукайте схвальних прикладів на згадане питання, — зауважив один з експертів, — бо корупційні схеми з відкатами, приписками як були, так і залишаються. Достатньо почитати матеріали перевірок минулих років Рахункової палати по славнозвісному довгобуду — підстанції ПС-750 кВ «Київська». Сьогодні події, пов’язані з нею, знову вимагають пильної уваги контролюючих органів.
ЛЕП 750 збудуємо. Що далі?
Мова про розпочате будівництво багатостраждальної магістральної ЛЕП 750 кВ «Рівненська АЕС — підстанція ПС-750 кВ «Київська». Справа нібито й благородна. По суті, вперше за останні десять років робляться практичні кроки для створення в майбутньому умов для стабільнішого функціонування ОЕС країни за рахунок реанімації довгобудів та передачі в центральні регіони «зачинених» потужностей Рівненської та Хмельницької атомних станцій
Буквально два абзаци історії цього питання, щоб краще зрозуміти, що відбувається. У 2004 році на ХАЕС та РАЕС було добудовано два нові ядерні енерго блоки ВВЕР-1000, другий і четвертий відповідно. За ці заслуги тодішній міністр палива та енергетики Сергій Тулуб і його перший заступник Юрій Бойко майже одночасно отримали звання «Герой України». Хоча вже тоді всім було зрозуміло, що значна частина додаткових генеруючих потужностей у західному регіоні довгі роки буде «зачиненою», даватиме лише збитки. «Секрет» в тому, що згадані енергоблоки добудовували не комплексно — без попереднього введення в дію 300-кілометрової магістральної лінії електропередач РАЕС-Київська та відповідних трансформаторних підстанцій. Ця ПС 750 кВ за звітами «запрацювала» нібито у 2006-му. Але це відверта брехня. У розподільчі мережі звідси нічого не йде. Весь величезний комплекс виконуватиме свої проектні функції лише після завершення спорудження згаданої ЛЕП та створення умов для передачі (трансформування) отриманої надлишкової генерації із західних областей у мережі ЛЕП 330 кВ центрального регіону країни.
— А для цього на три лінії ЛЕП 750 кВ поблизу «Київської» треба ще збудувати принаймні шість ліній 330 кіловольт, — такий висновок зробив мій давній товариш — один з найавторитетніших фахівців у галузі. Вкотре погодившись проконсультувати, попросив не посилатися на нього.
— Навколо такого проекту свого часу було багато розмов, але його до кінця не погоджено. Землі для заходів 330 ліній (а це головне) не відведено в натурі, вони розпайовані, мають господарів, тривають суди-пересуди. Наслідки такого хазяйнування вищому начальству відомі: вже понад 10 років на ХАЕС та РАЕС сумарна обмеженість видачі генеруючих потужностей дорівнює 650 мегават.
Нині, до слова, навколо цих станцій відбуваються й інші дивні речі. Ще не закінчилося будівництво магістральної ЛЕП 750 кВ «Рівненська АЕС — підстанція «Київська» для передачі нарешті в центральну частину країни цих «зачинених» потужностей, а в НАЕК «Енергоатом» виношують ідею «витягнути» з ОЕС енерго блок №2 РАЕС. Навіть уже відбулася презентація проекту щодо збільшення експортного потенціалу України — саме за рахунок приєднання згаданого блоку до Бурштинського енергетичного острова для роботи на країни ЄС, окремо від нашої енергосистеми.
У чиїх інтересах це робиться? Втративши значні потужності теплової генерації на Донбасі, ми самі експортуємо електроенергію. І навіщо тоді будувати ЛЕП 750 кВ РАЕС—Київська, вкладаючи майже півмільярда кредитних коштів? Що цією магістральною лінією після вилучення блоку №2 РАЕС з ОЕС передаватимемо в центральні регіони країни з їхнім нинішнім дефіцитом електроенергії? Адже доцільність добудови 3-го і 4-го блоку ХАЕС під великим сумнівом. Експерти вважають, що сьогодні потрібні в першу чергу не додаткові атомні блоки, а хоча б кілька нових енергоблоків теплової генерації — як маневрені, регулюючі потужності. Наші ядерні блоки такі функції виконувати не здатні.
Саме сучасніша, екологічно чиста теплова генерація може збалансувати нашу вкрай розбалансовану об’єднану енергосистему. Причому потрібні енергоблоки для роботи на газових марках вугілля, якого достатньо на державних шахтах Львівсько-Волинського басейну.
Висновок фахівців в цьому контексті однозначний: уряду треба розробляти нову енергетичну стратегію (і це вже робиться. — Авт.), що враховувала б катастрофічні реалії, які привнесла в роботу ПЕК країни війна та тероризм на Донбасі. Звичайно, таку добре збалансовану і прораховану стратегію здатні матеріалізувати лише порядні і чесні професіонали, патріоти, люди з відповідним досвідом роботи. А де їх брати, кому довірити майбутнє галузі? Бо маємо тут якусь дивну кадрову політику.
За 25 років 23 міністри
Цікаві спостереження з цього приводу навів у нашій розмові один з працівників ЦК атомпрофспілки.
— Ось цифри для роздумів. Міністерство енергетики та електрифікації УРСР було створено 1962-го. За 30 років — аж до проголошення незалежності — було лише троє міністрів. Вони залишили після себе нові електростанції й енергоблоки, власну школу, чудовий кадровий резерв. Це були професіонали з великої літери, патріоти, віддані справі.
А що маємо за 25 років нашої суверенності? 23(!) міністри. Деякі з них очолювали це відомство двічі. Не всі з них були енергетиками за фахом. Траплялися і хіміки, і будівельники. Ще страшніше, коли, зайнявши найвище крісло, вони приводили на посади заступників та керівників провідних департаментів таких самих варягів — дилетантів, людей, далеких від галузі, без досвіду роботи з великими колективами, «спеців» із філологічною освітою.
Поцікавтеся, кого днями у Міненерговугілля посадили на департамент ядерної енергетики? Людину, яка жодного стосунку до атомно-промислового комплексу не мала. Вона працювала до цієї посади в системі магазинів «Білла», займалася продажем продуктів харчування.
Або як можна було допустити, щоб за кілька місяців на державному підприємстві «Укренерго», яке відповідає за складне енергетичне господарство всієї країни, зробити фактично кадрову зачистку — майже повністю поміняти директора і всіх заступників, чи не всіх начальників управлінь. (І це під час воєнних подій на сході, масових зупинок енергоблоків!). Нехай навіть дехто і прийшов на їхні звільнені місця з обласних підприємств. Але ж це не змінює ситуації. По суті, за штурвали літаків Boeing або AirBus посадили (і сказали: «Летіть, хлопці!») пілотів, які ще вчора професійно і впевнено керували лише літаком Ан-2 або Ан-24.
— Отож блекаути у нас можливі?
— Сьогодні в нас усе може бути: енергосистема доведена до краю. Руками випадкових людей, які живуть одним днем, не забуваючи про власну кишеню.
Від редакції. Поінформовані аналітики з енергетичних проблем звернули увагу «УК» на серйозні прорахунки в технічній і кадровій політиці галузевого міністерства. Вважаємо, що цей матеріал допоможе його керівництву вирішувати надалі всі ці питання більш комплексно, виважено, фахово і прозоро.