Майже 30 років тому в Миколаєві з’явився новий мікрорайон Намив. Територію під забудову майбутніх багатоповерхівок намивали піском безпосередньо в акваторії Бузького лиману за допомогою спеціальних пульпопроводів. Намивали і майже одразу будували. Швидко і багато, як і потребували умови того часу. Нині на Намиві проживає понад 40 тисяч миколаївців, житлове будівництво на комерційних умовах ще триває, забудовують вільні ділянки. Натомість місцеві жителі схвильовані тим, що вода прибуває, звузилася пляжна зона — недалеко й до багатоповерхівок так званої першої лінії. Чи насправді проблема настільки загострилася і як міська влада планує її вирішувати, дізнавався «УК».

Прискореними темпами

В часи, коли в Миколаєві працювали основні підприємства, серед яких і суднобудівні заводи, забезпечення містян житлом стало справою №1 для міської влади та очільників підприємств. Отже, міськвиконком ухвалив рішення про намивання території в мікрорайоні Ліски, значно збільшивши його первинну площу. Цю територію визначили перспективною, її частину закріпили за містом (мікрорайон-1), а мікрорайон-2 — за Чорноморським суднобудівним заводом.

Як згадує безпосередній учасник забудови Намиву, заслужений будівельник України, заступник Миколаївського міського голови у 2009—2013 роках Володимир Гуллер, він безпосередньо готував наряд-замовлення миколаївському «Діпромісто» згідно з генеральним планом забудови.

«Ідея будівництва на намивній території була просто прекрасною, — зазначає фахівець, — місто отримує якісне і таке необхідне житло. Причому пісок діставали з лиману і на цьому самому місці створювали нові майданчики для будівництва. Натомість за технологією пісок, який виймали з лиману, слід було ущільнювати впродовж трьох років. І тільки після цього мало починатися будівництво. Були б міцніші фундаментні рішення. Насправді будівництво почалося менш ніж через пів року після того, як намили територію».

А сталося це тому, що тодішній уряд як виняток дав дозвіл на знесення житла по Миколаєву. У зв’язку з цим влада поставила завдання прискореними темпами забудовувати вільні території, щоб люди отримали дах над головою. Завдання було виконано. Натомість наслідки того прискорення далися взнаки сьогодні. «Тоді я додатково до плану забудови мікрорайону замовив у Харківському інституті проєкт берегоукріплення намивної території з набережною, — згадує Володимир Гуллер. — Адже розумів, що надто важливо укріпити берег і збудувати місце для відпочинку тисяч жителів мікрорайону. Відтак проєкт розробили — і благополучно поховали, тому що не знайшлося коштів на фінансування цієї роботи. Як наслідок — місто не змогло зупинити вимивання піску. Це я називаю неправильно ухваленим управлінським рішенням».

Будівельник переконаний, що слід було вирішувати питання в комплексі. Тоді не зробили, але слід знаходити можливості тепер.

Невгамовний директор

Того часу перейнявся питанням будівництва житла для робочих і легендарний директор найбільшого та найпотужнішого в місті підприємства «Чорноморський суднобудівний завод» нині покійний Юрій Макаров. У своїй книжці «Авіаносець» Юрій Іванович згадував, як спеціально для реалізації такого масштабного проєкту на заводі буквально з нуля створили окремий цех великопанельного домобудування. «Почали зводити на Намиві першу повнозбірну дев’ятиповерхівку, — пише автор. — Я чомусь боявся, щоб цей картковий будиночок не завалився. Сам щодня ходив, дивився, як і що робиться, радився з досвідченими будівельниками, навіть відправляв корабельних перевіряльників з оптикою контролювати геометрію будівлі».

Як людина відповідальна та вимоглива до будь-якої дрібниці, Юрій Іванович у всьому контролював хід будівництва та роботу будівельних цехів. Згодом при заводі з’явилося управління капітального будівництва з власною виробничою базою. Тож свій мікрорайон завод відбудував виключно власними силами. Коли ж процес вже запустили «на повну», ЧСЗ здавав по 500­ — 600 квартир за рік. Таким чином майже остаточно розв’язали проблему дефіциту житла для суднобудівників.

Але і на цьому не зупинився невгамовний директор. «На Намиві ми будували не лише житло, — пише він у книжці, — а й магазини, дитячі садочки, школу, телефонну станцію, пральню та багато іншого. Побудували навіть причал для дачних катерів». Звісно, Юрій Макаров вважав необхідним укріпити берег. Утім, тодішня система керівництва не сприйняла його намірів. Натомість Юрія Макарова й досі з повагою згадують тисячі заводчан, які отримали добротне житло в мікрорайоні. А на його честь на Намиві встановлено пам’ятний знак і розбито сквер.

Ексклюзив для Миколаєва

Хоча недавно вже нинішня міська влада заявила, що берегоукріпленню бути. Депутат Миколаївської міської ради В’ячеслав Карцев — один з ініціаторів упровадження проєкту берегоукріплення — вважає, що цілком реально саме тепер ґрунтовно до нього приступити. Його підтримують колеги, городяни та керівництво міста. «Слід розуміти, що річка по-різному тече. Її плин вимиває пів метра суші щороку, — зазначає В’ячеслав Миколайович. — Тож берегоукріплення й будівництво набережної уздовж Бузького лиману — справа вкрай необхідна. Нинішній замовник проєкту на об’єкт «Укріплення берегової частини мікрорайону Намив шляхом будівництва набережної для запобігання розмиванню» — управління капітального будівництва міськвиконкому. Втім, перш ніж реалізувати проєкт, його потрібно відкоригувати».

Зрештою робочий проєкт, зроблений ексклюзивно для Миколаєва, вже готовий. З огляду на те, що планується будівництво важливої гідроспоруди, проєктувальники детально перерахували всі стадії виконання робіт. Це і математичне моделювання, коли виконавці ставлять на річці вимірювачі визначення тиску й швидкості течії на різних глибинах в тому місці, де планують зводити гідроспоруду. Це і оцінка впливу на природне сере­довище, адже будівництво не може завдати збитків природі (передбачено громадські слухання). Це й такі параметри, як інженерно-геологічні вишукування, інженерно-гідрогеологічні роботи, інженерно-геодезичні та інженерно-гідрографічні роботи. Загалом розроблення проєкту оцінено у 6,8 мільйона гривень.

Для міста це чимала сума, адже спочатку планували витратити на проєкт у 2019 році лише півтора мільйона. На думку В’ячеслава Карцева, все-таки слід зробити все за відповідними нормативами, аби берег укріпити якомога надійніше. Звісно, слід знайти компроміс із проєктувальною організацією щодо зниження вартості робіт або оплати частинами. За прогнозами депутата, проєктування триватиме мінімум дев’ять місяців. «У нинішньому році слід додати грошей, аби управління капітального будівництва змогло вступити в договірні відносини з проєктувальником, — зазначає він. — І на 2020 рік виходити з повним розрахунком на проєкт. Потім експертиза, і після цього можна оголошувати тендер на підряд. А ще потрібно лобіювати наш задум на рівні уряду й парламенту. Загалом проєкт разом із будівельними роботами обійдеться в 35—40 мільйонів. За два роки берег можна буде укріпити й збудувати набережну, яка стане окрасою міста».

Насправді Миколаїв, який з усіх боків омивають річки Південний Буг та Інгул, має лише дві набережні, але не має обладнаних пляжів. Миколаїв, де свого часу вирішили житлову проблему для десятків тисяч містян, нині завдяки берегоукріпленню мусить зберегти мікрорайон. Для майбутніх поколінь. Адже виправити помилки минулого ще не пізно.