Символ національного природного парку (НПП) «Синевир» — безумовно, одноіменне озеро, НПП «Каратський» — Говерла, НПП «Гуцульщина» — садиба Святого Миколая. А що є символом розташованого в долинах Черемошу й Сірету (Чернівецька область) НПП «Вижницький»? Донедавна емблемою цього природного парку могли вважати зубра. Наша газета навіть присвятила вижницьким зубрам цілу сторінку («Імператори лісу» від 26 квітня 2013 року). Але не так сталося, як гадалося. Нині в парку зубрів уже немає. Самець загинув від серцевої недостатності — так-так, і звірі на таке слабують. А самку, щоб не нудьгувала наодинці, довелося віддати у сусідній Сторожинецький лісгосп. Там у вольєрному господарстві площею 85 гектарів саме сумував тамтешній зубр.
За морем вовк — три гроші, та руб перевозу
Проте співробітники «Вижницького» не втрачають надії знову побачити зубрів на своїй території. Цей НПП має багатопрофільну програму і план дій зі збереження й розширення генетичного фонду зубра, проведення наукових досліджень з біології, екології, етології (поведінки) цих червонокнижних тварин. Разом з науковцями Львівського національного лісотехнічного університету, враховуючи досвід інших країн, напрацювали методи акліматизації цих звірів, розведення і утримання їх у неволі та в природних умовах.
Зубрів можна завезти або з інших областей України, або з Білорусі, де їх розвели стільки, що вже не знають куди подіти. Питання в тому, де знайти кошти на придбання тварин, і в бюрократичних процедурах, які супроводжують такі оборудки.
«В Україні найбільша популяція зубра у Вінницькій області (ДП «Хмільницьке лісове господарство»), — каже заступник директора НПП «Вижницький» з наукової роботи Віталій Стратій. — Їх там можна купити. Орієнтовна вартість однієї особини — 75 тисяч гривень. Але відловлення та перевезення відбувається за спеціальним дозволом Мінприроди на підставі позитивного рішення Національної комісії з питань Червоної книги України, оскільки зубр — червонокнижний вид. Ми в цьому році подали запит до Мінприроди про закупівлю семи особин, але грошей поки що не отримали.
Програму відтворення зубра розпочали ще у 2013 році, коли завезли першу особину. Згодом Мінприроди обіцяло нам кошти на спорудження вольєра площею 81 га, але їх ми також не отримали і двох зубрів утримували у вольєрі площею 1,6 га. Звірів підгодовували, оскільки мінімальна площа для однієї особини без підгодівлі має становити 5 гектарів».
А якщо накинути оком на сябрівських зубрів, то вони ще дорожчі. До того ж доведеться оформляти сертифікат СІТЕС — міжнародної конвенції, яка регулює переміщення через державні кордони червонокнижних тварин. Але відновити популяцію зубрів на Вижниччині таки можливо. Аби, як то кажуть, було бажання і політична воля.
Та інші звірі…
За весь час перебування у «Вижницькому» наша група журналістів побачила лише тих звірів, які живуть у невеликих вольєрах біля адміністрації парку. Кілька оленів, дикі кабани, козуля. Кожного свого часу довелося рятувати від неминучої смерті, тож нарікати на ув’язнення вони навряд чи стануть. Діти, які часто і з екскурсіями, й поодинці навідуються до зоокуточка, просто в захваті від можливості побачити зблизька лісових мешканців.
У лісових хащах НПП звірини та птаства теж чимало, однак вони уникають пожвавлених туристських стежок. Тож доводиться покладатися на свідчення науковців і фотодокази: ось із тої стіни еколого-просвітницького центру парку шипить лісовий кіт, а там виглядає з-поміж гілля рись. Цікаво, що типових гірських (кумка гірська, гірський щеврик, гірська плиска, звичайна оляпка) видів у парку небагато. Хоч чому дивуватися: Вижниччина — це лише передгір’я Карпат, чимало гір тут невисокі й мають форму стіжка сіна. Та й називаються часто саме так — Стіжок.
Птах, якого кожному легко побачити поблизу парку, — сокіл. Поблизу, бо ця ділянка чомусь випала з проектних документів під час створення «Вижницького». Легко — бо він… кам’яний. За тисячі років природа так почаклувала над однією зі скель, що та набрала форми голови птаха з хижо націленим оком. У тому самому урочищі поряд із Соколиним оком — інші чудасії з виямками, отворами різних розмірів і конфігурацій. Називається це диво Протяте (тобто проткнуте, продірявлене) каміння. Воно дає багатий матеріал для численних легенд та казок і приваблює так само численних туристів.
Не менш популярні місцеві джерела. Наприклад, Лужки. Його специфічна кисла слабомінералізована сульфатна вода має рідкісний сульфатно-алюмінієво-залізистий склад з наявністю нікелю, кобальту, марганцю та інших мікроелементів і належить до лікувальних у разі захворювання на анемію. Місцеві кажуть простіше: «така там вода, що ваєнниє хотіли робить санаторій». Щоправда, оздоровницю так і не зробили, але то добре. Бо дебіт не такий вже великий, та й місця у затиснутій горами долині річки Виженки, на березі якої вибилося джерело, геть небагато. Тож охочі оздоровитися Лужком топчуть кілометрів із п’ять звивистої стежки, прочищаючи легені цілющим повітрям.
А за деревом — дерево
Цілющим це повітря роблять клімат і тутешні буково-ялицеві ліси. Та чи надовго така цілющість збережеться? Сусідні з парком лісгоспи відсвічують добрячими лисинами. Це аж ніяк не ті пейзажі, милуватися якими хотіли б відвідувачі рекреаційного комплексу на перевалі Німчич або чималенької туристської республіки у селі Мигове.
Рекреація й лісозаготівля — це дві основні складові добробуту Вижницького району. Дві взаємопов’язані складові: що більше розширюється друге, то менше шансів має на розвиток перше.
Важливо знати і те, що придатних для лісозаготівлі ділянок у регіоні залишилося небагато. Навіть там, де погляд пересічного туриста бачить буйні кучері буків, око фахівця визначає молоді, ще не достиглі ліси, яким до віку рубки рости не менш ніж людське життя. Он навіть один з лісгоспів — «Заставнівське державне спеціалізоване лісництво агропромислового комплексу» — просить приєднати його до національного парку. Бо заробляти з вирубування лісу стає дедалі важче, тож зарплату платити теж нічим. А так майстри лісу (лісівники) отримуватимуть гроші від держави за збереження того, чого ще не зрубали, і за обслуговування туристів.
Пропозиція цікава. Парк справді треба розширювати, але не стільки для того, щоб просто наростити площу, а щоб оптимізувати структуру. Нині кордони парку такі кривулясті й порізані (сюди втикаються інші, не заповідні, землі), що це створює відчутні проблеми з організацією охорони. До того ж заповідна (найцінніша) зона «Вижницького» має прямий контакт із господарською зоною й землями суміжних користувачів, де господарську діяльність ведуть на загальних умовах. Натомість добре було б оточити заповідну своєрідним буфером — зоною регульованої рекреації.
Треба врахувати і басейновий принцип формування заповідних територій. З перевалу Німчич нам було добре видно, що межа парку оберігає лише частину долини Виженки, залишаючи можливість лісгоспам добряче мучити цю річку хазяйнуванням на сусідньому схилі долини. А ще поза нинішніми межами національного парку опинилися такі загальновідомі геологічні пам’ятки природи, як «Багнянські старожитності», печера Довбуша, претендент на одне із семи природних див України ландшафтний заказник «Буковинські водоспади» та вже згадані раніше Протяте каміння і Соколине око.
Розв’язати ці проблеми можна шляхом реалізації другої черги розширення території НПП «Вижницький». Це приблизно 8 тисяч гектарів Берегометського лісгоспу й невеличка (500 га), але важлива ділянка Іспаського лісництва Вижницького держспецлісгоспу АПК.
Не завадить також передати парку вже введені до його складу землі у постійне користування. І природа, і люди, й економіка регіону від цього лише виграють.
ПРЯМА МОВА
«Національні парки — це перлини і гордість розвинених країн»
Остап СЕМЕРАК,
міністр екології та природнихресурсів:
— Нещодавня нарада на Івано-Франківщині під головуванням Президента України щодо ситуації зі станом лісів була конструктивною, із чітко визначеними завданнями. Президент розуміє, що національні парки — це перлини і гордість розвинених країн. Мінприроди має всі можливості для подальшого розширення площ природно-заповідного фонду, як вимагають міжнародні угоди і вітчизняне законодавство: до 15% загальної площі країни.
Нині за отриманими результатами обстежень у межах проекту «Збереження карпатських пралісів», що впроваджує Українське товариство охорони птахів спільно з Франкфуртським зоологічним товариством, підготовлено пакет документів для розширення територій шести НПП у західних регіонах загальною площею 68505 га. Серед цих парків і «Вижницький».
«На цих територіях — праліси й старовікові ліси»
Віталій СТРАТІЙ,
заступник директора НПП «Вижницький» з наукової роботи:
— Науковці парку й провідних наукових установ країни виявили на сусідніх з «Вижницьким» територіях майже 60 гектарів пралісів і майже 1200 га старовікових лісів. Ці ліси та інші цінні ділянки запропоновано для розширення території парку. Тут виявлено щонайменше 19 видів рослин і 33 види тварин, занесених до Червоної книги України.
Недарма уже створено зоологічний заказник «Зубровиця», ботанічну пам’ятку природи Ділянка барвінку малого, геологічні пам’ятки природи Лопушнянські водограї, Скелі Кінашки, Багнянські старожитності. До того ж це частина Буковинського екологічного коридору міграції великих ссавців.
У період складного соціально-економічного становища країни загалом і Карпатського регіону зокрема не менш важливий аспект розширення парку — збільшення його туристсько-рекреаційного потенціалу, збереження історичних і культурних цінностей, відтворення народних промислів і традицій.