Є на узбережжі Чорного моря один із прадавніх курортів. Люди жили в Рибаківці з незапам’ятних часів. Біля села були знайдені кіммерійські бронзові сокири. На початку ХVIII століття цей населений пункт був відомий як турецьке поселення Гасан-Кале. Пізніше називалася Аджіяск (мис Аджіяск) до 1948 року. На зламі 1950—1960-х років минулого століття в курортній зоні розпочалося масове зведення пансіонатів і баз відпочинку, яких на сьогодні налічується понад сто. Перших поселенців, як і нинішніх відпочивальників, вабила затишна затока з піщаними пляжами і теплим ласкавим морем.
Нині курорт Рибаківка — екологічно чиста територія, де немає промислових підприємств, що ідеально для дитячого та сімейного відпочинку. А недоліки інфраструктури компенсуються розумними, оптимальними цінами на відпочинок.
На пляжі не буває затісно
Рибаківка розташована між Одесою та Миколаєвом, поруч з Очаковом та Коблевим. З берега відкривається мальовничий вид на легендарний острів Березань (колишній Борисфен, він же легендарний пушкінський «Острів Буян»). Уздовж берега простяглася широка смуга соснового лісу. До речі, узбережжя становить майже 12 кілометрів і відрізняється своєю широтою. Навіть у розпал сезону всім вистачає місця на пляжі й ходити по головах не доводиться.
Поруч із селом та курортною зоною є лікувальне грязе-сольове озеро Тузли. Проведений Українським НДІ курортології і фізіотерапії аналіз грязей озера Тузли довів, що вони мають потужні лікувальні властивості. На початку ХХ століття, саме на цьому соляному промислі працював Максим Горький. Грязелікування нині вважається одним із перспективних напрямів розвитку курорту. А море, ліс, степ і близькість сольового озера створюють унікальний мікроклімат, що сприяє оздоровленню дихальної, нервової та серцево-судинної систем організму. Та й взагалі сприяє гарному настрою та відпочинку.
Тож вибрати є з чого. Можна весь день пролежати на пляжі, можна обмазатися гряззю та чекати на зцілення від хвороб. Можна вирушити на екскурсії до Одеси чи Миколаєва, в стародавню Ольвію чи на острів Березань. Також Рибаківка приваблює шанувальників віндсерфінгу та кайтсерфінгу. Помилуватися різнобарвними вітрилами та справними спортсменами можна з будь-якої точки курорту. Але краще на так званій косі, де спортсмени і любителі облаштували свій табір.
До речі, слід розрізняти Рибаківку — як курортну територію та Рибаківку — як центр Рибаківської сільської ради. В селі, що також біля самого моря, свої послуги пропонує приватний сектор за смішними цінами. В курортній зоні ціни дещо вищі, та й сервіс більш-менш сучасний. В кого «менш», тобто на старенький базі відпочинку в номері без зручностей, ціна за місце становить 50—70 гривень. Ті ж керівники баз, які намагаються вдовольнити всі примхи відпочивальників, просять вдвічі більше.
Цікаву історію, нині досить актуальну, розповів Рибаківський сільський голова Віктор Бізіков. Після громадянської війни і в повоєнний період озеро Тузли врятувало життя багатьом людям. Місцеві селяни пішки йшли до Одеси, щоб обміняти сіль на хліб. Літрова баночка солі дорівнювала одній хлібині. Про сучасні рецепти виживання села і курорту йшлося в бесіді з керівником сільської ради.
Сусідство на сезон
Звісно, хотілося дізнатися, чому й досі Рибаківка маловідома як курортне містечко. Незадовільне забезпечення питною водою, проблеми з водовідведенням, погані дороги та освітлення, недостатній благоустрій, а також відсутність банкоматів — такі нарікання виникають чи не в кожного відпочивальника. З кого питати? Із сільради чи з керівників баз відпочинку?
Виявляється, сільському голові доводиться управлятися в справах населеного пункту та вирішувати проблеми курортної зони, яка у ці межі не входить. Тобто вона є територією сільської ради, але не самого населеного пункту. Таким чином, місцева влада відповідає за все: рятувальні пости, дороги, забезпечення водою і каналізацію. Однак не має права втручатися в господарську діяльність господарюючих об’єктів. Навіть елементарний штраф за забруднення сміттям не може накласти.
— Наше завдання, — розповідає Віктор Бізіков, — сприяти розвитку тих суб’єктів господарювання, що тут розташовані, але можливості дуже обмежені. Все обмежується розмовами, вмовляннями, співробітництвом через громадські організації. Для директорів баз відпочинку, сусідів села головне завдання — отримати прибуток за короткий сезон. А ми б хотіли, щоб вони вкладалися і в розвиток інфраструктури населеного пункту. На жаль, більшість з них нічого і нікого поза межами своїх баз не бачать.
Важлива проблема подібних місцевостей — реєстрація суб’єкта та, відповідно, сплата податків. Більшість баз відпочинку зареєстровані в Києві, Одесі, Миколаєві, тож основні податки сплачують саме за місцем реєстрації, а не за місцем здійснення діяльності. А Рибаківці дістаються тільки мізерні курортний збір та плата за землю.
Голова сільради запевняє: «Дороги, вода, каналізація — ми згодні про це дбати. Але наш бюджет не передбачає витрати за межами населеного пункту. Ми прийняли рішення про створення генерального плану з метою об∂рунтування меж населеного пункту. Коли рекреаційна зона увійде до території населеного пункту, тоді з’являться інші можливості. Як тільки гроші надходять у межі сільради, тоді ми можемо направляти їх на потреби курортної зони».
Сільський голова мріє про появу потужного інвестора. Адже розрізнені невеличкі бази просто не в змозі вкладати гроші у розвиток не тільки інфраструктури території, а й навіть власних баз.
Порятунок потопельників
До речі, колись тут був потужний інвестор. І навіть накреслювався проект створення котеджного містечка (як нагадування про нездійсненну мрію, його макет і досі висить у приміщенні сільради). Не дозволила тодішня влада. «Хоча, чого приховувати, — продовжує сільський голова, — люди не були готові. Наведу такий приклад. Надійшла до нас якось інвестиція близько чотирьох мільйонів доларів від продажу земельних ділянок. Народ виявився не готовий до шалених грошей. Та, отримавши долари, одразу ж витратив їх на ковбасу, горілку, цукерки. На 700 дворів — 22 магазини відкрили. Хоча можна було подбати про те, щоби свої будинки привести до ладу, вкластися з користю. Адже влітку всі здають кімнати відпочивальникам».
В ідеалі Рибаківка могла б стати дитячим курортом, місцем відпочинку всеукраїнського масштабу. Такою вона планувалася ще за часів забудови. І тоді, і на сьогодні тут працює чимало дитячих оздоровчих таборів. Але не вистачає стратегічного рішення, комплексного проекту. А ось моря, сонця, піщаних пляжів, цілющого клімату вдосталь. «Наша місцевість просто приречена стати ідеальною для сімейного, дитячого відпочинку, — зазначає начальник рятувального поста Рибаківської сільської ради Дмитро Москаленко. — Нині південний вітер, ми дихаємо натуральним морським повітрям. Якщо північний, дихаємо степовим трав’яним коктейлем».
Рятувальний пост є комунальним підприємством сільської ради і утримується виключно бюджетом громади. Начебто, марні витрати. Нехай би за дотриманням правил поведінки на воді слідкували директори баз відпочинку, яким люди сплачують не тільки за проживання, а й за збереження життя на час цього відпочинку. Намагалася сільська влада долучити до спільної справи директорів баз. Ті витрачати кошти відмовляються. Але, як тільки сільрада спробувала вивести службу з-під свого контролю, відразу ж почали виявляти потопельників. Коли служба працює, нещасних випадків немає. І цього року їх не було. Взагалі узбережжя потребує встановлення 13 рятувальних постів через кожних 300 метрів, насправді їх лише п’ять. Тож основний пост виконує фактично роботу за всіх і відповідає за все узбережжя.
Курортний сезон добігає кінця. Але взяти на замітку можливість відпочинку в Рибаківці варто. Тут прекрасно можна поніжитися під сонцем у вересні та спланувати поїздку на наступний рік.
А щодо порятунку потопельників, гасло, на жаль, залишається актуальним. І свої проблеми територіальна громада Рибаківки поки вирішує виключно власними силами.
Скільки це коштує:
♦ Проїзд Миколаїв — Рибаківка маршруткою — 42 гривні.
♦ Вартість економ-номера без зручностей — 50—70 гривень за добу.
♦ Вартість номера із зручностями, кондиціонером, телевізором — 100—150 гривень за добу.
♦ Середня вартість обіду — 40—50 гривень.