На гербі Недригайлівського району, крім відомого пам’ятника мамонтові, в нижній частині на жовтому тлі зображено сім соковитих слив. Як стверджують історики, їх запозичено з історичного герба селища Недригайлів 1781 року. Вони символізують природні особливості й багатства тамтешніх земель, зокрема садівництва.

Можна припустити: якщо зображено такий кісточковий плід, то, вочевидь, колись від нього вгиналися гілки в місцевих садах, хоч нині навіть старожили не можуть пригадати таких часів. Сади в районі є, сливи (і не тільки) також. Але про масове їх вирощування вже не йдеться.

Тепер на території Недригайлівського району в селянських садибах ростуть різні дерева і ягідні кущі. Їхні власники залюбки вирощують яблука, груші, полуниці, смородину, малину, аґрус, інші ягоди і фрукти, а в селі Коровинці навіть працює єдине в окрузі приватне підприємство «Лаврик В.С.», що спеціалізується на садівництві.

Як констатує директор департаменту агропромислового розвитку Сумської ОДА Олександр Маслак, до речі, родом з Недригайлівщини,  в районі справді немає того садового масштабу, який міг би бути. Однак так само немає підстав для розчарування. Навпаки, впродовж останніх років область неухильно нарощує темпи садівництва, поклавши в основу великі природні та організаційні резерви й можливості.

Родять  не тільки порічки

Щоб упевнитися в цьому, варто звернутися до статистики. Якщо п’ять років тому в області налічувалося 17 спеціалізованих господарств різних форм власності, то нині — 22, а торішнє валове виробництво плодів і ягід перевищило 21 тисячу тонн, що на третину більше від показника 2013 року. Істотно зросло виробництво всіх культур:  зерняткових, кісточкових, ягідних, питома частка яких у загальному обсязі становить відповідно 59, 24,5 і 16,5%. Зросла віддача кожного садового гектара (всього їх у плодоносному віці 3,1 тисячі із загальних 3,7): від 10% до третини і вище.

Важлива й така деталь. Якщо за підсумками 2013-го 92% продукції було вироблено у приватних господарствах населення і тільки 8 — у спецгоспах, то торік — відповідно 85 та 15. Таке зміщення свідчить на користь великих  господарств, де мають значно ширші можливості й умови для промислового виробництва ягід і фруктів.

Для прикладу, ПрАТ «Сад» Охтирського та ТОВ «Весна-Агро» Конотопського районів, у розпорядженні яких сучасне сортувальне та пакувальне обладнання. Завдяки цьому тут не тільки успішно вирощують різні види плодово-ягідних культур, а й переробляють їх, забезпечуючи місцевий ринок соками, джемами, компотами, варенням, іншими вітамінними делікатесами. Та це не означає, що саме великі виробники ведуть головну скрипку. Вагома питома частка таких господарств: ТОВ АФ «Садівник», ТОВ «Сумський сад», ФГ «Іщенко» Сумського, СОК «Сади Сумщини», ТОВ «Сумська агросервісна компанія» Лебединського, ПСП АФ «Піо­нер» Охтирського, ПСП АФ «Обрій МС» Конотопського, ТОВ «АФ ІНБЕРРІ» Великописарівського районів та багатьох інших. Тут не обмежуються мінімальним набором кількох видів садовини, а мають широкий асортимент: від традиційних яблук, груш, слив, малини, вишень, абрикосів до майже екзотичних для слобожанської місцевості лохини, горіхів — волоських і фундука, які нещодавно посадили на площах відповідно 3,2 та 7,2 гектара у Великописарівському районі й поблизу Сум.

Старі сади — молоді плоди

За словами Олександра Маслака, для Сумщини вкрай важливо завершити розпочатий аудит усього садового господарства, а на основі підсумків сформувати подальші тактику і стратегію роботи. Один з резервних пріоритетів: задіяти понад 300 гектарів занедбаних садів, яких не доглядають, хоч вони мають великий потенціал.

Яскравий приклад — сад у селі Воздвиженське Ямпільського району, який посадило понад століття тому відоме на весь світ трудове братство Миколи Неплюєва. Туристи, які навідуються до цього населеного пункту з різних куточків України, Європи та інших континентів, не приховують захоплення унікальною спадщиною братчиків, а водночас активно цікавляться долею місцевого саду.

Як розповідає Воздвиженський сільський голова Микола Козюля, на 187 гектарах ростуть майже 120 сортів яблук, окремі з яких унікальні і якими цікавляться закордонні селекціонери. Минулої осені тут відбулася всеукраїнська нарада за участі представників аграрного бізнесу, які розглядали використання генетичного матеріалу старих яблунь з подальшим вирощуванням органічних плодів.

На щастя, на цьому напрямі розпочалася робота: один з місцевих господарів узявся відроджувати насадження без застосування хімічних препаратів, щоб отримати органічний сертифікат. Перші підсумки вселяють надію: за яблуками з Воздвиженського формується черга.

Підтримка не лише фінансова

Дехто з радикальних аграрних експертів вважає, що в основі успішного розвитку садівництва — фінансова складова. Це так, але лише почасти. Бо величезне значення мають погодні умови, наука, інші чинники.

По-перше, Сумщина — не теплиця, але й не вічна мерзлота: сумарного тепла цілком вистачає, щоб виростити врожай більшості видів ягід і фруктів. По-друге, міцна наукова база: Сумська дослідна станція садівництва Інституту садівництва НААН України у селі Малий Самбір Конотопського району — знана у світі наукова установа, а кафедра садово-паркового та лісового господарства Сумського національного аграрного університету має незаперечний авторитет серед нинішніх садоводів.

По-третє, не обділені садоводи фінансовою увагою. Торік в урядовій програмі підтримки садівництва брали участь три господарства: «Обрій-Сад», «Сумський сад» та «ІНБЕРРІ». Вони одержали понад 716 тисяч гривень відшкодування за придбані й висаджені саджанці суниці, лохини, горіха волоського та фундука.

По-четверте, виконують Програму розвитку агропромислового комплексу та сільських територій Сумської області на період до 2020 року, один з напрямів реалізації якої — підтримка ягідництва коштами обласного бюджету. Торік підприємець із села Хмелів Роменського району Дмитро Самофалов отримав часткове відшкодування за придбаний садивний матеріал малини. Передбачено відповідні кошти в обласному бюджеті і на нинішній та 2020 роки.

І рости, і діяти ще треба

То що? Жодних проблем? Зовсім ні, бо на порядку денному їх чимало. Насамперед нестача добротної бази для зберігання продукції, потужність якої нині невисока — трохи більш як 2 тисячі тонн, тоді як потреба у 7—8 разів більша. Якщо вдасться облаштувати відповідні сховища й місткості, можна буде розв’язати супутні завдання, з-поміж яких належний товарний вигляд садовини, її поглиблена переробка, фасування, тара тощо. Бо поки що, на жаль, виходить, як у народній мудрості: уміли готувати, та не вміли подавати.

Однак на переконання фахівців, ці труднощі з розряду тих, які можна перебороти. Головне — є вдалий початок, який справедливо вважають половиною майбутнього успіху.