Чи варто загострювати увагу саме на проблемах захисту культурної спадщини України в окупованому Криму, адже його мілітаризація Росією, порушення прав людини і громадянина, дискримінація корінного кримськотатарського народу та громади етнічних українців з боку держави-агресора — більш болючі проблеми сьогодення. Проте збереження культурної спадщини України в Криму має теж велике значення для майбутнього. Крим посідає особливе місце в українському геокультурному просторі, й акти вандалізму Росії дуже пекучі, а створені нею проблеми призвели до системних загроз культурній спадщині.

За виявленими та облікованими пам’ятками історії, археології, архітектури і монументального мистецтва Автономна Республіка Крим — найбагатший регіон України. Додайте ще спадок Севастополя. Десятки культур та цивілізацій залишили сліди на кримській землі.

Історична скарбниця у цифрах

Крим завжди перебував на перетині морських і сухопутних шляхів, мав зручні бухти, пасовища і місця для проживання та обробітку землі, тому останні три тисячоліття був магнітом для народів і держав Великого Степу, Середземномор’я та Європи.

Загадкові таври, іраномовні кіммерійці, скіфи, сармати, алани, тюркомовні гуни, авари, хазари, печеніги, половці, турки-сельджуки, кримські татари, турки-османи, караїми, кримчаки, німецькомовні готи, а також елліни, римляни, середньовічні ромеї та чимало представників інших народів залишили слід у Криму. За право володіти ним або його частинами боролися античні поліси, степові об’єднання племен, царства давнини і середньовіччя Передньої Азії та Європи, італійські республіки, імперії Османів і Романових.

У середині ХІХ ст. Крим став головною ареною війни між Росією з одного боку і коаліцією європейських держав і Туреччини — з іншого. Вир трагічних подій ХХ ст. захопив півострів ще більше: період війн і революцій 1914—1920 рр., комуністичний експеримент, Друга світова війна залишили чимало шрамів та слідів на кримській землі.

На території Криму стоїть найдавніше місто України Керч, якому вже понад 26 віків. Із цим полісом пов’язано і заснування однієї з найдавніших держав на землях сучасної України — Боспорського царства. А ще історія Криму знала держави, які творили самі кримчани в інші епохи, серед яких був останній уламок візантійського світу — православне князівство Феодоро (захоплене османами у 1475 р.) і значна для свого часу держава на чолі з династією Чингізидів — Кримський ханат.

Навіть поверховий погляд на кримське минуле яскраво демонструє, що культурний спадок Криму — вагомий пласт світового культурного надбання. Бачимо в цьому регіоні широку панораму історико-культурних об’єктів, чимало з яких унікальні або мають велику історико-культурну цінність.

У момент нападу Росії на Україну в 2014 р. на державному обліку в АР Крим перебувало 7227 пам’яток археології, 3861 пам’ятка історії, 742 пам’ятки архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, 520 пам’яток монументального мистецтва, з них 227 — національного значення. Загалом у Криму (разом із Севастополем), який займає 4% площі України, тоді було обліковано 14 364 пам’ятки. Це понад десята частина всіх зареєстрованих в Україні подібних об’єктів.

На початку 2014 р. в АР Крим діяли 32 державні музейні установи, серед яких сім історико-культурних заповідників. У Севастополі на початок агресії Росії було 10 державних музеїв, серед яких Національний заповідник «Херсонес Таврійський». В АР Крим налічувалося 917,5 тисячі предметів державної частини музейного фонду України, а у Севастополі — 320,2 тисячі. В автономії на державному обліку перебувало понад 300 громадських і відомчих музеїв.

ЮНЕСКО з 1978 р. веде Список всесвітньої спадщини. Внесення до нього дає додаткові гарантії збереження і цілісності об’єкта, визначає його особливий охоронний статус, підвищує престиж країни та привертає увагу туристів. Станом на 2013 р. з-поміж 936 об’єктів списку значилося сім українських, серед яких було «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора (V cт. до н. е. — XIV ст. н. е.)». Херсонеське городище єдиний у Європі цілісно збережений зразок античного міста із сільськогосподарською округою (хорою). Україна ще до нападу Росії внесла у номінанти до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО п’ять кримських об’єктів, а саме: бахчисарайський палац кримських ханів (2003); комплекс пам’яток Судацької фортеці (2007); Генуезькі торгові пости та фортифікації — від Середземного до Чорного моря (2010); культурний ландшафт печерних міст Кримської Готії (2012); історичне довкілля столиці кримських ханів Бахчисарая (2012). На жаль, окупація Росією Криму не тільки загальмувала на тривалий час процес їхнього внесення у список, а й завдала прямої шкоди частині з них.

Окупація — загроза не тільки для людей

Уже перші кроки держави-окупанта навесні 2014-го у Криму продемонстрували її ставлення до культури та історії: демонтовано два українські пам’ятники у Севастополі. Далі діяли вже за принципом беззаконня. Усупереч міжнародному праву, в 2014—2015 роках агресор намагався юридично привласнити історико-культурну спадщину України. Було ухвалено нормативні акти нелегітимної «Республіки Крим» і влади Росії про оголошення об’єктів культурної спадщини Криму… «невід’ємною частиною національного багатства і надбанням народів Російської Федерації», спрощено процедуру внесення кримських пам’яток до реєстру об’єктів культурної спадщини РФ. Майже всі профільні наукові та музейні установи Криму вже до кінця 2014 року вимушено перереєструвалися за російським законодавством. 

Відповідно до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей, у разі збройного конфлікту (1954), окупаційні сили зобов’язані сприяти національній владі у забезпеченні охорони та збереження її культурних цінностей. Згідно з нею, РФ мала б допомагати Україні забезпечувати їх охорону. Проте Кремль, відомий брутальним ставленням до міжнародного права, своїх зобов’язань за Гаазькою конвенцією не виконує.

Негативні наслідки цього не забарилися. Держава-окупант надає кошти на те, що вона називає реставрацією. Одразу після окупації Криму почалося руйнування творіння архітекторів Торрічеллі й Дігбі — сходів на гору Мітридат, де в античні часи був акрополь Пантікапея. Ще 2016 року очільник Кремля обіцяв відновити цю знакову для Керчі споруду. У 2017-му російський тендер на реставрацію виграло ТОВ «Меандр» із Санкт-Петербурга. Її вважають наближеною до ексміністра культури РФ Мединського, тож не дивно, що ця фірма отримувала колосальні кошти з держбюджету. За оцінками експертів, лише в окупованих Криму і Севастополі «Меандр» одержав контракти орієнтовно на понад 2 мільярди рублів. Більшість цих коштів надано на недозволені Україною реставраційні роботи на об’єктах, серед яких Лівадійський палац, будинок А. Чехова, комплекс монастиря Сурб-Хач у Старому Криму та Ластівчине гніздо в Ялті.

Багатьом боляче було читати, що у 2018 році «Меандр» без проведення археологічних розкопок біля гори Мітридат, де розташовувався античний акрополь, встромив 1134 палі, кожна з яких завдовжки 30 метрів, і залив їх бетоном. Уже не важливо, що, за визнанням окупаційної влади, роботи проводили поза зоною кадастрового розташування сходів і не скріпили їх. Головне питання: що сталося з культурними шарами часів Пантікапея і Боспору після такого варварського втручання? До речі, за оцінкою окупантів, великі кошти під час цих робіт було використано нецільовим чином, а ось грошей на ремонт музею Лесі Українки в Ялті, який зачинили навесні 2014 року, немає.

Кричущий акт вандалізму стався й у Бахчисарайському палаці. Наприкінці 2015 року генпідрядник («Корпорація Атта Груп» з Москви) і субпідрядник (ТОВ «Кірамет») на замовлення окупаційної влади розпочали «реставрацію» з робіт на найстарішій споруді Хан-Сараю — Великій ханській мечеті (1532). Горе-реставратори зняли автентичні балки перекриття і черепицю ручної роботи та замінили їх… сучасними матеріалами.

Під час «реконструкції» вони пошкодили розписи та один із найстаріших надгробків на Ханському цвинтарі. До того ж зняли дах цінної старовинної споруди взимку, в підсумку всередину потрапила волога, і поклали на стіни бетонний армопояс, що збільшило навантаження і призвело до появи тріщин у споруді й мінареті і пошкодження вітражів.

Дії російського підрядника, який не мав жодного досвіду в реставрації історико-культурних об’єктів, завдали непоправної шкоди пам’ятці. Частина експертів переконана, що знищення автентичності Хан-Сарая — це не питання лише корупції та непрофесіоналізму, а один із кроків до асиміляції корінного народу. Завдяки розголосу та діям української дипломатії на трагічну ситуацію з єдиною кримськотатарською пам’яткою палацового будівництва звернули увагу в ООН. Однак на інших об’єктах Ханського палацу «реставрацію» тепер здійснює… компанія «Меандр».

«Археологічний бум» і крадіжки

Після окупації заговорили про «археологічний бум» на землях автономії й Севастополя, значною мірою пов’язаний з незаконним будівництвом. Під час спорудження стратегічного військово-транспортного об’єкта — мосту Крим — Кубань, за російськими джерелами, було знайдено мільйон артефактів, десята частина яких становить наукову цінність. Очевидно, левову частку знахідок було зроблено на окупованій території України, проте ніхто не звертався до уповноважених органів нашої держави по дозволи на проведення розкопок.

Усі археологічні роботи в окупованому Криму ведуть із порушеннями українського законодавства і міжнародного права. Експерти Кримського інституту стратегічних досліджень зафіксували, що під час спорудження у 2017—2018 роках траси Керч — Севастополь із виявлених 75 археологічних об’єктів у зоні будівництва збережено лише три. Серед знищених пам’яток — пізньоскіфське городище «Фронтове-2», курган з похованням кіммерійського вождя, стоянки первісної людини, середньовічні поселення.

Серйозна проблема — незаконне вивезення пам’яток культурної спадщини із Криму в Росію або інші країни. Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970) визначає, що вивезення чи передача прав на культурні цінності, що відбулися внаслідок окупації, незаконні. Попри це, Росія всі роки окупації вивозить предмети музейного фонду України на експонування в російські музеї. Скільки їх повертають у Крим, невідомо. У Третьяковській галереї в Москві експонували картини І. Айвазовського, які є експонатами Феодосійської картинної галереї.

Зафіксовано вивезення експонатів із кримських музеїв за кордон. Наприклад, улітку 2019-го Росія з допомогою Кримської єпархії УПЦ МП організувала виставку «Святині Криму» на Кіпрі з використанням кримських артефактів.

Використовує Росія для непрямого визнання захоплення Криму і філателію шляхом спільного з іншими державами випуску марок з кримськими сюжетами. Цій меті слугують і запрошення за російський рахунок відвідувати Крим закордонним діячам науки і культури. Значна проблема — використання державою-окупантом кримської частини українського архівного фонду, вилучення з бібліотек Криму книжок, які не вписуються у прокрустове ложе великодержавної російської ідеології.

Андрій ІВАНЕЦЬ,
кандидат історичних наук,
член вченої ради НДІ українознавства,
для «Урядового кур’єра»

Насамкінець.  У гібридній війні Росії культурна спадщина України в Криму вже зазнала істотних втрат. Держава-агресор намагається використати її як ідеологічну зброю в боротьбі з Україною, щоб виправдати свої протиправні дії на міжнародній арені. Обов’язок української влади і тих сил, які прагнуть підтримати світовий правопорядок, — захистити цінний культурний спадок на окупованій території Криму.