На початку вересня в Києві у «Кінопанорамі» відбувся Тиждень українського кіно на підтримку політв’язня кремлівського режиму Олега Сенцова. Акція зібрала понад 120 тисяч гривень, які були передані сестрі українського режисера. Акцію продовжать в інших містах України.
Програму Тижня склали фільми різного спрямування і гатунку. Найбільше глядачів набралося на довгоочікуваний фільм Олеся Саніна «Поводир, або У квітів є очі». Місць забракло, глядачі не тільки стояли попід стінами, а й напівлежали перед екраном. І майже всі залишилися послухати творців фільму, хоч йшла 12-та година ночі. Масовий показ «Поводиря» відтермінували, щоб розійтися в касовому змаганні з іншим очікуваним фільмом «Плем’я» Мирослава Слабошпицького.
Двогодинний фільм виходить на широкий екран 12 листопада, заявлено 150 залів. Телеверсія, яку планують на «Інтері», буде майже вдвічі довшою. За визначенням Саніна, «вона ближче до задуму».
Своїм фільмом він втілює надзавдання: «Треба відвоювати в Україні простір для українського кіно». Закордонна прем’єра «Поводиря» відбудеться на батьківщині «Оскара», на черзі кінозали в Прибалтиці та Польщі. Поки я готував матеріал, режисер встиг показати фільм у Львові та Рівному. Фільм запрошено на кінофестиваль у Варшаві.
.jpg)
Сценарій оновлювали кілька разів
Сценарій фільму, до якого, крім Саніна, причетні Ірен Роздобудько та Олександр Ірванець, оновлювали 4 рази. Але найтяжчим для творчої команди були численні простої, адже робота над фільмом почалася ще у 2004 році. Тоді режисер почав шукати гроші для втілення масштабного проекту. Передбачалися зйомки за кордоном. Санін «підняв» 16 мільйонів доларів.
Закінчили фільм у грудні 2012-го. Щоправда, за влади Януковича навряд чи широкі кола ознайомилися б з кіноінтерпретацією Саніним фактів нашої історії.
Дія фільму відбувається у 1933—1934 роках. Він відтворює події з життя. У 30-х роках у радянській газеті вийшла замітка про хлопчика-безхатька, який говорив з акцентом і називав себе американцем. У той час було вбито іноземця, запрошеного для індустріалізації СРСР. Військовий, який осліп у бою під Крутами й обрав долю кобзаря, існував насправді, як і патріоти — службовці, які ціною життя намагалися передати на Захід правду про Голодомор. (У фільмі документ про Голодомор ховають у «Кобзар»). Сліпих кобзарів, які своїм співом висловлювали опір сталінській національній політиці, зібрали в Харкові нібито на з’їзд і знищили в кар’єрі. Але не можна вбити пісню. Мистецтво — не летальна зброя, і воно влучить, на що сподіваються сучасні митці.
Жанр «Поводиря» визначено як військова драма, хоча автори не цураються любовних та кримінальних перипетій. Режисер актуалізує в сюжеті політичні моменти. Цілком певно Санін намагався сподобатися масовому глядачу, який переживає за країну. Режисер прагне всіма засобами кіномови вплинути на оцінку співвітчизників радянського минулого України. Але фільм опинився в центрі уваги ЗМІ завдяки скандалу з висуванням його на «Оскар», що для режисера не новина — його попередній фільм «Мамай» теж був у почесному списку. «Поводир» змагався з двома претендентами — «Плем’ям» Мирослава Слабошпицького і «Трубачем» Анатолія Матешка. Фільми дуже різні за естетикою, художнім рівнем і тематикою. Наскільки втрапила Україна у світовий кінотренд, стане відомо в січні 2015-го.
Джамала стала актрисою
Джеф Барел грає американського інженера, якого радянський уряд запросив до відбудови господарства. Він закоханий у співачку, їй симпатизує його малолітній син. У цій ролі дебютує хлопчик з янгольським личком Антон Святослав Грін. Він з Детройта, його мама має українське походження, її родич був серед повстанців ГУЛАГу. Школяр мріяв стати астрономом, але із часу зйомок бачить себе актором. Станіслав Боклан для ролі кобзаря Івана Кочерги осліп у буквальному сенсі — в нього на очах спеціальні більма. Олександр Кобзар грає його антагоніста — російського чекіста, закоханого в героїню.
У ролі коханої дебютує в кіно Джамала. Колись у мріях режисера була співпраця з Мілою Йовович. На мій погляд, Джамала в «її» ролі ще раз підтвердила світовий рівень свого співу і стандартні акторські дані. Я поцікавився, чи запросить Санін співачку в наступний проект. Режисер був дипломатичним: це залежатиме від змісту проекту. Санін планує зняти жанровий фільм з гострим сюжетом. Нині він розглядає два сценарії. Сюжети, як заведено, не уточнював. Він впевнений, що сценарій має для успіху фільму першочергове значення, але він у вітчизняних літераторів —слабка ланка.
На мою думку, ще слабкіша — акторський рівень та вміння режисерів добитися від виконавця втілення свого задуму. Адже через акторів, які зіграли в «Трубачі», пропонувати дитячий фільм-мюзикл до високої відзнаки якось… по-дитячому. Органічну міру перебільшення в «Трубачі» тримає лише Володимир Горянський. Інші грішать комікуванням і неприродністю. Та й сам сценарій і режисура розриваються між бажанням подобатися батькам і знайти відгук у глядачів — ровесників героїв фільму.
Стиль епохи — через побутові речі
«Поводиря» зняв Сергій Михальчук, що вже гарантує зображальну якість. У фільмі нема комп’ютерної графіки, хоч автори профі в цьому. Сергія до сліз вразив спів сліпих кобзарів у закритому вагоні у 20-градусний мороз. До речі, Санін запросив на зйомки майже 200 сліпих виконавців. Режисер знайшов технологію, як показати фільм їм.
Художник-декоратор Сергій Якутович наситив фільм естетикою часу. Стиль епохи графік виявив через побутові речі та через мистецькі прояви, такі, як знакові плакати. Якутович ображався, що багато його пропозицій режисер не врахував. Мабуть, тому, що режисер намагався догодити не фестивально-снобістській публіці, а широкому загалу, що зменшило масштаб впливу фільму як твору мистецтва.
Головний антагоніст фільму — чекіст, наділений не тільки всіма негативними рисами. Він ще й розмовляє російською, тим самим світоглядні колізії переводяться в політичну роздвоєність: злочинний росіянин і моральний українець. Це знижує напруження аналізу історії. Адже виконували злочинні накази Сталіна не тільки інородці. Саме національний розбрат призвів до катастрофічних наслідків. Це проявив інший фестивальний фільм — нова версія «Молитви за гетьмана Мазепу» Юрія Герасимовича Іллєнка. Спочатку Мазепа здав Петру I бунтівного полковника Семена Палія, а потім Палій, викликаний із заслання царем, за якого Московія стала Росією, виступив проти Мазепи, посприявши його розгрому. Історія вчить, що нічого не вчить? Граблі. Динамічний монтаж «Поводиря», властивий першій частині фільму, змінюється зосередженості на внутрішніх відчуттях героїв, чому сприяють надширокі плани. У фільмі багато різної музики, і вона, як і кадри під документ, покликані подати великий портрет часу. До речі, трактор ХТЗ розшукали серед металобрухту та спеціально відновили. Тепер він має вагому ринкову цінність як раритет.
На завершення. Фільм про знищення культурних традицій нації, про моральність духу одних і злочинну свідомість інших насичений метафоризмом. Зруйнована хата як руйнація світобудови і життєвого устрою Людини в Любові. Кров постійно сочиться з носа оперативника. Театральні колесники використовують для тортур. Паровоз летить не в комуну, а в прірву.
Хто ж поводир Історії? Народ? Митець? Боєць? Чи Моральна людина? Санін із зав’язаними очима в інтерв’ю на телеканалі вимагає дуелі з фільмом «Плем’я» за участю глядачів та фахівців. Слабошпицький їде на міжнародний кінофестиваль уже як член журі. Сподіваюся, розбрат між українськими режисерами як своєрідний піар посприяє касовому успіху національних кінопродуктів. У «Поводиря» він попереду. «Плем’я» вже продано в більш як 20 країн. З 11 вересня фільм демонструється в кінотеатрах.