За часів перших міністрів екології Мінприроди регулярно друкувало карти забруднення повітря. Ядучим фіолетом позначали на них рівні найвищого забруднення. Нині знайти такі карти важко, але українці й без них власними бронхами відчувають запаморочливу атмосферу в населених пунктах.
Чиє то хрипіння лунає?
Згідно з даними Всесвітнього банку, в Україні збитки від забруднення атмосферного повітря спричиняють 22 тисячі смертей щороку. Були б гроші на докладніші дослідження, імовірно, ми б інші наслідки побачили. Тож можемо лише здогадуватися, чого це коштує Україні, якщо навіть у успішних США та Європі близько 40% випадків астми і 20—30% респіраторних захворювань пов’язані саме із забрудненням атмосферного повітря. Американські науковці довели, що викиди підвищують показники загальної смертності на 17—26%. Одночасно зростають показники дитячої смертності, серцево-судинних та онкологічних захворювань, скорочується тривалість життя.
Фахівці київського Інституту гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзєєва порахували кількість токсичних смертельних доз у річних викидах нашої типової вугільної ТЕС потужністю 1 мільйон кВт (для прикладу, потужність Старобешівської ТЕС, що на Донеччині, — 2 мільйони кВт, а Трипільської ТЕС, що неподалік Києва, — 1,8 мільйона кВт). Отже, заліза — 400 мільйонів доз, алюмінію та його сполук — понад 100 мільйонів доз, магнію — 1,5 мільйона доз.
Наявні у викидах вугільних ТЕС оксиди алюмінію і кремнію — це абразиви, що, ніби наждак, руйнують тканину легенів. Розвивається силікоз, який досі вважали хворобою шахтарів, а нині досить часто діагностують у дітей, котрі живуть у безпосередній близькості від вугільних теплоелектростанцій.
Поблизу ТЕС не тільки зростає частка вуглекислого газу (діоксид вуглецю) в повітрі, а й зменшується частка кисню, бо велика його кількість витрачається під час згорання палива. Також при цьому утворюється монооксид вуглецю — чадний газ. Потрапляючи в організм людей і тварин, він з’єднується з гемоглобіном крові, спричиняючи брак кисню і, як наслідок, порушення роботи нервової, серцево-судинної та дихальної систем.
Справа — труба
Європейці надуважні до якості повітря. І висувають відповідні вимоги не лише до своїх труб, а й до сусідських «коптилок». Тож Україна, яка з 2011 року є членом Європейського енергетичного співтовариства, мусить виконати певні зобов’язання. Зокрема, суттєво обмежити до кінця 2017 року викиди в повітря від великих спалювальних установок, тобто ТЕС. Чи впораємося? Без європейської допомоги напевно ні.
Це продемонстрували журналістам фахівці Мінприроди і проекту ЄС «Додаткова підтримка Мінприроди у впровадженні секторальної бюджетної підтримки (СБП)» під час прес-туру на Ладижинську ТЕС. Це одна з 14 українських вугільних теплових електростанцій, типова як за складом обладнання, так і за параметрами експлуатації. В Україні такі об’єкти давно прописалися в групі основних забруднювачів атмосфери твердими частками, оксидами сірки, азоту та іншої отрути. А значні викиди вуглекислого газу від ТЕС ще й сприяють виникненню парникового ефекту.
Ситуація і без копняків від Європи вимагає адекватних дій. Але поки що відповідної реакції ми не бачимо. Сучасна політика держави аж ніяк не сприяє ні реконструкції очисних споруд станцій, ні появі в країні інвесторів, які могли б профінансувати реконструкцію українських ТЕС. Більшість наших вугільних станцій уже відпрацювала понад 50 років, 80% їхнього обладнання давно перетнуло межу паркового ресурсу і вкрай потребує оновлення. За попередніми оцінками, для реалізації заходів Національного плану скорочення викидів потрібно інвестицій на понад 24 мільярди євро. Сума фантастична, тож, можливо, саме тому Рада міністрів енергетичного співтовариства нещодавно вирішила перенести терміни виконання цього плану для України з 2027 на 2033 рік.
Смердючий гігант
Енергетична система України шоста за величиною в Європі (після Німеччини, Франції, Італії, Іспанії та Великої Британії).
Водночас економіка України залишається однією з найенергоємніших у регіоні. І це незважаючи на закриття у 1990-х роках частини таких виробництв. Щоправда, обсяги енергії, яку виробляють альтернативні види енергогенерації, збільшуються, але темпи зростання недостатні для того, аби впевнено говорити про заміну нинішніх монстрів енергетики.
Наша енергетична галузь — найбільший забруднювач повітря країни. Зокрема, жодна з вугільних електростанцій не має засобів вловлювання викидів окисів сірки і азоту, а викиди твердих часток у десятки разів перевищують обмеження, встановлені природоохоронним законодавством ЄС.
Торік Рада міністрів енергетичного співтовариства дозволила Україні продовжити граничний час експлуатації для енергоблоків ТЕС, що не можуть бути модернізовані через високу зношеність, до 40 тисяч годин (замість 20 тисяч годин для інших країн-членів). Під цей дозвіл підпадають усі 13 наших вугільних ТЕС, крім Старобешівської. Тому, мабуть, без тепла й електрики ми не залишимося. А ось без легень — якщо нічого не поміняємо в наших енергетичній та екологічній стратегіях — можемо.