Для історії найстрашніше — забуття. Бо саме воно породжує безпам’ятство, а отже, дозволяє злу повторюватися. Це стосується не лише країни, народу, окремої людини, а й таких соціальних спільнот, якими є трудові колективи, що створювалися, формувалися, зміцнювалися не за один день, місяць, рік.
Історія вітчизняного аграрного сектору знає чимало таких підприємств, які, немов міцні залізні стовпи, образно кажучи, підпирали собою міць тієї держави, в якій ми жили раніше, та дивом-дивним навіть вистояли в бурхливому ринковому морі сьогодення... І цим члени трудових колективів цих підприємств великою мірою завдячують своїм справжнім, а не фальшивим лідерам, яких на наших теренах можна нарахувати не так вже й багато.
Та, на жаль, останніми роками навіть таких, здавалося б, надміцних «стовпів» агропромислового комплексу країни істотно підточила страшна бацила, ім’я якій — РЕЙДЕРСТВО! Про один з різновидів механізму дії такого неприхованого злодійства і йтиметься нижче.
Людина-легенда, або Як усе починалося
Для читачів бодай побіжно нагадаємо, хто він такий — Володимир Плютинський. Космонавтові, щоб стати героєм, достатньо було на кілька годин піднятися в космос. Володимиру Антоновичу, аби піднятися до своїх вершин, знадобилися понад півстоліття важкої селянської праці, величезний організаторський талант, гострий розум, щира любов до батьківської землі, шанобливе ставлення до простих людей.
Він розпочав свій трудовий шлях у 1942 році лісорубом Ізяславського лісгоспзагу на рідній Хмельниччині. А в 1958-му Плютинський очолив агропідприємство в селі Зоря Рівненського району сусідньої області. Керував вміло і, що важливо, прибутково. Село будувалося, громада багатіла.
І лише в 1971-му, коли слава про новатора сільського господарства котилася всією країною, він отримав першу золоту Зірку Героя, а через 15 років став двічі Героєм Соціалістичної Праці, здобув широке визнання серед колег-аграріїв. Згодом неодноразово земляки обирали його народним депутатом Верховної Ради України.
2008 року одна з газет оцінила бізнес патріарха українського агробізнесу Володимира Плютинського в 98 мільйонів доларів. Почувши це від журналістів, він довго сміявся і сказав, що у 81 рік таки заробив на хліб з маслом, проте ще має багато власних нездійсненних проектів з розвитку сільського господарства.
В його золоту пору навіть жителі обласного центру вважали за щастя потрапити на роботу в господарство Плютинського. Володимира Антоновича поважали скрізь. Йому пропонували стати міністром сільського господарства. Та він відмовився переїздити до столиці, бо завжди любив Полісся.
Далеко не всі розуміли, що ззовні, будучи відданим системі, у якій жив і працював, насадженням своєї «зорянської європеїзації» в окремо взятому господарстві — колгоспі, агрофірмі, агрокорпорації — керівник-аграрій піднявся над самою системою. І цю європейськість у всьому — в роботі, побуті, спілкуванні — він поширював між односельцями.
— У мене була мрія, — якось сказав Володимир Антонович, — заасфальтувати всі польові дороги. Як у Голландії. Ми і нові клуби в усіх селах Зорянської сільради побудували б, і нові школи, торгові центри. Якби не оцей розвал у державі. Мені, щоб здійснити таке будівництво, якихось років п’ять не вистачило. Горбачов зі своєю «перебудовою» сильно «допоміг»... Ми все самі робили... Все. І нічого нам задарма ніхто не давав. Та ми ще наздоженемо...
Проте не судилося: на 83-му році він залишив земне життя.
Хто і для чого «сіє» документи
Останніми роками господарство, де хазяйнував Володимир Антонович, має назву «Агрофірма «Зоря» ім. Плютинського». В сільгосппідприємства перебуває 12 тисяч гектарів угідь. Господарські традиції тут, на щастя, не перевелися.
Та сьогоднішня днина, за словами авторів листа, на жаль, вже наповнена занепадом та криміналом, до яких привів господарство такий собі львівський «бізнесмен» Ігор Саміла. Саме його компанія «Габен», зареєстрована 31.08.1994 року у м. Львові, виявилася «могильщиком» колишньої міці і слави агрофірми «Зоря».
Як йдеться у листі, влітку 2009-го, коли вже сам Володимир Антонович хворів і лежав у лікарні, Ігор Саміла в змові з деякими акціонерами компанії заволодів акціями В. А. Плютинського загальною вартістю 29,7 мільйона гривень. 4 червня 2009 року відбулися збори акціонерів з порядком денним про звіт діяльності товариства за попередній рік. Замість докладного звіту про роботу Ігор Михайлович Саміла, будучи генеральним директором ТОВ «Габен», став членом правління ЗАТ АПК «Зоря». Водночас були скорочені і строки купівлі акцій, де переважне право надається ТОВ «Габен» в особі Саміли І. М.
14 вересня 2009 року на 83-му році життя помер Володимир Плютинський. Саме з цього дня, за словами акціонерів, розпочалася відкрита гонитва та боротьба за його статки, і, зокрема, за землі ЗАТ «Агропромислова корпорація «Зоря».
Спершу дивовижним чином губляться оригінали установчих документів «Агропромислової корпорації «Зоря», про що є відомості у Бюлетені державної реєстрації за 2010 рік. Після чого йде зміна перейменування юридичної особи «Приватне акціонерне товариство «Агропромислова корпорація «Зоря» на нову назву — «Приватне акціонерне товариство агрофірма «Зоря» ім. Плютинського» (11.10.2010 р.).
І, звичайно, вже за новими документами, — основним власником акцій цього нового товариства стає ТОВ «Габен» зі статутним капіталом на той час 375 гривень!
Однак ще в середині 2009 року один з колишніх інвесторів ЗАТ «Агропромислова корпорація «Зоря» подав позов до суду, який у липні того ж року наклав арешт на всі акції Володимира Плютинського.
Як йдеться в листі до редакції, рішення було оскаржене, і вже після смерті Плютинського Апеляційний суд залишив його без змін. Тобто акції на той момент, коли втрачалися оригінали установчих документів та мінялася назва юридичної особи, були під арештом. І хоча сьогодні існує кілька позовів до судових інстанцій Рівненського району щодо шахрайських дій та привласнення акцій третіми фізичними особами, ніхто це до уваги не бере.
Тим часом сільгосппідприємство різко почало занепадати, обсяги виробництва катастрофічно зменшувалися. І настав чорний день, коли потужний маховик, запущений багато десятиліть тому, фактично зупинився.
Чорна тінь банкрутства
У багатьох сьогодні виникає правомірне запитання: чому керівництво Рівненщини, зокрема й обласна прокуратура, впродовж усього часу не реагували на ситуацію довкола «Зорі», спокійно спостерігаючи, як багата агрофірма, яка значною мірою наповнювала бюджет району та області, на очах перетворюється в боржника і банкрута?
Чому осторонь уваги правоохоронців залишився той факт, що в 2012 році більшість акцій ПАТ
«Агрофірма «Зоря» ім. Плютинського» переведено на нову компанію, яка отримала таку саму назву ТОВ «Габен» («двійники», виявляється, поширена корупційна схема), зареєстровану в одному з районів міста Львова зі статутним фондом… 2000 гривень? Вона, подейкують, також належить рідним І. Саміли.
Чому ніхто на Рівненщині навіть не звернув уваги, що велике сільгосппідприємство щороку накопичувало борги не лише перед Пенсійним фондом, а й перед власниками земельних паїв? Як сталося, що майже 1400 гектарів землі вже ніхто не орав і не
за?сівав, вони заросли бур’яном? З якої причини місцева влада весь цей час продовжувала вірити на слово новоявленому керівникові, абсолютно не звертаючи увагу на численні скарги селян, критичні публікації в пресі?
Невже в чиновницьких кабінетах не відали, що фірму «Габен», яка є власником акцій ПАТ «Агрофірма «Зоря» ім. Плютинського», за минулий рік 14 разів викликали для судових засідань за позовами кредиторів, серед яких найбільші — ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ (про неповернення кредиту на суму понад 25 млн грн) та ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» (про неповернення кредиту в сумі майже 30 млн грн) та інші комерційні структури, з якими не розрахувалися за поставлені матеріально-технічні ресурси (ще 13 млн грн боргів).
Зрештою, всі в західному регіоні знають, що Господарський суд м. Львова за позовами банків уже наклав арешти на все рухоме і нерухоме майно фірми «Габен».
Розповідають, що чекає свого рішення і судова справа щодо стягнення грошових коштів за поставлений товар компанії «Габен» від НУФАРМ «Україна» на майже 7 мільйонів гривень та судові справи інших кредиторів.
Сьогодні над акціонерами агрофірми нависла серйозна загроза. Якщо через кілька тижнів кредитні кошти, взяті фірмами Саміли, не будуть повернені банківським установам, то все майно не лише ТОВ «Габен», а й ПАТ «Агрофірма «Зоря» ім. Плютинського» банки продадуть на акційних торгах. І рівненські селяни справді залишаться сам-на сам з безробіттям і безгрошів’ям.
Руйнівну зловісну машину штучного банкрутства одного з кращих агропідприємств Рівненщини ще можна зупинити. Потрібно не так вже й багато — державницька позиція прокуратури та чесний суд. Сьогодні, коли новий український уряд з великими труднощами утримує ситуацію в країні, державна скарбниця істотно пограбована колишнім злочинним режимом, правоохоронні органи можуть і повинні повернути активи агрофірми, виведені з економіки шляхом шахрайства і рейдерства.
Це важливо ще й тому, що коли в полоні післямайданівської ейфорії суспільство знову забуде, як нахабно й безкарно останніми роками розкрадалася колективна і приватна власність, як зумисне збіднювалися бюджети всіх рівнів, штучно зникали тисячі робочих місць, громадяни зубожіли, а вітчизняний інвестиційний клімат втрачав привабливість через безкарність авторів рейдерських схем, зло може повернутися. Для історії, як ми вже згадували вище, найстрашніше — забуття…
З КОЛЕКТИВНОГО ЛИСТА ДО РЕДАКЦІЇ
«Сьогодні, коли теплі весняні вітри кличуть нас, селян з прадіда-діда, у поле, особливо гірко зізнаватися, що колись безмежні поля одного з найкращих і найміцніших колективних господарств на Рівненщині — агрофірми «Зоря», де головував незабутній Володимир Антонович Плютинський, залишається хіба що скропити дрібними нашими сльозами.
Рейдери на чолі із заїжджим львівським гастролером Ігорем Самілою, який не доклав бодай копійки у розвиток «Зорі», безжально нищать до краю ще донедавна потужне сільськогосподарське підприємство. З дня на день над нами нависає загроза залишитися не лише без засобів виробництва, а й без шматка хліба. Сьогодні агрофірма перебуває за крок від ганебного краху.
Остання наша надія — на оновлене керівництво держави, Генпрокуратуру, бо твердо знаємо: рейдери заволоділи нашим господарством шляхом фальсифікації, підробок і обману. Ми стояли на Майдані за державу без рейдерства…
Працівники агрофірми, село Зоря, Рівненський район. Рівненська область»