ПРОБЛЕМА
Якщо найближчим часом не обмежать термін оренди лісових ділянок, скоро не те що звірині місця там не залишиться — звичайному українцеві до лісу буде зась. Причина цього — недосконале лісове законодавство
Хоч зараз у пресі переважно говорять про чорнобильців і
афганців, які намагаються відвоювати у держави свої пільги повністю, про
новації нещодавно прийнятої пенсійної реформи, про майбутній футбольний
чемпіонат, рейдерську атаку на відоме дитяче видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
і долю українського контенту на радіо й телебаченні, є у нас ще одна, не менш,
а може, й набагато гостріша тема — зловживання можновладців та багатіїв у сфері
довгострокової оренди лісів.
Якщо зовсім коротко, то у 2006 році чинний в Україні Лісовий кодекс (ЛК) був прийнятий у новій редакції, яка серед іншого передбачала надання лісів для рекреаційних потреб. Причому буква закону вказує, що передається саме ліс, а не земля під ним. Ця правова форма отримала в законі досить довгу та трохи дивну назву — «довгострокове тимчасове користування лісами» (ДТКЛ). Хоч за своєю суттю це не що інше, як «лісова оренда», коли громадянин чи фірма бере ліс у користування терміном від 1 до 50 років. Цілком прийнятна в інших країнах ідея розвитку рекреації перетворилась на звичайну «лазівку» для товстосумів, і відтоді багато лісових ділянок у різних регіонах країни почали обростати солідними парканами, а бажання простих українців збирати гриби чи ягоди там, де зроду-віку це робила їхня родина, власників цих огорож лише дратує. Якщо так піде й далі, від українських лісів навіть ріжок з ніжками не залишиться.
Напасть біля селища Лісове
Один з найсвіжіших прикладів. У Дергачівському районі на Харківщині є селище Лісове. Біля нього — кілька колишніх піонерських таборів. Між двома з них — розкішна ділянка лісу. За всіма ознаками, повідомили кореспондентові «УК» представники громадських екологічних організацій, це ліс державного лісового фонду, на що вказують наявні там стовпчики. І все б нічого, та у вересні люди забили тривогу — вздовж лісу, аж до озера, швидше, аніж гриби після дощу, «виросла» височезна бетонна огорожа завдовжки щонайменше 600 м і з’явилися охоронці, які тепер не пускають туди ні з собакою погуляти, ані грибів-ягід зібрати, ні шашликів насмажити. Мовляв, усе треба робити вдома. Люди, хоч і обурені зневажливим до них ставленням і порушенням їхніх конституційних прав, говорити з журналістами і представниками природозахисних громадських організацій побоюються, кажуть: нам тут жити й далі, а хто знає, що в цих новоспечених лісових поміщиків на думці.
До речі, огорожа (то дерев’яна, то просто червоно-біла будівельна стрічка), але вздовж дороги, від СТО «Дальнобій—Харків» у напрямку Циркунів, простяглася майже на 2 км. Й поки ніхто не знає достеменно, на скільки гектарів зменшилось улюблене місце прогулянок місцевих жителів. Натомість фахівці Головного управління Держкомзему у Харківській області на запит екологів щодо долі цієї лісової ділянки докладно роз’яснюють, що таке… публічна інформація і який механізм доступу до неї. Зрозуміло, що більшість чиновників на найвищому рівні володіють майстерністю бюрократичного епістолярного жанру, та це схоже на відверте знущання. Харківське ж обласне управління лісового й мисливського господарства пообіцяло все з’ясувати і повідомити людям. З’ясовують і досі. І хоч у цій історії не зовсім зрозумілим залишилось, хто та на якій правовій підставі зайняв ліс, — є різні варіанти отримати лісову ділянку у користування, — але ДТКЛ там теж не можна виключити.
На жаль, з 2006 року, відколи законодавці «ощасливили» Лісовий кодекс «лісовою орендою», подібних прикладів стає все більше. Йдеться про випадки, коли обл- та райдержадміністрації (за згодою з лісгоспами і обласними управліннями лісового господарства) віддають шматки лісу у довготермінове (фактично постійне) користування — на 49 років, без будь-яких консультацій з громадою села. З одного боку, обласна влада діє нібито і в межах закону, але з іншого, наполягають екологи, такі рішення зазвичай суперечать інтересам громади. Люди справедливо побоюються, що новоспечені орендарі, котрі відразу починають поводитися як одноосібні хазяї, обмежать їх доступ до лісу, змінивши його цільове призначення. Як показує життя, такі лісові ділянки в подальшому перепрофільовують під будівництво котеджів та баз відпочинку для заможних українців.
«Продаю… озеро зі шматком лісу…»
Про ці зміни до Лісового кодексу з 2006 р. не писав хіба що лінивий, хоч розібратися в юридичних тонкощах проблеми вдалося далеко не всім. Автори статей вважають, що новації мають антинародний характер. Але чиновники від лісу, в обов’язки яких входить розробка фахового законодавства, чомусь не вельми поспішають виправити недоліки кодексу. Особлива «родзинка», навколо якої ламаються найгостріші списи, — саме норма ЛК про тимчасове користування лісами, яка фактично й запустила в дію ще один механізм зловживань. Тобто свого часу народні обранці, не зумівши «протягти» приватизацію лісів, обмежилися довгостроковим користуванням лісів (до півстоліття). Та ще й наділили майбутніх орендарів (не власників!) розкішними можливостями, на законодавчому рівні закріпивши право самостійно господарювати в лісах (і це в той час, коли господарем лісу однаково залишається український народ!); виняткове право на заготівлю деревини, а також право власності на заготовлену продукцію та доходи від її реалізації. І, як кажуть медики, «побічний ефект» — право будувати «хатинки» й усілякі споруди, що потрібні для ведення лісового господарства.
З того часу, як мовиться, пішло-поїхало. «Багато галасу, приміром, наробила історія з «вивченням польотів комарів», коли 16 га лісу в Канівському районі Черкаської області в оренду на 49 років передала приватним компаніям Черкаська облдержадміністрація, — зазначає Борис Васильківський, голова ГО «ЕкоПраво-Київ». — Вдумайтеся тільки, орендарі мали сплачувати щорічно за 1 га всього по 37 грн! Щоправда, прийнятий Податковий кодекс зобов’язав визначати ставки збору за «лісову оренду», який перераховується до місцевого бюджету, обласні ради. Однак скільки в дійсності недоотримують бюджети від «лісової оренди», залишається невідомим. Громадські організації звернулися вже до Верховної Ради з проханням переглянути відповідні статті Лісового кодексу, зараз аналогічний лист готується до Кабінету Міністрів з проханням розробити нарешті Порядок використання корисних властивостей лісів. Цього документа країна очікує вже 5 років!»
До речі, найбільшу кількість лісових ділянок під «лісову оренду», за даними експертів, влада роздала у Харківській області. Скажімо, тільки на початок року тут уклали 120 таких угод, і роздача лісу триває. Причому досить часто лісові ділянки отримують різні фірми й товариства, які за родом своєї комерційної діяльності мають досить віддалене уявлення про цивілізовану лісову рекреацію. Цікаве питання: а яке тоді право має в лісі простий українець? Відповідь ще цікавіша: воно є декларативним, тобто залишається тільки на папері. Тому-то простих людей тепер силою виганяють з лісу, та ще й сміються при цьому, бо відчувають власну безкарність. Вам потрібні приклади? Досить погортати місцеву пресу Львівщини, Житомирщини, промоніторити Інтернет-видання, що висвітлюють проблематику Київської області, й усе відразу стане ясно.
На жаль, навіть той факт, що питання протиправного винищення лісів, парків і зелених зон навесні розглядалося на громадській гуманітарній раді при Президентові України, ніяк не вплинуло на ситуацію. І наостанок. Поки журналісти розпинаються у своїх виданнях, намагаючись бодай якось зрушити проблему з мертвої точки, Інтернет рясніє оголошеннями на кшталт «На ділянці розміром 7 соток — сосновий ліс, джерельне озеро, по периметру — капітальна огорожа. Підводяться газ і електрика. Ділянка — в оренді на 49 років, є можливість її збільшення до 15 соток, вартість однієї — $2500». І — кілька телефонів, за якими оцими лісовими сотками торгують направо й наліво. Й насправді для пересічного українця зовсім немає значення, землею торгують ці гендлярі, а чи лісовими ділянками, — у будь-якому разі за огорожу вони потрапити не зможуть.
А ЯК У НИХ
У Фінляндії, як і в Латвії, управління лісами, що перебувають у державній власності, здійснюється на основі державного підприємництва, коли держава не передає права на користування лісом на умовах оренди приватному бізнесу. Частка державних лісів у країні — 24% від загальної кількості, лісове господарство в них веде Лісова служба, що має статус державного комерційного підприємства. Загалом витрати на ведення лісового господарства повністю покриваються за рахунок отриманих доходів від реалізації продукції та послуг. Частина валового доходу згідно з нормативом, який встановлюється Міністерством сільського та лісового господарства країни, перераховується до бюджету.
У Швеції наданням рекреаційних послуг займається державне підприємство «Свеаскуг», яке також веде лісове господарство в лісах державної форми власності.
Що ж до Росії, то там проблем з лісами, котрі ще вчора були у державній власності, не менше, аніж у нас. Так, за даними зйомок з космосу, останніми роками тільки Московська область втратила п’яту частину лісів (з лісопаркового захисного поясу Білокам’яної вилучено не менше 20 тис. га земель). Що ж до великих ділянок (до кількох сотень га), які потрапляють до рук підприємливих товстосумів, то на них, на думку експертів, можна непогано заробити, а поняття «рекреаційна діяльність» сьогодні можна трактувати як кому заманеться.
КОМПЕТЕНТНО
«Термін використання лісових ділянок слід обмежити максимум 15 роками»
Олег СТОРЧОУС,
експерт міжнародної програми ENPI-FLEG
(«Правозастосування та управління в лісовому секторі»), юрист:
— Наша програма вивчає в тому числі й питання забезпечення прав громадян на доступ до лісу, тож була грунтовно досліджена й тема «довгострокового тимчасового користування лісами», а потім — вкупі з громадськими організаціями — ми її обговорили й підготували конкретні пропозиції до законодавства, які надіслали на адресу органів влади.
Справді, у розвинених країнах ліси надаються під рекреацію, але така форма використання лісів має давно усталену, цивілізовану практику. У нас усе інакше. Чому? Тому що право на «лісову оренду» зараз можуть реально отримати тільки люди, що вміють долати адміністративні бар’єри. В умовах України це ті, хто має певні зв’язки з владою, гроші. За таких умов вимоги Лісового кодексу про «лісову оренду» мають відверто корупційний характер.
Тому ситуація з «лісовою орендою» вимагає негайно належного правового врегулювання. А щоб навести порядок у цій сфері, як мінімум, потрібно прийняти декілька нормативних актів. Як максимум — зупинити дію всіх правових норм, які регулюють тимчасове користування, бо норми закону в існуючому вигляді є справжнім під∂рунтям для зловживань. Другий крок — провести інвентаризацію уже наданих в довгострокову оренду лісових ділянок і обмежити термін їх використання (не 49 років, а 10—15, не більше).
Наступне — оренду лісових ділянок слід упорядкувати в залежності від їхнього призначення. Приміром, якщо для рекреації — один термін, для наукових потреб — інший. При цьому мусить бути створений дієвий механізм контролю, щоб рекреаційними не вважалися… сауни біля «тимчасових» вілл. Ліси насправді повинні використовуватися для всіх потреб: якщо для спортивних змагань, залежно від сезону, то, скажімо, на 2—3 роки, для дитячого табору — термін може бути більшим. Узагалі історія з «лісовою орендою» ще не закінчена, та вона вже стала своєрідним лакмусовим папірцем для України у питанні про доцільність запровадження приватної власності на ліси.