КОНФЛІКТ
На Волині у повному складі піднявся на захист свого керівника трудовий колектив Державного підприємства «Волиньторф»
«— Два роки тому ми просто не могли пробити бюрократичну стіну різноманітних погоджень, — розповів директор «Волиньторфу» Іван Киричик. — Тепер ситуація докорінно змінилася. Я переконався, що є розумні люди, яким насправді, а не удавано болить те, що відбувається на нашому підприємстві і якою буде його доля. І передусім хотів би висловити вдячність керівництву виконавчої влади області, посадовцям Кабінету Міністрів, які допомагали нам зберегти підприємство, що вже через три роки залишилося б без сировини. Дай, Боже, їм здоров’я, і ще більше державної мудрості!» — ці слова на сторінках нашого видання побачили світ 23 листопада минулого року.
Тоді в публікації «Із мулу колишніх боліт «карбують» валюту для держави» розповідалось про те, що з приходом нинішньої управлінської команди волинянам нарешті вдалося вирішити стратегічне питання, від якого залежатиме усе подальше життя одного із трьох діючих у країні торфобрикетних виробництв — відведення нових родовищ торфу.
Представники підприємства заблокували автостраду. Фото Костянтина ГАРБАРЧУКА
Перспектива — на півстоліття
Уряд розпорядженням № 843-р від 31 жовтня 2012 року надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у Волинській області державному підприємству «Волиньторф» земельних ділянок загальною площею 205,1 гектара, розташованих за межами населених пунктів на території Маневицького району, з подальшою передачею їх в оренду для розробки родовищ торфу. Запасів сировини на них для підприємства, що є одним із бюджетоутворюючих у регіоні, тепер має вистачити на десятки літ.
На підприємстві, що нині дає поліському району майже чотири сотні робочих місць, після приїзду директора, який привіз із Києва цю радісну звістку, у багатьох працівників піднявся настрій. Ще б пак! Вже зараз середня зарплата заводчан становить понад 3800 гривень. А тут — ще й перспектива росту і в недалекому майбутньому — розширення виробництва, нові робочі місця. Та минуло зовсім небагато часу і авторитетний керівник, депутат районної ради раптом виявився непотрібним для свого міністерства.
Заживо до «покійників»?
Продукція волинських торфобрикетників нині успішно конкурує з російським газом. З подачі керівника виконавчої влади області Бориса Клімчука її все активніше використовують в котельнях бюджетних закладів. Є на неї підвищений попит і у приватних обійстях. А ринок збуту торфобрикетів, яких підприємство виробляє в середньому 100–120 тисяч тонн, постійно розширюється. В тому числі — й за рахунок постачання в 16 інших областей України та експорту в Польщу, Угорщину, Словаччину, Німеччину, Чехію і у Швецію. Адже дві тонни торфобрикету за тепловіддачею дорівнюють приблизно тисячі кубів газу. У той час як газ для споживачів коштує у п’ять разів дорожче, ніж волинське паливо. Словом, підприємство цікаве не лише з огляду енергозбереження, гарантованого збуту продукції, а й перспективою розширення виробництва.
А ще тим — що воно є одним із трьох в торф’яній галузі України, що залишилося діючим попри усі реформи і реорганізації впродовж останніх двох десятків літ. Не в останню чергу завдяки тому, що місцевій владі вдалося втримати його в переліку державних підприємств, що не підлягають приватизації. Щоправда, десь рік тому хтось із столичних чиновників таки спробував його вивести з цього списку. Яким чином серед «покійників» — колишніх підприємств, що роками світять вибитими вікнами і голими стінами — опинився успішний виробник — потребує окремого дослідження. Але факт залишається фактом: одного прекрасного дня курку, що, образно кажучи, несе для бюджету золоті яйця, вирішили відправити в інші руки. Бо у приватній власності, мовляв, вона «нестиметься» ще інтенсивніше. При цьому про інші тридцять заводів торф’яної галузі, що після подібних експериментів виявилися зупиненими або й взагалі порізаними на металобрухт, не згадувалося…
Позиція місцевої влади, яка тоді виступила категорично проти цієї приватизації, без сумніву, була по-державницьки правильною. І найпереконливішим свідченням тому — понад сорок мільйонів податків, що сплачені останнім часом заводчанами у бюджети різних рівнів.
Спробу віддати (перепрошую — продати!) перспективного виробника з малозрозумілою перспективою тоді вдалося відбити.
Новачків не сприйняли
22 лютого цього року контракт директора потужного державного підприємства «Волиньторф» Івана Киричика з Міністерством енергетики і вугільної промисловості закінчився.
— А продовжувати його у міністерстві попри подання голови Волинської облдержадміністрації Бориса Клімчука категорично відмовилися. Хоча при цьому порушувалася вимога п.3 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», — розповів голова Маневицької районної ради Петро Зінчук. — Чи треба говорити про те, що для людини, яка за 17 літ пройшла на заводі шлях від майстра дільниці до керівника, вклала душу у це підприємство і у нинішніх непростих умовах зуміла забезпечити його належне функціонування, сплату державі чималих податків — це було несподіванкою?
А 25 лютого колективу підприємства спеціаліст відділу кадрового забезпечення профільного міністерства Юрій Царковський спробував представити чи то директора, чи то виконуючого обов’язки нового директора Олександра Шульгу. Новоприбулих, які, на переконання волинян, ніколи не працювали в торфовій галузі, найперше цікавили печатка заводу та його статутні документи. Але колектив підкорятися незнайомцям не захотів. Отож і у директорський кабінет прибулі потрапити не змогли.
Коли ж у село Прилісне, де знаходиться адмінбудинок «Волиньторфу», приїхали голова районної ради Петро Зінчук та заступник голови райдержадміністрації Сергій Борисюк, то несподівано для себе з’ясували, що, мовляв, повідомляти місцевій владі про зміну керівництва ніхто не зобов’язаний. Бо ж… не про керівника йдеться, а про виконуючого обов’язки. Хоча Основний Закон нашої держави — Конституція — недвозначно зазначає: «Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради... Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси…».
Такі дії прибулих викликали вкрай негативну реакцію і збурення колективу, який побачив у них спробу захоплення успішного підприємства. Отож, вже наступного дня працівники без зупинки виробництва провели страйк проти нового призначення. Тоді ж вони взяли своє підприємство під охорону і роблять це донині.
В захисниках — весь колектив
— А 27 лютого, підтримуючи вимоги виборців, зібралися на позачергову сесію депутати районної ради. Вони одностайно прийняли звернення до Президента, Кабміну, Верховної Ради з проханням продовжити контракт з Іваном Киричиком на п’ять років. На захист свого керівника висловився і весь колектив — свою позицію з цього приводу письмово задекларували усі 382 працівники, — констатує факти Петро Зінчук. — 9 березня вони зустрілися із народним депутатом Ігорем Єремеєвим, якого попросили допомогти розв’язати конфліктну ситуація. Та це не допомогло…
І тоді через п’ять днів люди шляхом безперервного ходіння по пішохідних переходах поблизу поста ДАІ у Маневицькому районі фактично перекрили міжнародні траси «Київ — Ягодин — Варшава» та «Луцьк — Пінськ». Найцікавішим при цьому стало те, що чимало водіїв, дізнавшись про причину перекриття траси, висловлювали свою підтримку заводчанам.
Водночас за законами ведення війни в інформаційний простір почали вкидати різні міфічні вигадки про Івана Киричика. Причому — анонімно!..
Чи потрібна буря у склянці води?
Склалася цікава ситуація: і профільне міністерство, і колектив підприємства вважають, що мають рацію.
Обласна влада нині теж у непростому становищі. З одного боку, вона зобов’язана відстоювати законні інтереси волинян, з іншого — допомагати міністерству втілювати його задумки. Що при цьому переможе, покаже час.
Нині волиняни не хочуть через призначення не відомої їм людини керівником втрачати стабільно працююче підприємство. Їх підтримують і народні депутати. Отож піти назустріч людям, заради яких, власне, і твориться наша держава, судячи із усього, усе ж таки доведеться. Бо інакше виникає запитання: навіщо нам держава, яка не хоче прислухатися до думки людей?
Чи можемо ми з точки зору державотворення дозволити собі таке збурення нині, коли економіка переживає й так не прості часи, а глава держави і керівник нашого уряду роблять усе можливе для подолання негативних наслідків минулого. І чи не варто організаторам закулісних ігор дещо стишити амбіції, погодитися із тим, що народовладдя, яке в особі ра?йонної ради стало на захист керівника, має-таки існувати? І в житті теж, а не тільки на папері!
ОФІЦІЙНО
Ситуація, що склалася навколо Державного підприємства «Волиньторф», знаходиться у правовій площині і не має ознак рейдерського захоплення.
На сьогодні відбувається планова зміна керівництва. Киричик І.М. наказом Міненерговугілля звільнений з посади директора Державного підприємства «Волиньторф» 22 лютого 2013 року у зв’язку із закінченням терміну дії контракту.
Звернення або заяви від Киричика І.М. щодо продовження терміну дії його контракту до Міненерговугілля не надходило.
Наказом Міненерговугілля Шульга Олександр Андрійович призначений виконуючим обов’язки директора Державного підприємства «Волиньторф» з 25 лютого 2013 року на період до призначення директора цього підприємства у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, ситуація, що утворилася навколо підприємства, є наслідком порушення наказу відомства, а дії попереднього керівництва в особі Киричика І.М. – порушенням чинного законодавства.
Прес-служба Міненергетики та вугільної промисловості України
Від редакції. Отриманий редакцією лист міністерства так і не дав відповіді на запитання: «Чому ж усе-таки не був підписаний контракт із керівником, який забезпечив ритмічну роботу підприємства, сплату усіх належних податків і високий рівень соціальної захищеності працівників?»
Якщо річ лише в тому, що ним не була написана заява на продовження контракту, то й попередній трудовий договір, наскільки нам відомо, укладався без нього. І хіба завчасно зареєстрований в міністерстві лист-подання керівника виконавчої влади Волинської області не свідчив про бажання бачити І. Киричика й далі директором, і його мовчазну згоду на переукладання контракту?
До того ж, як вважають юристи, звільнення відбулося із порушенням чинного законодавства. Зокрема, кадрова служба міністерства завчасно, як це належить за законом, не повідомила І. Киричика про розірвання з ним контракту. Не поінформувала вона, як належало це зробити за 15 діб до його звільнення, і районну раду, депутатом якої він є.
Отже, потрібно ще розібратися в тому, хто насправді порушив закон і що за цим стоїть.