15 лютого стало вже традиційним збиратися біля пам’ятника воїнам-афганцям, що у Бучі. Там щороку проходить мітинг, присвячений черговій річниці з дня виводу радянських військ з Афганістану. Серед присутніх обов’язково будуть Віра Михайлівна Олійник та Олександра Василівна Григорова. У цих передчасно посивілих літніх жінок горе, яке об’єднує, — їхні сини Юрій Олійник і Дмитро Григоров не повернулися з тієї війни. Для рідних та друзів вони навічно залишилися 20-річними… Пам’ятаєте, як співається у пісні «Мами, мами» на слова Юрія Рибчинського? «Политикам, придумавшим войну, они налоги сыновьями платят»...
За медичними показниками обидва хлопці не повинні були служити в армії. Але були дуже відповідальними. Юрій заспокоював: «Мамо, нас шість хлопців з одного призова і всі виявили бажання служити в Афгані. Твій син ніколи не був боягузом». Дмитро також утішав маму: «Не хвилюйся, рідна, літатиму на військово-транспортному літаку Ан-12. У нього чотири двигуни. Навіть якщо три вийдуть з ладу, він на одному долетить». За мужність, стійкість та відвагу, проявлені у бою, Юрій Олійник та Дмитро Григоров нагороджені орденами Червоної Зірки. Обидва посмертно.
У 1985 році, в якому загинув Юрій, у Радянському Союзі розпочалася «перебудова». Серед її гасел були: «Демократія. Гласність». Проте ці гасла не мали стосунку до окремо взятої родини Олійників. Під час поховання Юрія «топтуни» у цивільному, прикриваючись відповідними посвідченнями, конфісковували фотоплівку з похорону і відразу її засвітили, щоб, боронь Боже, ніде ці фотознімки не з’явилися, компрометуючи існуючу владу. В людей складалося враження, що ховають не воїна-інтернаціоналіста, а персону нон-грата (?!). Але на цьому обурення родини Олійників не закінчилося. Коли похоронна процесія прибула на кладовище в Бучу, що на вулиці Малиновського, то не відразу змогла знайти свіжовикопану могилу. Її, поблизу смітника, показав тодішній директор цвинтаря. На запитання: «А чи не могли підібрати краще місце?» він цинічно відрізав, мовляв, за кращу потрібно заплатити 50 карбованців. Тоді колеги батька загиблого з робітничою прямотою пообіцяли здирнику поховати його там, а зверху покласти ці 50 карбованців, які він уже ніколи не побачить. Нова могилка була підготовлена саме там, де вказали директору. А потім мати випадково дізналася, що директор-хабарник невдовзі потрапив під колеса машини.
Не обійшлося без проблем при похованні і в родині Григорових. Коли привезли цинкову труну, родичів відразу попередили: від членів екіпажу збитого літака майже нічого не залишилося, і порадили не відкривати труну. Родину Григорових бентежили й інші питання. На надгробному пам’ятнику Дмитру був надпис: «Загинув при виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані». Проте дехто був категорично не згоден з цим. Родині настійно радили змінити надпис на інший: «Помер в Афганістані». Але мати Дмитра пішла в мерію до секретаря міськради і наполягла, щоб надпис зберегли…
Офіційно близько 18 тисяч військовослужбовців заплатили своїм життям за афганську війну. Ще більше загинули від афганських ран після неї, але такої статистики немає….