Попри те, що у другій половині цього року воєнна агресія проти України стала масштабнішою і зовсім не прихованою, а економічне становище істотно погіршилося, наша країна майже зникла зі світового інформаційного простору. Частково у цьому винні ми самі, посилаючи меседжі про нібито перемир’я. І дарма що впродовж усього збройного конфлікту його дотримувалася виключно українська сторона і коштувало воно нам сотні людських життів, чого, за великим рахунком, ніхто не оцінив.
Однак і надалі ми чомусь не вимагаємо скликання позачергових засідань ООН, ОБСЄ, реакції підписантів Будапештського меморандуму чи хоча б Червоного Хреста. Натомість прес-служба АТО рахує так звані гуманітарні конвої, які перетворили Донбас на наймілітаризованішу зону світу, як щось звичне.
На цьому тлі Європа, яка не надто поспішає тиснути на Росію, щоразу пригальмовує цей процес. Дедалі частіше глави держав та міністри закордонних справ так трактують ситуацію в Україні, що потім доводиться спростовувати сказане. Мовляв, хибує переклад, не те мали на увазі. Договорилися до того, що значна частина членів ПАРЄ висловили готовність повернути делегації РФ право голосу. Та що там рядові члени — сама мадам Брассер (президент ПАРЄ) підтримує цю ідею. Нещодавно вона заборонила відкрити виставку про Донбас, яка напередодні була в Європарламенті. Мовляв, експозиція «створить напруженість»…
Бо й справді, навіщо Старому Світові, який від агресора захищають своїми життями тисячі українців, напружуватися? Він до пори до часу не напружувався і перед Другою світовою війною. Чим усе скінчилося, на жаль, там швидко забули. То, можливо, варто успішним європейцям продемонструвати не виставку, а фільм грузинських кінематографістів «Окупація», який би освіжив пам’ять.
Його варто переглянути й членам Організації з безпеки і співробітництва в Європі, яких то звинувачують у бездіяльності та безпорадності, то підозрюють у лояльності до агресора і його бойовиків. В одному з повідомлень організації якось ішлося про те, що бойовики з угруповання «ДНР» уже вшосте(!) не пропустили спостерігачів її Спеціальної моніторингової місії до захопленого Новоазовська. У відповідь прозвучав заклик ОБСЄ (чомусь до всіх сторін конфлікту у східній Україні) «дотримуватися зобов’язань і відновити без подальших затримок свої контакти і консультації, спрямовані на повне здійснення мінських домовленостей». Мабуть, очільники цієї міжнародної структури забули, що Україна в односторонньому порядку дотримується умов перемир’я.
Не чути й голосу Червоного Хреста, який за першої ж загрози припиняє роботу і навіть нікому не скаржиться і не збурює громадську думку. Не надто прагне й контролювати російські «гуманітарні конвої», після прибуття яких нашим солдатам на передовій непереливки. Росіяни вже вторували шлях через неконтрольований кордон, перевозячи не лише своїх найманців та кадрових армійців, а й найновішу зброю та військову техніку. Поставили навіть радіолокаційні станції й системи ППО. Невже цього не видно з космосу нашим союзникам? Невже це секрет для їхніх всюдисущих розвідок?
Звісно, куди простіше прибрати спостережні безпілотники, бо по них стріляють, не їхати у зону бойових дій, бо туди не пускають терористи, не намагатися оглядати «гуманітарні конвої», бо цього не хочуть росіяни. А ще не надавати військову допомогу тим, хто протистоїть агресорові, й не надто поспішати лікувати поранених, яких тисячі (за кордоном зголосилися допомогти лише сотні скалічених українців).
Але ж із усім цим врешті щось треба робити. Інакше озброєна до зубів численна російсько-терористична армада може перейти у повномасштабний наступ, і тоді кордон Європи з Донбасу переміститься значно ближче до Брюсселя.