Це стало можливим завдяки мисткині Тамарі Пилипенко, яка виготовила певну кількість ляльок на короленківську тематику і за підтримки працівників музею гідно представила їх на суд відвідувачів. Усі, з ким вдалося поспілкуватися на відкритті виставки, отримали тільки позитивні враження.
«Ознайомившись із виставкою колеги, я пережила емоційний позитивний шок. Знаю Тамару Пилипенко не перший рік і радію, що її талант розвивається. У неї з’являються знахідки. Це не просто іграшки, це артоб’єкти. Чудово, що новий рік розпочинається саме такою прекрасною виставкою, яка надихатиме багато людей і на творчість, і на розвиток», — каже заслужений майстер народної творчості України Наталія Свиридюк.
Високо оцінив новаторство Тамари Пилипенко й голова обласного осередку майстрів народної творчості України Євген Пилюгін, який раніше підтримав її у прагненні взятися за цей проєкт. Він вважає, що її ляльки — це інтер’єрні вироби малої пластики або мініатюрні скульптури із природних матеріалів. Йому імпонує, що майстриня в творчості використовує кожушки з кукурудзяних качанів. Він сам їх іноді використовує, бо, оброблені кип’ятком, вони міцніші за папір. Зроблена з кукурудзяного листя лялька житиме багато років.
А полтавська журналістка Оксана Кравченко, яка теж давно знає пані Тамару, сказала, що сьогодні на виставці вона зустрілася з живими героями Короленка. А підписи біля кожного з них допомагають зрозуміти, чим вони живуть, про що мріють і на що сподіваються: «Усі представлені у цій виставковій залі роботи дуже красиві, передають дух середини XIX — початку XX століття — періоду, в який вони жили, мовою, костюмами. Милувалася мамочкою зі «Сліпого музиканта». Так просто, але стільки за цим ювелірної роботи майстрині — красивої, талановитої, розумної. Дуже сподобалися ювелірні маленькі речі, які зробив її чоловік: інструменти, меблі. Це інтер’єр небагатих людей, серед яких жив Короленко. У багатих меблі були інші. Виставку влаштовано так, що з її допомогою можемо простежити весь життєвий шлях Короленка, — де він бував, які люди його оточували, кому він допомагав і кого захищав».
Спеціально для «Урядового кур’єра» Тамара Пилипенко розповіла передісторію виготовлення представлених на виставці ляльок.
«Це було ніби веління вищих сил, мені треба було виконати цю місію. Я народилася і довго жила в місті Рівне, де свого часу жив і Володимир Короленко. Він там навчався, мені знайомі ті місця, які він описує у творах, знаю, де поховано його рідних. Прочитала багато його творів. Уже працюючи у полтавській школі №26, робила з дітьми ілюстрації до його творів. І навіть презентували їх у музеї Короленка. Коли вже вийшла на заслужений відпочинок, вирішила ці малюнки перетворити на ляльки.
У цій експозиції представлено 20 моїх робіт. Побудувала її так: наче Володимир Короленко сидить за окремим столом і пише про цих героїв, а всі вони проходять перед ним. За браком часу підготувала виставку дуже швидко, приблизно за 1,5 місяця. Виготовляючи ляльки із природних матеріалів, використовувала і тканину: льон, полотно. Ткане полотно в нас залишилося ще від моїх свекрухи та бабусі. Сучасні ляльки, які мають обличчя, зроблено з паперклею, більшість — із полімерної глини. Над однією лялькою працювала в середньому тиждень. Згідно з технологією, природний матеріал треба підсушувати, щоб він потім не скручувався. Доки лялька сохне, роблю іншу, шию одяг тощо. Левову частку роботи виконав мій чоловік Григорій Пилипенко, за освітою вчитель історії. Усі рамки, меблі, підставки — то його робота. Матеріали для ляльок заготовляємо самостійно. Полімерну глину і тканину купуємо, кукурудзу вирощуємо на дачній ділянці у селі Остап’є колишнього Великобагачанського району.
Перша моя лялька із цієї серії, найдорожча для мене, — чоботар Андрій Іванович, герой твору «За іконою». Наскільки мені відомо, Короленко сам чоботарював, освоївши це ремесло, коли ще перебував на засланні. Мої тато й дідусь теж шили й ремонтували взуття. Я виросла в хаті, де завжди пахло клеєм, лаком, фарбами, шкірою, лежали розкладені устілки. Дідуся пам’ятаю гірше, а ось батько був майстром високої кваліфікації. Забираючи в нас принесене на ремонт старе взуття, сусіди тільки ахали. Бо воно було як нове.
Потяг до мистецтва, малювання був у мене з дитинства. Мені дуже подобалося, як батько розфарбовує взуття, — щоб було в тон. У нього була велика кількість фарб. Короленківський Андрій Іванович ніби повертає мене у дитинство. Цю ляльку зроблено з полімерної глини, бо мені хотілося, щоб герой був схожий на прототип. У письменника це чоловік із рудим, перев’язаним шкіряним ремінцем, аби не заважало працювати, волоссям. У мене він теж рудий і з перев’язаним волоссям».
Пані Тамара, за її словами, настільки захопилася цими персонажами, що вирішила збільшити їхню кількість. Сказала: якщо будуть сили, наступного року, коли відзначатимемо 170-й день народження Володимира Короленка, планую зробити календар з ілюстраціями цих ляльок і подарувати його музеєві.
Після церемонії відкриття виставки відвідувачі й організатори продовжили спілкування на теми мистецтва за традиційним духмяним короленківським чаєм із липи та різнотрав’я.
ДОСЬЄ «УК»
Тамара ПИЛИПЕНКО. Народилася 11 березня 1958 року в місті Рівне. Закінчила Миргородський керамічний технікум та Полтавський державний педагогічний інститут ім. В.Г. Короленка (нині університет).
До виходу на заслужений відпочинок працювала вчителькою образотворчого мистецтва і трудового навчання, керівником гуртка декоративно-ужиткового мистецтва «Дивограй» полтавської школи №26. Лауреат міського конкурсу «Учитель року-2003».
Хобі — лялькарство. Виготовляє традиційні народні ляльки з рослинних матеріалів та авторські. Учасниця багатьох мистецьких фестивалів, конкурсів і виставок, зокрема міжнародних. Деякі її роботи визнано в Україні як «Кращі твори року». Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.