Нещодавно Рада Європи ухвалила резолюцію «Про місцеву та регіональну демократію в Україні». Основною її мотивацією стало бажання України реформувати місцеве самоврядування. Ідеться зокрема про Концепцію розвитку місцевого самоврядування, яку має підписати Президент і яку, стверджують міські та селищні голови Рівненщини, обговорюють нині з усіма, тільки не з ними — безпосередніми суб’єктами реформування.
Ось і виходить, що Страсбург дивиться на українську глибинку одними очима, самі ж представники місцевого самоврядування, які щодня «варяться» у проблемах цієї глибинки, — зовсім іншим, більш приземленим і реалістичним поглядом.
Чому ж навіть напередодні професійного свята не затихає головний біль у міських та селищних голів? Відповіді на це запитання ми разом шукали за «круглим столом» «УК».
Микола КАРАПЕТЯН,
Радивилівський міський голова, член правління Асоціації міст України:
— Наш Радивилів разом зі Славутичем, що на Київщині, торік став переможцем Всеукраїнського конкурсу з благоустрою у відповідній категорії. Звісно, мене, як і всю громаду, це тішить. Але при цьому, запевняю, ми не зробили й половини того, що могли. Адже проблеми з проплатами у казначействі почалися ще торік, а нині стали системними. Через це ми, міські голови, втрачаємо довіру громади, яка нас обирає, не кажу вже про підрядників, що виконують на замовлення міста певні роботи. Недавно вони ще вірили нам на слово, а тепер чітко кажуть: «Ви ж все одно не заплатите». Що відповідати, якщо борги в Радивилові на казначейських рахунках — 2 мільйони гривень? Що в наступному конкурсі з благоустрою ми просто не братимемо участі? Хоча з нагоди 450-річчя міста, до якого наближаємося, виграти такий конкурс ми могли б.
Звісно, що ми максимально економимо кошти: замість трьох комунальних служб, які колись були в місті, тепер працює одна бригада з благоустрою, яка і фарбує, й мурує. Так заощаджуємо мільйон гривень на рік.
Порядок у місті — справа громадського формування, до якого зголосилися увійти небайдужі. Вони вірять у справедливість, для них немає авторитетів: скажімо, якщо треба навести порядок на ринку, то вони роблять це, не озираючись, хто за чиїм кіоском стоїть. Але ринки — то ще й сміття, яке потрібно чимось вивозити.
Ще два роки тому Радивилів мав 200 тисяч гривень ринкового збору на рік. Після ухвалення Податкового кодексу цей збір від нас забрали. Натомість підприємці, більшість із яких перейшла на загальну систему оподаткування, поліпшення не відчули. А ось місцеві бюджети істотно втратили.
Зі сфери повноважень органів місцевого самоврядування вивели ліцензії на підакцизні товари — а їх нині бере кожна торговельна точка. Гадаю, було б справедливо, якби хоч 50 відсотків цих коштів залишалося на місцях.
Від нас відійшов транспортний податок, який тепер «забитий» у ціну бензину і, можливо, колись повернеться у вигляді трансфертів. А комунальні дороги потребують ремонтів уже сьогодні.
Ніна БРЕУС,
секретар Костопільської міської ради:
— Якщо на наш, міський, рівень передадуть ще й утримання доріг, про що дедалі активніше говорять, це буде справжня катастрофа. Бо не мені вам розповідати, що питання номер один у щоденній життєдіяльності — саме дороги. Скажімо, в нашому районі всі головні магістралі йдуть через місто. У нас кілька каменепереробних підприємств, до яких, звісно, курсує великогабаритний транспорт завважки 40—65 тонн. З яких ресурсів ми їх утримуватимемо? Повірте, ми й сьогодні як на пороховій діжці: балансоутримувачі доріг — міські комунальні підприємства. І якщо на цих дорогах станеться аварія, саме їх потягнуть до суду як одну зі сторін процесу.
Ще одна важлива проблема, якої нам самотужки не розв’язати. Завдяки державним виплатам істотно зросла народжуваність. Це, звичайно, добре. Але пропорційно зросло й навантаження на дитсадки. Нинішнього фінансування ледь вистачає на поточне їх утримання. А бодай якийсь розвиток? За що замінити прогнилі вікна, старі двері на енергоефективні? Виходить, лише батьківським коштом. Але ж батьківські кишені не безмежні. До того ж, назріли зміни у нормативах утримання однієї дитини в дитсадку: життя навколо нас невпинно дорожчає, а в цих занадто скромних нормах нічого не змінюється.
Людмила ДМИТРУК,
Корецький міський голова:
— У нашому 850-річному Корці 7 тисяч жителів, міський бюджет — 6,5 мільйона гривень. Земельний податок — одне з головних джерел його наповнення. Звісно, ми провели нову нормативно-грошову оцінку землі та її інвентаризацію. Але ось проблема: земельний податок сплачують далеко не всі суб’єкти господарювання. Через прогалини у законодавстві працює така цілком легальна схема: власник переуступає право власності на об’єкт іншій фірмі, земля ж при цьому залишається за ним. А його, звісно, вдень із вогнем не знайти. Шукаємо, зокрема через суди, але це тяганина на роки. Натомість контролюючі органи з нас питають про повноту збору цього податку доволі суворо. І приписи виносять саме нам, адже земля на нашій території. Вихід є. У Земельному кодексі треба чітко виписати: якщо змінюється власник об’єкта нерухомості, одночасно відходить і земля під ним. Звісно ж, з урахуванням її нормативно-грошової оцінки.
Андрій ГРЕЩУК,
секретар Рівнеради:
— До речі, цю схему часто використовують мережі супермаркетів, які в наших містах заробляють добрі гроші, але зовсім не платять податку за землю. А ми фактично не маємо на них жодного впливу. Як, зрештою, й на роботу розважальних закладів, що останнім часом з’являються як гриби після дощу: ліцензії на відкриття вони отримують у Києві. Єдине, що може місцева влада, — обмежити час їхньої роботи. Але городяни часто не розуміють цих рукотворних колізій. Вони справедливо кажуть: «Ми вас обрали, щоб ви розв’язували проблеми громади. Невже я поїду скаржитися в Київ на власника розважального комплексу, який не дає нам спокійно жити? І невже з Києва видніше, порушує він мій спокій чи ні?»
Ще одна проблема. Відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації», органи місцевого самоврядування мають оприлюднити нормативно-правові акти за 20 робочих днів. Штучно відтерміновується ухвалення важливих для громади і конкретних громадян рішень: зміни до програм, бюджету, закріплення землі. Найцікавіше те, що кількість громадян, які обговорюють проекти рішень, не збільшилася. Проте яке поле для діяльності виникло у правоохоронних органів!
У нас досі нема закону про службу в органах місцевого самоврядування, який давно на часі. Бо нинішня ситуація не дає змоги вимагати ефективного управління від управлінців, заробітна плата в яких мінімальна. При цьому працювати ще десь їм забороняє законодавство — одразу потрапляєш під Закон «Про протидію корупції». Як управлінцям середньої ланки утримувати свої сім’ї, а нам, відповідно, втримати на роботі кваліфікованого управлінця? Ці питання вже надто довго залишаються риторичними.
Тетяна ГРЕЩУК,
виконавчий директор асоціації міст Рівненщини:
— Кожна країна багата містечками, які виблискують, наче коштовні камінчики в калейдоскопі. Наші українські містечка, на жаль, здебільшого в занепаді. Бо навіть чесно заробленими громадою коштами керівники міст скористатися не можуть. Якщо торік ми думали, що це тимчасово, то нині явище стало системним. Нещодавно, коли в області перебував Голова Верховної Ради Володимир Рибак, це питання ставили і йому. Нам пообіцяли сприяння. Але, на жаль, нічого не змінилося: навпаки, борги в казначействі ростуть. Тому нині від офіційного Києва нам потрібна можливість фінансувати другий кошик через інші банки.
Дійшло до того, що навіть Асоціація міст України вже півроку не скликає правління, хоч така потреба, як бачите, є. Там просто не мають чим оплатити нам навіть відрядження: кошти, які члени асоціації справно переказали, зависли в казначействі.
Тобто на словах із найвищих трибун маємо гарні декларації про наміри, на ділі ж органи місцевого самоврядування просто не можуть виконувати делеговані їм державою повноваження.
Вихід один: реформа, але не згори. Міські, селищні, сільські голови повинні бути поінформовані про її основні засади, про базові розрахунки, покладені в її основу. Сподіваємося, що такі конкретні цифри в державі є. Є й прекрасна польська модель реформування, яку експерти визнають однією з кращих у світі. Чому б цей ефективний досвід не використати в Україні?
НА ЗЛОБУ ДНЯ!
Українців цікавить достойна робота і зарплата
Володимир РИБАК,
Голова Верховної Ради України:
— Соціологічні опитування свідчать, що українців насамперед цікавлять дві речі: достойні робота та зарплата, а значить, належний рівень життя. Точно знаю, що рівень життя в Україні зросте тоді, коли економічний розвиток матимуть регіони. Тому ми повинні ухвалити такі закони, які стимулювали б розвиток регіонів і, звісно ж, мали належне фінансування. Саме тому Президент наполягає, щоб у бюджеті-2014 істотно зросла частка місцевих бюджетів, тобто щоб головний фінансовий документ року вже працював за принципом бюджетного федералізму. І це, запевняю, буде зроблено. В державі має пройти децентралізація влади і фінансової системи: понад 60 відсотків податків та зборів мають залишатися на місцях. Але до початку адміністративно-територіальної реформи держава повинна взяти на себе фінансове вирівнювання регіонів, щоб ця реформа мала відповідний ∂рунт.
Уряд повинен представити програму будівництва та ремонту доріг у сільській місцевості, це буде окрема державна програма: про яке реформування ми можемо говорити, коли такі дороги? Також у бюджеті буде 50 мільярдів гривень на створення нових робочих місць: люди не підтримають жодних реформ, якщо не відчують поліпшення свого життя.
Наш пріоритет на цьому шляху — євроінтеграція, використання того шансу, який дає нам історія.
До речі, об’єднана Європа — то насамперед Європа регіонів: фінансово, отже економічно самодостатніх. Але тепер 40 відсотків українського ринку (близько 60 мільйонів доларів) — це Росія: там наші робочі місця, заробітки і, відповідно, добробут значної частини родин. Тому нам треба зробити все, щоб і на ринку ЄС, і на ринку Митного союзу ми працювали на вигідних для себе умовах. Це дуже непросто, але можливо.
Водночас швидкими темпами маємо розвивати внутрішній ринок, якого в Україні, на жаль, не сформовано. Без нього ж бо ризикуємо постійно жити в кризах: ось і нині наш експорт знову падає і в ціні, і в кількості.
(З виступу на розширеному засіданні координаційно-консультаційної ради з питань місцевого самоврядування на Рівненщині 29 жовтня цього року)