ПРОБЛЕМА
У Донецькій області почастішали випадки жорстокого ставлення рідних до своїх чад
...На засмученого хлопчака, який зіщулився й самотньо сидів на лавочці у міському дворі, насамперед звернув увагу його однокласник. Запросив того до себе додому, і вони вдвох гралися, аж доки не стемніло. А коли настав час прощатися, 8-річний гість розплакався і крізь сльози поскаржився, що йому немає куди йти. Принаймні додому він не хоче повертатися, бо втік звідти, оскільки його часто лупцює вітчим. І тепер боїться, що за цей вчинок знавіснілий "вихователь" напідпитку битиме ще дужче.
Хто "добріший" - вітчим чи батько?
Згаданий випадок трапився в Жовтневому районі Маріуполя, де з початку 2010 року правоохоронці зареєстрували 25 випадків втечі дітей з дому. На подібне малі втікачі наважуються через несприятливі умови проживання, бажання спробувати розпочати самостійне та "доросле" життя, а ще через побої, якими їх "частують" у родині. Той же 8-річний школяр, перегодя з'ясувалося, дуже потерпав від захмелілого 30-річного вітчима, який за відсутності вдома матері вдавався до психологічного тиску та фізичного насилля. Такі методи "виховання" призвели до того, що медики навіть зафіксували в хлопця порушення психіки. І, погодьтеся, дуже слабкою втіхою на цьому тлі є притягнення дорослого забіяки до адміністративної відповідальності за статтею "Вчинення насильства в сім'ї".
Та якщо у Маріуполі дитину тероризував вітчим "під мухою", в Торезі з 10-річного хлопчака знущався рідний батько. Причому не тільки вдавався до банального побиття, а й застосовував інші методи. Сім'я Ганни та Сергія К., які виховували сина, розпалася ще у 2006 році. Матір позбавили батьківських прав, і хлопчик став жити з батьком, який виховував дитину по-своєму. Приміром, не дозволяв, аби малий міг спілкуватися з родичами по лінії матері: з бабусею та тіткою. А щоб не бачився ще й з двоюрідним братом, Сергій навіть перевів сина до іншої школи. За найменшу провину бив ременем та всім, що під руки потрапить.
Налякану та побиту дитину від рідного батька неодноразово намагалися захистити сусіди, які зверталися по допомогу до представників влади та міліції. Так, у грудні 2009 року співробітники служби у справах дітей Торезького міськвиконкому попередили батька про недопустимість подібних методів поводження з малолітнім сином. А сталося це після того, як хлопець поскаржився - за свою неслухняність він змушений був майже цілу годину стояти навколішки на... "жужелиці".
"Фізкультура" для непослуха
На жаль, Сергій К. проігнорував попередження і продовжував "виховувати" сина, не цураючись жорстокості й цинізму. Зокрема, після незадовільної оцінки та відповідного запису в щоденнику батько влаштував для сина "урок фізкультури". Знесилений хлопчак спершу присідав до 300 разів(!), а потім півгодини(!) намагався триматися в положенні "упор лежачи на кулаках". Коли ж хотів сказати бодай слово і попрохати пощади, дорослий бив дитину ногою в живіт. Далі знесилений малий упав на підлогу, і йому дісталося за лізною коцюбою по руках.
Сльози та вмовляння нітрохи не подіяли на батька. Навпаки, розлютившись ще більше, він продовжував "виховання" - хапав нещасного за горло та бив головою об стінку. Тортури припинилися аж після того, як школяр попросився до туалету і нишком утік з дому. А сусіди, в яких він спробував заховатися, негайно викликали "швидку допомогу" та міліцію.
Побитого малого госпіталізували до лікарні, де він провів тиждень. А за батька всерйоз взялися правоохоронці. Служба у справах дітей Торезького міськвиконкому має намір позбавити Сергія К. батьківських прав. Також за фактом знущання з дитини порушено карну справу.
...А поки в Торезі не вщухли пристрасті навколо цієї історії, ще один малий зник із дому. 8-річний школяр, отримавши незадовільну оцінку, за його словами, не захотів псувати настрій бабусі, яка його виховувала (мати позбавлена батьківських прав, а батько у в'язниці), і пошвендяв блукати містом, аж поки не заблукав. Хлопчину вже відшукали. Та немає гарантії, що він чи його ровесники у майбутньому знову не поповнять кількість "біженців". Адже все частіше на вулицях міст регіону - і "депресивних", і "нормальних" - спостерігається невтішна картина. Деякі з дітей після школи довго безцільно никають вулицями і нітрохи не поспішають іти додому. А коли їх питають про причину такої поведінки, здебільшого відмовчуються чи сумно зітхають. Та один із школярів якось чесно зізнався: "Чекаю, поки батько на нічну зміну піде..."