ГЛУХИЙ КУТ
Справи у виноградарстві і виноробстві краю дійшли до критичної межі
«Край садів і виноградників» — назва, яка закріпилася за Закарпаттям у середині минулого століття. У столиці краян звали «корчагінцями» неспроста: сулії-корчаги добротного вина допомагали їм вирішувати найскладніші питання. Статус виноробного регіон має ще й сьогодні. Але імідж зіпсований... Новітні часи змушують говорити про занепад колись провідної та прибуткової підгалузі, необхідність її відродження.
Під час наради з агропромислового комплексу, що відбулася в Ужгороді у травні, керівник Міністерства агропромислової політики та продовольства Микола Присяжнюк висловив незадоволення тим, як Закарпаття використовує можливості Державної програми з підтримки виноградарства.
— Як так сталося, що в області, яка має найкращі умови, у 2011 році не посадили жодного гектара нових виноградників? — запитав міністр на нараді. І додав суворо: — Мало того, що землі спустошуються, так ще й обличчя держави на її західних кордонах псується.
Сумний відголосок має подія, яка сталася набагато раніше: Росія висловила серйозні претензії до якості продукції одного з трьох найбільших виноробних підприємств краю, створених уже в часи незалежності. Експерти звідти перевіряли на місці весь виробничий цикл. Відтак, хоч від місцевого вина покупець не відмовився цілком, проте зменшив обсяг його придбання.
Виноробний регіон Закарпаття намагається не втратити свого статусу. Фото з сайту abt-service.ru
Історія пам’ятає, та… не допомагає
Марочні вина «Берегівське», «Середнянське», «Ркацителі», «Троянда Закарпаття», «Іршавське», нагороджені золотими і срібними медалями на міжнародних конкурсах, на полицях давно відсутні. Величезні дубові бочки, в яких зберігалися виноматеріали, в більшості стоять порожніми. Підприємства, що були гордістю галузі, а саме радгоспи-заводи «Берегівський», «Середнянський», «Бобовищенський» перейшли в розряд неконкурентоспроможних. Деякі інші перестали існувати або збанкрутували. Залишилися землі з відмерлою лозою, цехи і підвали, де за господаря — вітер...
Останній вишуканий напій — «Спокусниця» — у Середньому був створений у 2004-му, коли за керівника агрофірми «Леанка» був досвідчений Хачатур Петросян. Тепер зразкове підприємство в жалюгідному стані. Міжряддя не бачать плуга роками, позаростали бур’яном. Це — радше чагарники, ніж плантації. Цьогоріч узагалі сталося нечуване: обгоріли понад 100 гектарів лози.
А тут її садили й робили виноград століттями! На офіційному сайті агроторгової фірми читаємо: «У 1711 р. цією територією проїжджав цар Росії Петро І. Скуштував місцевих вин, і вони йому настільки сподобалися, що доручив викупити виноградники, які увійшли в історію як «царські». Вина з середнянських підвалів цілорічно постачали до Петербурга». Про цей факт на екскурсіях підземними лабіринтами, які полонені турки вирили у XVІ столітті, весь час згадують екскурсоводи.
Де ж той «цар», який у новітні часи замовив би собі хоч півсотні бочок і воскресив професійну гордість виноробів?..
Не краща ситуація й на агроторгово-промисловому підприємстві «Бобовище». Тут метробудівники у 1960-х видовбали в скальних породах приміщення, довжина якого перевищує 2 кілометри! Тут ще можна спробувати на дегустаціях «Каберне оксамитове», «Старовинний замок» і знамениту «Троянду Закарпаття». Втім, останнє з вин — нереалізовані залишки напою урожаю 1986 року, після якого його не виготовляли. Лише частина бочок містять вино: про давніші обсяги нагадують дві з них і кожна — по сто тонн! Кажуть, що це — корпуси ракет, подаровані радянськими космонавтами. Небесні мандрівники надто вже шанували бобовищенські напої. Ті самі, про які пам’ятає геть заржавіла лінія розливу…
Оголошені в державі стратегічними, виноробні радгосп-заводи не зачепило розпаювання земель. Збереглися їхні цілісні майнові комплекси. Однак це не врятувало їх від сумної долі. На жаль, нічого не зробив для збереження унікальних виновиробництв жоден із попередніх керівників Закарпаття.
Падіння не фатальне?
Нині за площею виноградників — 4,4 тис. га — Закарпатська область скотилася до рівня 1950 року! Вже у 1960-му площа збільшилася до 15,8 тис. га. Двадцять років потому під лозою перебували 11 тис. га угідь. Горезвісний указ про «боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом» не поставив виноградники на коліна: у 1990-му вони займали 7,8 тис. га.
Нині заборонних указів немає, а площа — майже вдвічі зменшена. Не використовується сповна Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства». Кошти, витрачені на закладання і догляд за молодими виноградниками, відповідно до чинної Державної програми, повністю відшкодовуються, та закарпатці не поспішають втілювати ці переваги.
За одинадцять років за програмою заклали всього 1338,15 га виноградників. Якщо в перші періоди їхні площі щороку перевищували 130 га, а в 2007-му дійшло й до 260 га, то в 2010-му — скромні 6,7 га. За підсумками ж 2011 року вперше у графі «молоді виноградники» з’явився нуль.
Бажання садити є, та де взяти саджанці?
Інша причина сповзання підгалузі в прірву — відсутність садивного матеріалу. У не такому вже й далекому 1997 році було вирощено аж 332 тис. штук саджанців винограду. Існували маточники у кількох господарствах, сьогодні ж не залишилося жодного! Єдиним, хто володіє паспортом-патентом на вирощування садивного матеріалу, є радгосп-завод «Виноградівський». Оголошений банкрутом, він другий рік поспіль не проходить атестації і пагонів, звичайно, не продає.
Скільки площ засадили молодою лозою навесні 2012-го, в обласному головному управлінні нині не готові відповісти. Кажуть: десь, мабуть, щось таки посадили. Втім, заяв про відшкодування коштів за держпрограмою досі не надходило.
Складнощі з розширенням плантацій заступник начальника головного управління агропромислового розвитку Закарпатської облдержадміністрації Віктор Тереля пояснює відсутністю вільних площ. В області 82% землевласників не здають своїх паїв у оренду більш ніж на 1—3 роки. Без забезпечення довготривалості договорів оренди інвестори не наважуються вкладати кошти у виноградники.
Чому державні сільгосппідприємства не здають у оренду свої площі, які не використовуються за призначенням? Над цим, вочевидь, у них не думали.
— Держпрограма — дуже корисна справа, однак вона має відшкодувальний характер: посадив, подав документи про виконання робіт і лише після цього повертають твої затрати, — додає Віктор Іванович про капіталовкладення. — Потрібні багаті інвестори, адже 200—250 тис. грн — мінімальна сума для закладання всього-на-всього 1 га винограднику. З нашим безгрошів’ям віднайти такі гроші нелегко.
А як, цікаво, використовують держпрограму інші традиційно виноградарські регіони? У Криму молоду лозу торік висадили на 1794,8 га, у Херсонській області — на 747,9 га, Одеській — на 14,1 га. Лише Закарпаття й Миколаївщина — з нулями. Саме через це Микола Присяжнюк доручив терміново розробити план виведення підгалузі з глухого кута.
Ще одна хистка позиція закарпатських виноградників, — переважання в їхньому складі технічних сортів. Столових, які вимагають особливого догляду, але й більш цінних, у структурі насаджень усього 4% …
Ліцензія — «гра» на користь «велетів»
Від 2000-го до цього часу майже вдвічі — з 17 до 8 — зменшилася кількість підприємств, які займаються виготовленням виноматеріалів. Тих, що розливають вино, узагалі залишилося всього три: Ужгородський коньячний завод, «Чізай» і «Котнар». Багатьох «добила» ліцензія, введена з 2005 року, яка дозволяє виробляти виноматеріал (первинне виноробство) і розливати напій у пляшку (вторинне). Вартість дозвільного документа на розлив становить ні мало ні багато — 500 тис. грн (інший значно дешевший).
Дозвіл на «пляшку» доступний виробникам із великими обсягами та оборотним капіталом. Іншим, хоч і несуть обов’язкові затрати, пов’язані з вирощуванням лози та виготовленням напою, «додана вартість» недоступна. Невільні продати свій товар на ринку за його справжньою ціною, вони позбавлені основної частини прибутку. Їхні дорогі лінії з розливу стоять без діла. Колишні лідери галузі — «Леанка» й «Бобовище» — відверті жертви ліцензії.
— Аналізуючи ситуацію, дійшли висновку, що її вартість слід «прив’язувати» до сировинної бази, — сказав заступник головного управління облдержадміністрації Віктор Тереля. — Тоді не буде настільки високих ставок, як тепер, вони стануть посильними. До нас прислуховуються в галузевому міністерстві, що підтвердили висловлювання його керівника Миколи Присяжнюка під час наради в області.
А поки що ліцензії мусять отримувати навіть… домашні винороби. Захоче хтось офіційно продати навіть пляшку вина — хай купує багатотисячний дозвіл. Цікаво, що в цьому документі не йдеться про якість, лише — кількість.
Обійти штучну перепону середнім і дрібним товаровиробникам вдається лише на фестивалях. Там дозвіл для продажу не потрібен. Саме такі свята, на яких продається не дуже багато вина, «підтримують штани» домашніх виноробів і «неліцензійних» підприємств. Завдяки цьому, зрештою, вдосконалюється майстерність, а реноме закарпатських вин усе ще залишається високим.
На приватизацію сподівайся, а сам не дрімай…
У галузевому управлінні останні кілька тижнів ретельно збирали інформацію про стан усіх 14 державних сільгосппідприємств, підпорядкованих Мінагропроду. План подальших дій закарпатські фахівці готують спільно з їхніми колегами в столиці. Першою після проведеної в Ужгороді наради стала новина, повідомлена на останній прес-конференції головою Закарпатської облдержадміністрації Олександром Ледидою: невдовзі виставлять на приватизацію 9 державних сільгосппідприємств області. Серед них і виноробні. Чи буде їхнє «приватне» плавання успішнішим, ніж було під покровительством держави, — побачимо.
Щоб виноградна лоза знову забуяла на всіх «померлих» площах, а ароматом сонячних грон наповнилися виробничі цехи, потрібен час. У Закарпатті думають його спресувати і в найближчі чотири роки довести площу виноградників до 8 тис. га. Принаймні, саме така кількість їхніх площ передбачена концепцією розвитку агропромислового розвитку Закарпатської області до 2015 року.
Ця планка, до слова, є майже вдвічі вищою за ту, що є нині.