Зазвичай для хлібороба осінь — пора спокою й достатку, але не цього року. Сільгоспвиробників турбують невтішні новини про мінеральні добрива. 

Коріння біди полягає в тому, що ціни на природний газ для промислових споживачів скочили до 28 тисяч гривень за тисячу кубометрів із перспективою подальшого зростання. А промислові споживачі — це і хімічні заводи, виробники мінеральних добрив. Постачальники газу для них відмовляються від виконання раніше укладених контрактів із нижчою ціною і наполягають на вищій. 

Цінова ланцюгова реакція

Ціна газу, як відомо, становить щонайменше 50% собівартості виробництва добрив, з її зростанням — ще більше. Тож відповідно до збільшення цін на сировину зросла і вартість продукції, яка і без того не була низькою. Зокрема, аміачна селітра подорожчала з 11 тисяч гривень за тонну до 16 тисяч, так само і з усіма іншими — зростання цін уже сягнуло 40% і триває. 

Не краща картина і з фосфорними добривами. Щоправда, для їхнього виробництва газ не потрібний, їх видобувають із природних мінералів — фосфоритів. Але через санкції проти країни-агресора їх надходження з РФ припинилося, пошукати іншого постачальника ніхто не спромігся, а річна потреба аграріїв у таких добривах сягає 500 тисяч тонн. Тож виник дефіцит, що так само спричинило стрибок цін. Те саме і з нітроамофоскою. 

До чого це призведе? Передовсім до того, що сільгоспвиробники вноситимуть менше добрив, бо підвищення урожайності, якого можна досягти з їхньою допомогою, не покриватиме витрат на їх купівлю. Тож наступного аграрного сезону можемо вже не побачити такого рекордного врожаю, як теперішній. Тоді хлібороби матимуть менше грошей, аби закупити потрібну кількість добрив, і в подальшому отримають ще нижчий урожай.   

До речі, ціна добрив — не єдине болюче місце, в яке аграріїв б’є ціна газу. Ще одне — розцінки на послуги елеваторів із сушіння зерна, яке зазвичай теж здійснюють газом. Тож і вони зросли. Б’ють на сполох і виробники цукру — аби зварити його, теж потрібний газ, а з нинішніми цінами на нього цукровий пісок цілком може зрівнятися у вартості із золотим.  

Вітчизняні виробники міндобрив розуміють ситуацію і не покладають особливих надій на те, що за новими цінами вдасться реалізувати таку саму кількість добрив, як раніше. Тому одні знижують обсяги виробництва, інші — зовсім зупиняють. 

Так сталося з АТ «Одеський припортовий завод», провідним вітчизняним виробником карбаміду — там зупинили виробництво, аби не працювати собі у збиток: ціна газу зросла настільки, що збути продукцію стало неможливо. Вивільнений час на заводі планують застосувати на ремонт обладнання. 

Газовий зашморг на шиї Європи

Надії на імпорт теж нема. Адже російський Газ-пром скоротив постачання газу в Європу з метою політичного тиску, незважаючи на високі ціни на ринку, а спрямував видобуте в Азію — там, мовляв, платять ще більше. Тому навіть надійшов запит від депутатів Європарламенту до Єврокомісії — до весни наступного року, може, й розглянуть.

Запаси газу в європейських сховищах і так не були надто великими після минулої холодної зими, а тепер майже не поповнюються — скажімо, у найбільшому газосховищі Німеччини ці запаси сягають лише 6% об’єму. Тож ціни на світових біржах 6 жовтня сягнули $2000 за тисячу кубометрів, тоді як раніше о цій порі року звичайною вважалася ціна до 300 доларів. 

Відповідно кілька тамтешніх виробників добрив або скоротили, або зовсім припинили роботу. Наприклад, зупинилися обидва заводи міндобрив у Великій Британії попри те, що країна видобуває власний газ у Північному морі. Але цього, вочевидь, виявилося недостатньо, як і норвезького газу. 

Ті виробники міндобрив, хто лишився, піднімають ціни на свою продукцію, аби перекласти власні перевитрати далі за маркетинговим ланцюгом — на сільгоспвиробників, а через ціну їхньої продукції — на рядових споживачів. Тобто у них точнісінько як у нас. Варто додати, що уряди деяких країн, аби уникнути дефіциту добрив на внутрішньому ринку, обмежили їхній експорт. 

Схід нам допоможе?

Щоправда, є країни Близького Сходу, яким не потрібний російський газ, — мають власний. Але не варто сподіватися на надходження великих обсягів їхніх добрив в Україну — і в інших країнах на них багато охочих, на всіх може не вистачити. Не кажучи вже про те, що деякі інші країні можуть запропонувати вищі ціни. 

Раніше 21% міндобрив до нас надходило з Білорусі. Експерти стверджують, що ця країна може зайняти спустілу ринкову нішу РФ і обійняти 35% українського ринку. Але з огляду  на політичну ситуацію навряд чи це джерело постачання можна вважати надійним — уряд Лукашенка цілком здатен використати добрива як інструмент тиску на Україну. 

Краще вже сподіватися на Північну Африку — Туніс, Марокко, Єгипет тощо. Але щоб їхня продукція зайшла до нас якнайшвидше, нашому зовнішньоторговельному відомству доведеться докласти чималих зусиль і подолати конкурентів. Адже і в країнах ЄС картина з попитом така сама, а їхня платоспроможність переважно більша. Не кажучи вже про далекосхідну Азію, що раніше від Європи оговталася від пандемії й тепер почувається значно заможнішою. 

Щоправда, західні оптимісти передбачають повернення газових потоків до Європи, але нам це мало допоможе. Варто додати, що в наших портах нема технічної змоги приймати великі вантажі міндобрив, надто коли йдеться про фасування просто в порту.

Комітет Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики ухвалив звернення до уряду із проханням взяти під контроль ситуацію з імпортом міндобрив. Народний депутат Вадим Івченко запропонував надати державну підтримку форвардним закупівлям добрив, які б здійснювали установи з державною часткою власності — Аграрний фонд, Державна продовольчо-зернова корпорація тощо. На думку депутата, варто запровадити бюджетну компенсацію частини вартості добрив для сільгоспвиробників задля подолання кризи.