ПAРAДOКС
Набридло! - вигукнув сусід після чергового радіомонологу посадовця про те, як його служба контролює продовольчий ринок і обіцяє повернути галопуючі ціни до попереднього рівня. - Чому влада лише виправдовується, обіцяє, а перекупник править бал? Скільки чекати на дієвий вплив?
Впевнений, так думає не він один. Обіцяної Держрезервом і Аграрним фондом інвестиції на споживчий ринок товарів, які останнім часом у всіх на вустах, як мовиться, уже три роки чекаємо. А ті поважні структури схожі на ялових корів - ні молока, ні м'яса не дають, але бюджетні кошти проїдають.
Неодноразово представники кількох міністерств запевняли, що гречки і цукру є вдосталь і підстав для підвищення ціни немає. А вона стрибнула в столиці до 14 грн/кг і не падає. Виходить, сіяли гречку, уродив мак - нехай буде так?
Тим часом, апетит перекупників зріс. Закріпивши за собою ціни на цукор і гречку, взялися за картоплю. І в цьому їм, можливо, мимоволі допомагають ті, хто має боротися за справедливі ціни. Так, один із них, поговоривши про зібраний достатній урожай, став міркувати про те, як він ненадійно зберігатиметься.
Чи цього від нього чекали? Звісно, ні. Посадовець мав прозвітувати, що зроблено для того, аби його відомство подбало про недопущення або мінімізацію втрат. Видно, нічого сказати.
Візьмімо ще одну проблему. Останніми місяцями перекупники змусили всіх повірити в те, що найголовніше для нас - найбільше вивезти зерна за кордон. Так, експорт потрібний. Але хто з нього нині має зиск? Тільки не товаровиробник. То, можливо, поки влада і бізнес не стали партнерами, варто подбати про те, аби держава виступала оператором на міжнародному зерновому ринку. А чому ми забуваємо, що вигідніше не хлібом торгувати, а продуктами тваринництва? Мабуть, не зайве було б подумати: що краще - дотувати хліборобам гектар посіву чи кількість реалізованого державі за заздалегідь обумовленими цінами зерна? Якщо останнє, у засіках Держрезерву не миші гулятимуть. Отже, буде чим регулювати споживчий ринок. А той, хто нав'язує свою тактику, як відомо, завжди перемагає.
Ми багато говоримо про демократичність ринкових відносин. Правильно. Але в жодній державі немає вседозволеності для посередників. Приміром, в Америці, на яку нас закликають рівнятись, у кожному штаті діє адміністративне регулювання цін на сільгосппродукцію, передбачене спеціальним законом. Тому посередники там не оббирають ні фермерів, ні споживачів, а влада створює умови для розвитку рентабельного виробництва.
Саме цього нам найбільше бракує. А немає ладу в підвалинах економіки, то посередник став у державі фігурою, яка нав'язує свою здирницьку волю. Вони процвітають, а виробники ледве зводять кінці з кінцями. Ця, здавалось, проблема виключно споживчих цін спустошує не лише кишені співгромадян, а й нашу землю-годувальницю. Якось довелося розмовляти з українським ученим, який консультує білоруських землеробів.
- У сусідів приємно працювати, - розповідав. - Там усі наукові рекомендації впроваджують.
- Де ж кошти беруть?
- Землі в білоруському господарстві, де працюю, вдвічі бідніші, ніж українські, але прибуток з гектара мають удвічі вищий...
До цього додамо, що за останні роки якість грунту через невнесення добрив у нас знизилась, а в сусідів підвищилася. Ми поля перетворюємо в болота, а вони навпаки. Тому й завозимо від них цукор, масло, житнє борошно...
Це - прямий наслідок діяльності і перекупників на нашому ринку, і невтручання держави в регулювання споживчих цін.