Підводна археологія і за минулих часів, і за часи незалежної України не була надто розвинутою. Нею займалися час від часу: одні — на любительському рівні, інші — задля військових цілей, але частіше професійні аквалангісти виконували завдання наземних археологів. І зараз підводною археологією в Україні займаються скоріше фанатики своєї справи. Наші підводні археологи накопичили неабиякий досвід, здобули європейське визнання та дивують своїми унікальними знахідками. І відбувається це в умовах практично відсутньої підтримки від держави.

На глибині, як на землі

Усерйоз заговорили про підводну археологію на Миколаївщині у 2000-х роках. Тоді між експедицією Ольвійського історико-археологічного заповідника та університетом імені М. Коперника (м. Торунь, Польща) було укладено угоду про взаємну співпрацю. Польські студенти-підводники на чолі зі своїми викладачами кафедри підводної археології приїхали до Ольвії, яка збереглася як епіцентр давньогрецької культури, аби приступити до практичних робіт.

З української сторони тоді роботи очолив керівник Ольвійської експедиції, професор Сергій Крижицький, видатний знавець античної історії, культури, архітектури. Втім, більше наземної, а не підводної. Експедиції терміново потрібен був український археолог-підводник. Вибір припав на тодішнього лаборанта Інституту історії та права Миколаївського університету археолога Олександра Смирнова. Він був майстром спорту з плавання, добре пірнав і володів основами знань поводження з аквалангом. Відтоді він очолив миколаївський підводний загін археологів.

Олександр Смирнов тоді, що називається, здав на права: пройшов курси пірнання з аквалангом, спочатку отримав посвідчення PADI, яке дає право на занурювання, згодом отримав професійний сертифікат фрідайвера, що дає право занурюватися в будь-якій частині світу без інструктора. З того часу Олександр і пірнає у глибини таких тем, як давня історія, археологія, займається дайвінгом, викладацькою і науковою роботою.

Є ще одна справа, в яку пірнув вимушено. Через підступні дії Російської Федерації, яка розв’язала війну з Україною, він став до лав захисників батьківщини, був учасником бойових дій на Донбас, лікувався у шпиталі. Олександр — патріот у повному розумінні цього слова. Він занепокоєний і роздратований тим, що «чорні археологи» робили і продовжують робити свою ганебну справу. Олександр вважає, що виною всьому — бездіяльність правоохоронних органів та прикордонників.

Амфори у невідомості

Розповіді археологів, які занурювалися в морські глибини, інколи нагадують кіно із закрученим сюжетом. Уявіть собі, археологи дізнаються, що на краю Кінбурнської коси грабіжники піднімають амфори. Майже цілесенькі, як на картинці в підручнику з історії давнього світу. Цю інформацію до офіційних науковців доносять керівники Національного природного парку «Білобережжя Святослава» директор Юрій Козловський та його заступник Василь Чаус. І передають вченим амфору, яку вилучили у грабіжників.

Археологи прямують на місце. Таких амфор уже після грабіжників вони підняли з морської глибини чи не десяток. Звісно, обстежили знахідки, виявили, що вони датуються п’ятим століттям до нашої ери з судна тої ж епохи та передали до лабораторії у Феодосії. Амфори потрапили до Криму якраз напередодні війни.

— Феодосійський центр мав прекрасне оснащення, працював під егідою ЮНЕСКО, фінансувався українським державним коштом. Тоді він мав акумулювати результати всіх підводних робіт на території України, які проводили на Дніпрі, Дніпро-Бузькому лимані, у Чорному морі в Криму та на Кінбурнській косі. То була лабораторія з камерами для вимерзання об’єктів, з окремими для просушування, з реставраційними, експозиційними залами, — каже науковий співробітник Інституту археології НАН України, старший викладач Миколаївського національного університету ім. В. Сухомлинського Олександр Смирнов. — Потім почалася війна. Ми не знаємо долю переданих туди для дослідження амфор, адже тепер цей центр фактично знищено. Фінансування ЮНЕСКО відсутнє. Міжнародні організації вийшли, бо не визнали Крим територією іншої держави, — ділиться вчений. — Якщо влада півострова навіть Херсонесу надала статус лише міського музею Севастополя, то що вже казати про долю знайдених нами амфор?

У пошуках корабля-примари

До 2015 року Олександр Смирнов мав відкритий лист на проведення підводних досліджень. Але через недофінансування роботи не проводили. В цей же час на підконтрольну територію України повертаються кримські археологи, серед яких поважні спеціалісти. Один з них — В’ячеслав Герасимов, який вимушений був залишити все у Криму та переїхати до Києва. Зараз завершує докторантуру. Він — прекрасний фахівець, підводник, археолог, який має власне підводне обладнання. У 2017-му в Україні створюють Чорноморську археологічну підводну експедицію, яку очолив саме він. Олександр Смирнов стає його заступником з наземного забезпечення.

І все-таки археологи-підводники продовжують у районі Кінбурнської коси шукати той корабель п’ятого століття до нашої ери, з якого підняли амфори. На жаль, їм поки не вдалося локалізувати об’єкт — ані корабля, ані амфор. Можливо, його віднесло під час штормів та занесло мулом.

Утім, шукали один корабель, а у 2018 році знайшли інший. Він трохи молодший і датується 3—4 століттям до нашої ери. Унікальність цього об’єкта в тому, що збереглися дерев’яні конструкції. Затонулі свого часу в Середземному морі подібні кораблі не збереглися, тому що там є особливий хробак, який з’їдає деревину. Чорне море холодніше, тому остов корабля і зберігся.

Археологічні об’єкти потерпають не лише від морської фауни, а більше від надто допитливих шукачів пригод. Тож знайдений корабель археологам довелося засипати піском, аби зберегти його для подальших досліджень. З того часу з’явилася місцева легенда про те, що археологи знайшли корабель, але був шторм і його віднесло. Нехай так і думають, особливо «чорні археологи».

Імовірно знайдений корабель йшов до грецького міста-держави у Північному Причорномор’ї Ольвії. Він був заповнений товаром легшим, ніж зерно, тому довелося у нього докладати баласт, камінь. Потім, коли судно завантажували зерном, баластний камінь викидали. «Ми і зараз його знаходимо в ольвійській хорі, на городищі Дикий Сад, — ділиться Олександр Смирнов. — Це доводить, що торговельні зв’язки з різними країнами в тодішній Ольвії були дуже розвинуті. Знайдені цікаві амфори з інших розвинутих місць того часу. Були колхідські амфори (частина сучасної Грузії), амфори з Синопа (південне узбережжя Чорного моря) і частина амфор (практично цілих) з грецького острова Коса. Таким чином можна прорахувати приблизний маршрут його пересування.

Скоріш за все корабель завантажувався спочатку на острові Кос, потім рухався в бік Туреччини південним узбережжям Чорного моря. Човниковим методом, коли з великого корабля команди по 4—5 чоловік човнами вивантажували товар на узбережжя, приїжджали в порт, продавали, а далі продовжували шлях на основному кораблі. Потім корабель із Синопа заходив до Грузії, далі в Крим і Ольвію. В Ольвії завантажувався зерном, далі через Румунію, Болгарію повертався додому до Греції».

Торік роботи з дослідження цього корабля продовжили. Виявлено чимало цікавих знахідок, які оцінили зарубіжні колеги наших археологів. Узагалі археологи з європейських країн, які побували в Україні, були в захваті від самого корабля та стану, в якому він зберігся. Такого унікального об’єкта зараз немає в жодній європейській країні.

Цього року українські дослідники знову обстежили корабель та переконалися, що він цілий. Знову його законсервували. Поки не готові його підняти. Для цього потрібні спеціальні конструкції, на які завантажують корабель, потім перевантажують у великий басейн і він прямує до музейного закладу. Ще від трьох до семи років може тривати його реконструкція. Все упирається в фінансування: таких коштів поки немає.

Скарби Чорного моря

А море продовжує дивувати і дарувати сюрпризи. Так, у 2018-му археологи, шукаючи корабель п’ятого століття до нашої ери, виявили унікальний артефакт, так звану кратероподібну посудину, яка збереглася у відмінному стані. З нею пов’язана майже кримінальна історія. «Ми ще навіть не доїхали з цим скарбом до Миколаєва, як уже пішли чутки, що артефакт коштує мільйон доларів, — згадує Олександр Смирнов. — Усі хотіли на нього скоріше подивитися, нам погрожували. Довелося замотати посудину у спальний мішок та їхати легковиком з цим вантажем по полях, об’їзними дорогами. Навіть звернулися по допомогу до військових, аби ті супроводжували. Єдину ніч протримав цей «кратер» у своїй ванній, а наступного ранку здав до Миколаївського краєзнавчого музею».

А з приводу мільйонної вартості знахідки — то вигадки. Продати її просто неможливо, тому що ця річ числиться за конкретним музеєм. Тепер кратероподібна посудина перебуває в експозиції одного предмета. Встановлено, що виготовлена вона у 3—4 століття до нашої ери в Давній Греції. Ймовірно, це посуд для релігійних ритуалів. Точно невідомо, адже аналогів їй немає.

Цей археологічно-підводний рік хоч і був нетривалим, але продуктивним. Так, дослідники виявили кам’яний пірс часів російсько-турецьких воєн 18 століття. Поблизу знайдено турецькі застібки для ременів, залишки збруї, половина срібної турецької монети, накладки, кулі, ядра. До цього причалу могли підходити невеликі судна і розвантажувати необхідні для життєзабезпечення фортеці товари. Всього треба дослідити до 300 квадратних метрів цього пірсу. Також знайдено залишки античної кам’яної колони, що може свідчити про існування храму Ахілла, легенда про який існує століттями.

Працюючи ехолотом, зробили висновки, що в районі Ягорлицької затоки може бути ще одне античне судно вже римського періоду, адже вчені тут виявили залишки амфор римського часу. Об’єкт не відкривали та не розчищали, дослідження його почнуться в наступному році.

Також Олександр Смирнов розповів, що експедиція обстежила невелике металеве румунське судно часів Другої світової війни та затоплене судно «Колгоспник», з якого щороку вимивається велика кількість снарядів. Із затонулого судна було піднято цікавий експонат — корабельну чорнильницю.

Насамкінець.  Втім, попри велике значення для вивчення історії нашої країни, цікаві і вагомі знахідки підводних археологів, як і раніше фахівцям доведеться розраховувати виключно на власний фінансовий та організаційний ресурс, допомогу меценатів, благодійних фондів. Держава поки не довела готовність фінансувати роботи з підводної археології, незважаючи на сенсаційні відкриття українських вчених, які визнали в Європі. Археологи все-таки сподіваються, що ситуація зміниться на краще.