«Чорти тебе принесли!» — було написано на обличчі керівника дільниці «Донецькміськгазу». Бо він був не у захваті від ідеї написати репортаж з «гарячої точки». Тобто з помешкань злісних боржників, які відключають від газопостачання.
— Сідай і пиши заяву! — буркнув він. — Там вказуй: мовляв, роблю все за власною згодою і ніяких потім претензій...
Далі швиденько розпорядився.
— Зараз отримаєш бронежилет і протигаз… Хоча ні! В піхоту тобі ризиковано... Підеш у танку.
Їй-бо, думав, він жартує. Та коли мені дали заяложений комбінезон і підвели до танка з цифрами «104» на башті, аж трохи розгубився. А мене вже чекали три члени екіпажу і … кіт Вентиль.
— Слухайте завдання, — почув я у навушниках шолома настанови майстра, коли танк почалапав гусеницями вибоїнами в приватному секторі. — Ми ведемо розвідку і відволікаємо господарів будинку. А потім прийдуть ще дві машини з десантом, які почнуть відключати від системи.
Я хотів щось запитати, та не зміг, бо миттю прикусив язика. Адже танк здригнувся і різко нахилився в один бік. Олівець з моїх рук полетів десь униз, я за ним і впав на щось м’яке. Вентиль зашипів і загнав кігті в мою руку. Тепер я вже буцнув головою броню, бо сахнувся від кота.
— Механіку, правіше! — гукнув майстер, припавши до перископа. — Знову «вовча яма», — пояснив перешкоду, в яку ми ледь не втелющилися.
Далі спеціально для мене розповів, що боржники взяли моду рити на дорозі глибокі ямеги і маскувати їх.
— А кота навіщо возите з собою? — поцікавився. — Щоб м’якіше було падати?
— Вентиль своє діло знає! — посміхнувся механік. — Скоро побачиш…
Ми зупинилися поруч височенного паркану біля приватного будинку.
— Чуєш? — спитав майстер, коли замовк двигун.
Навколо було тихо-тихо. Гм… А де ж пси, якими тут прийнято зустрічати непроханих гостей? Мені пояснили — господарі навчили своїх Бровків зачаїтися і сидіти нишком, аж поки хтось не ступить у двір.
— Хто може виявити замасковані «точки» і викликати «вогонь» на себе? — риторично спитав майстер. І поплескав себе по нозі: — Вентиль, до мене!
Притуливши котярі до писку мікрофон, він крутнув того за хвоста. Сонною вулицею покотилося обурене «Ня-я-я-я-я-я-я-я-яв!!!», підсилене потужним динаміком на броні.
Що тут почалося! Собацюри забули про маскування і немов сказилися. Так гарчали й гавкали — хоч вуха затуляй. А майстер тим часом ретельно фіксував у блокноті виявлені «точки». Потім він підштовхнув Вентиля до нижнього люка: — Гайда!
Опустивши хвоста, той притьмом чкурнув шляхом. Пси — за ним.
— Мінус дванадцять! — зрадів майcтер.
У цей час надворі немов град почався. По броні часто загупало, аж лампи в плафонах заблимали й погасли. Ми до перископа та оглядових щілин — теж темно. Схоже, чимось позатуляли ті, які товчуться на броні. І вже взялися нас викурювати, як лисицю з нори — з усіх щілин потягло димом…
Чим все закінчилося? Так воно й не починалося. Хоча те, що танки таки б не завадили газовикам виконувати свої обов’язки, — факт. Адже нещодавно скоєно збройний напад на трьох співробітників ПТА «Донецькміськгаз». Працівники приїхали (не на танку, звісно) до селища Стройдеталь у Калінінському районі Донецька, де відключали від газопостачання будинки боржників. Біля одного з дворів до майстрів підійшов молодик з пістолетом і змусив усіх лягти на землю. Затим парубок вдарив ногою в голову одного з лежачих і дав стусана іншому. А коли третій заручник спробував утекти, звалив того пострілом у спину.
Зброя була травматичною і життю потерпілих вже нічого не загрожує. Зате загрожує кримінальна відповідальність 24-річному тутешньому жителю, який підозрюється у скоєнні нападу і якого тепер розшукують правоохоронці. А газовики тим часом не проти десь напитати списаний танк, без якого іноді, як бачите, в «гарячі точки» хоч не з’являйся.