Проект «Герої України про освіту» ініційований Міжнародним філософсько-космологічним товариством (МФКТ) і підтриманий Національною академією педагогічних наук України та Академією педагогічних наук Росії. Пропонуємо вашій увазі бесіди доктора філософських наук Олега БАЗАЛУКА з Оленою ЮРКОВСЬКОЮ та Леонідом КАДЕНЮКОМ.
1. Як ви уявляєте образ людини майбутнього?
2. Які основні якості потрібно формувати в підростаючих поколіннях?
3. Яка роль батьків і школи у вашому вихованні?
4. На ваш погляд, що потрібно змінити в українській моделі освіти?
«Наприкінці третього класу я заявила мамі, що більше до школи не піду»
Олена ЮРКОВСЬКА,
Герой України, п’ятиразова
чемпіонка Паралімпійських ігор
у лижних гонках і біатлоні:
1. Однією фразою я б висловилася так: людина майбутнього — це людина успішна, яка втілила в собі всі якості для повноцінної самореалізації та завоювання авторитету в сучасному суспільстві.
2. Доброту, чуйність, взаємодопомогу. Скажу відверто, в житті мені не вистачало доброти. У два з половиною роки я втратила обидві ноги, і дуже довго відчувала від людей до себе тільки жалість, що межувала з визнанням моєї неповноцінності. Я з дитинства не любила такого ставлення до себе, але коли люди до мене проявляли доброту, це було подарунком долі, обнадійливим променем світла в моїй нелегкій боротьбі за право жити звичайним людським життям. Добра людина, зазвичай, сильна людина, тому я хочу, щоб якомога більше людей стало добрими. Доброта не принижує, а навпаки, пробуджує бажання бути такою самою сильною, чуйною, завжди готовою прийти на допомогу.
3. Мої батьки для мене — все. Батько однаково любив мене і сестер, але вимагав дисципліни. Тато мене нічим не виділяв. Саме таке рівне і вимогливе ставлення якраз і було мені потрібне. Завдяки татові я не відчувала жодної різниці між собою і сестрами, він і заохочував нас однаково, і карав за провини однаково. Мама більш м’яка людина. Коли батько виїжджав на заробітки, весь режим збивався, ми робили, що хотіли. Мама нас усіх жаліла, багато прощала. Коли тато пропав безвісти, вона проявила таку волю і характер, яку мало хто від неї очікував. Ми переїхали в інший населений пункт поблизу Києва, де я щороку проходила протезування. Чого їй тільки не довелося пережити, поки ми не прижилися на новому місці! Свою першу олімпійську золоту медаль я присвятила мамі — людині, яка своїм прикладом навчила мене перемагати і радіти життю.
А от зі школою в мене якось не склалося. Від спогадів про неї в пам’яті залишилися головним чином жорстокі приниження однокласників і жалість учителів. Тому наприкінці третього класу я заявила мамі, що більше до школи не піду. Мама мене зрозуміла, і вчителі стали ходити до мене додому.
З приємністю згадую тільки свою першу вчительку — Орисю Василівну. Вона була дуже добра до мене. Я не тримаю зла на колишніх однокласників, але впевнена, що таку ситуацію в українських школах потрібно міняти. У США і в європейських державах спеціально практикують спільне навчання здорових дітей і дітей з обмеженими можливостями для того, щоб у них проходила нормальна соціальна адаптація, а в других вироблялося толерантне ставлення до інших людей. Спорт відкрив для мене нові сторони життя. У мене розширилося коло спілкування, я побувала в багатьох країнах, познайомилася з людьми з такими самими обмеженими фізичними можливостями, які живуть звичайним життям, реалізовують свої таланти. Саме при підготовці до чергових змагань познайомилася зі своїм чоловіком.
Загалом вважаю, що людина, в першу чергу, повинна замислитися над самореалізацією, випробувати себе в житті, в побуті, а лише потім організовувати сімейні стосунки. Мені імпонує закордонний досвід: там, зазвичай, сім’ї створюють уже дорослі люди, яким за тридцять. У цьому віці вони по-іншому мислять, оцінюють один одного, сприймають проблеми, будують стосунки. У них весь побут підладжують під дитину, під її повноцінне формування і розвиток. І таке серйозне ставлення до продовження роду благодатно позначається на дитині: вона зростає в мудрості, терпимості, виваженості суджень і вчинків батьків. Дитина справді приносить радість своїм батькам, і її розвиток відбувається в атмосфері щастя, емоційної рівноваги і благополуччя.
4. Складне запитання, особливо якщо згадати, що мені самій довелося пережити в школі. Спираючись на розповіді мами, я маю глибоку повагу до моделі освіти, яка існувала за Радянського Союзу. Водночас не слід ту модель накладати на сучасні реалії — пройшли роки, і чимало змінилося в освіті. Хотілося б, щоб українська модель освіти була ефективна у своєму впливі на підростаючі покоління, як модель освіти в роки радянської влади.
Майбутнє людини починається зі шкільної парти. Фото Володимира ЗAЇКИ
«Підручники повинні читати як захопливі книжки»
Леонід КАДЕНЮК,
Герой України, перший космонавт незалежної України,
генерал-майор авіації:
1. Вважаю, що образ людини майбутнього визначити складно, бо вимоги до неї постійно змінюються. Заглядати в майбутнє — невдячна справа, легко можна помилитися. Загалом, якщо сформулювати відповідь одним реченням, то людина майбутнього — це насамперед людина освічена, причому її освіченість повинна відповідати сучасним вимогам.
2. Головне — виховати в людині оптимістичне ставлення до сприйняття життя. Так, не завжди на нашій вулиці свято, трапляються проблеми, приходять нещастя, виникають конфлікти. Але все це тільки піднімає його цінність, робить людину сприйнятливішою до радості. Тому виховання правильного сприйняття життя — це формування у підростаючих поколінь оптимізму й задоволеності від подій, що відбуваються. Коли я вперше потрапив до США, то насамперед мене приємно здивувало те, що американці багато усміхаються. У них не прийнято приходити на роботу похмурими, без настрою, навіть якщо на це є причини. Бачити песимізм в людині для американців — це моветон. Можливо, тому вони значно простіше ставляться до багатьох проблем, які, наприклад, наших співгромадян, ввели б в стан глибокого стресу. А щодо людських якостей, то, на мій погляд, працьовитість і цілеспрямованість — це ті дві основні якості, які повинні складати основу кожної людини. Саме на їх формуванні має бути сконцентрована сучасна система освіти.
3. Я впевнений, що батьківське виховання складало, складає і складатиме основу кожної людини. Материнська ласка, увага, турбота і вплив батька — все це накопичується в підсвідомості дитини з перших днів її появи на світ. І жодний професіонал не в змозі замінити ту чуттєву складову, яка пов’язує дитину зі своїми батьками. Якщо не помиляюся, відомий австрійський психолог Зигмунд Фройд ще на початку ХХ сторіччя встановив, що понад 70% особливостей поведінки дорослої людини закладені в її дитинстві. Наприклад, спостерігаючи за собою, пізнаю в собі багато з поведінки батька й мами. Саме від них мені передалися працьовитість, цілеспрямованість, шанобливе ставлення до людей і багато інших рис характеру. До слова, мої батьки обоє були педагогами: мама — вчителька молодших класів, батько — вчитель фізкультури і праці.
Я здобував середню освіту в школі села Клішківці Чернівецької області. Рівень викладання в ній був настільки високий, що це дало мені змогу в подальшому без надмірних зусиль вчитися у ВНЗ, здобути складну професію космонавта-випробувача, льотчика-випробувача та інженера-випробувача, брати участь у створенні й випробуваннях авіаційних і космічних систем.
Можу зазначити й таке: читання книжок у формуванні внутрішнього світу людини беззаперечне і величезне. Умови, в яких я зростав, значно відрізнялися від нинішніх. У нас не було телевізорів і комп’ютерів, тому додаткову інформацію ми черпали з книжок. Без них не можна добре навчатися. Крім того, з читання нам багато задавали домашніх завдань. Навіть ідучи на канікули, ми зобов’язані були прочитати великий список художніх творів. Це не тільки додавало нам знань, а й виховувало посидючість, сприймання, розширювало кругозір, формувало життєві цілі і пріоритети.
Я добре пам’ятаю одну зі своїх перших книжок — Бориса Польового «Повість про справжню людину», яку я прочитав у восьмирічному віці. У шість років я дивився однойменний фільм, а коли навчився вільно читати, однією з перших прочитав саме цю книжку. Її герой — Олексій Маресьєв, який після ампутації обох ніг продовжував літати і воювати на винищувачах — настільки мене вразив, що я вирішив стати льотчиком, причому літати, як і він, на бойових винищувачах. Після історичного польоту в космос льотчика-винищувача Ю. О. Гагаріна у мене народилася мрія літати і в космос. Тому після закінчення середньої школи я вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків.
Книжки розширюють масштаб світосприйняття людини, дають змогу набувати досвід і знання, накопичений століттями. Без книжок людина не може повністю реалізувати себе як особистість.
4. Я не великий фахівець в галузі освіти, тому мені складно відповісти на це запитання. Але, спираючись на власний життєвий досвід, можу сказати таке. Радянська освіта давала дуже добру підготовку. Перебуваючи в США, я спостерігав, як американці цінують наших фахівців. Після розпаду СРСР їх там виявилося дуже багато. У тому числі і в НАСА. Але коли я запитував американців, чому у них ставлення до наших дипломів негативне, вони відповідали: «Це — політика». За постійного й інтенсивного збільшення обсягу інформації, що відбувається в наш час, важливо оптимізувати навчальні програми, вміти виділити основне, не забивати голови дітей другорядними речами. Якось до рук мені потрапив підручник з біології. На одній сторінці я прочитав приблизно тридцять нових термінів і їх визначень! І таке повторювалося майже на кожній сторінці. Ви думаєте, після такого курсу дитина полюбить біологію? Адже в біології важлива не термінологія, а розкриття таємниць природи. Досліджуваний предмет повинен викликати не страх перед необхідністю зазубрювати нову термінологію, а захопленість процесом пізнання. Підручники повинні читати як захопливі книжки, що розкривають процеси і явища, що поглиблюють розуміння будови світу й еволюції життя, планети, космосу. Причому важливо, щоб програми, починаючи з дитячого садка, школи і, закінчуючи вищими навчальними закладами, доповнювали одна одну, поступово ускладнюючись. Тільки в цьому випадку ми зможемо сформувати світосприйняття дитини, гармонію її внутрішнього світу.