Перший том цього унікального, як показав час, літопису видатних особистостей нашої країни, справжніх сподвижників держави, які своєю надзвичайною працьовитістю, мудрістю, талантом та енергією заслужили повагу співвітчизників, уперше побачив читача 2011 року. Завдяки колективу «Видавництво Логос Україна».
«Книжка «Почесні імена України — еліта держави», — підкреслює у зверненні до читачів перший Президент України Леонід Кравчук, — це не видання облікового характеру і не перелік перших людей держави — це вдала спроба їх об’єднання заради показу на мапі України людей, що не байдужі до її долі. Будуючи своє життя і кар’єру, ці люди зміцнюють свою Батьківщину, її фундамент. Благополуччя рідної землі починається з особи.
Почесні імена України — презентовані особистості, які почали свій шлях становлення та здобутків, розраховуючи тільки на власні сили. Ознайомившись з виданням, розумію: неймовірною силою волі, розумом та спрагою до життя вони досягли результатів, що вражають. Це простий і водночас надзвичайно складний рецепт успіху, який буде дієвим завжди і всюди.
Маю надію, що «Видавництво Логос Україна» продовжить цю благородну справу і Україна знатиме своїх героїв в обличчя».
І ось минуло десять років. До 30-ї річниці Незалежності країни видавництво презентує цими днями вже шостий том серії видань «Почесні імена України — еліта держави». Хто вони? Герої України, кавалери державних орденів, почесні громадяни багатьох міст і районних центрів — професіонали і патріоти, завдяки яким Україна є сучасною країною в динамічному глобальному світі.
Уперше в такій фундаментальній праці ґрунтовно йдеться про досвід, перші кроки децентралізації. Цій темі присвячено великий розділ «Ефективні територіальні громади — сильна країна».
З великою приємністю, скажу щиро, сприйняв ґрунтовний розділ фактично на початку першого тому видання про визначну особистість України академіка Володимира Горбуліна, якого «Урядовий кур’єр» в одній з трьох бесід в нашій газеті назвав совістю нації. І це словосполучення, до речі, в подальшому міцно закріпилося в багатьох вітчизняних ЗМІ.
Неможливо перебільшити роль доктора технічних наук, академіка Володимира Горбуліна, нині першого віцепрезидента Національної академії наук у державотворчому й науковому житті країни, зміцненні її обороноздатності, розвитку ракетно-космічної галузі. Нині в обов’язки академіка, повного кавалера орденів Ярослава Мудрого входить координація досліджень установ НАНУ в галузі національної безпеки, модернізації та створення високоефективних систем озброєння і військової техніки.
У житті Володимир Павлович керується принципом: «До істини веде тільки одна дорога. Саме тому її так важко знайти». І звертаючись до наших політиків, не раз підкреслював: «Проблема виживання, розвитку Української держави — це не проблема наших союзників, партнерів — це наша проблема. Недалеке минуле мало багатьох навчити, що не лише амбіції мають бути європейськими, а й вчинки».
У перших двох великих розділах прекрасно ілюстрованого шостого тому «Україна вчора, сьогодні, завтра» та «Славетні звитяги українського народу в праці, інтелекті, духовності і зброї» мовою конкретних переконливих історичних фактів і документів йдеться про 30 «звитяжних літ» з часу відновлення незалежності України.
Чому звитяжних? Бо кожен з них вписав нову яскраву сторінку в новітню історію українського державотворення, продовжуючи його тисячолітню традицію. Були на цьому шляху радощі й печалі, здобутки і втрати, але українці вистояли, робили цивілізаційний вибір, пройшовши через Революцію на граніті, Євромайдан і Революцію Гідності.
За словами українського дисидента, правозахисника, одного із засновників Української Гельсінської групи Мирослава Мариновича, процитованими у книжці, «після кожної революції український народ зростає у своїй гідності, але це ще не стеля». Справді, це ще не вершина, однак орієнтир на гідність, високі моральні цінності, свободу людини, демократичне суспільство з комфортними умовами життя — важлива передумова нашого поступу до української мрії й української мети. Заповітом для українців модерних часів завжди були і залишаються пророчі слова Тараса Шевченка: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!»
У шостому томі книжки «Почесні імена України — еліта держави», мабуть, уперше в такій фундаментальній праці ґрунтовно йдеться про досвід, перші кроки децентралізації, місцевого самоврядування. Цій темі присвячено великий розділ «Ефективні територіальні громади — сильна країна». В’ячеслав Негода, заступник міністра розвитку громад та територій України, Олександр Саєнко, голова Звенигородської міської територіальної громади, Ігор Грабовський, Яворівський міський голова та багато інших керівників ТГ на конкретних переконливих прикладах стверджують: саме громади наповнюють суттю незалежність, зміцнюють українську державність.
І дуже приємно було, читаючи книжку, побачити серед нових почесних імен багатьох героїв матеріалів, надрукованих останніми роками в «Урядовому кур’єрі». Андрія Абрамченка, Ізмаїльського міського голови, в якого довелося брати ексклюзивне інтерв’ю, готуючи серію аналітичних статей про проблеми українського Придунав’я, зокрема й причини зволікання з будівництвом другої черги каналу Дунай — Чорне море. Миколи Сядристого, основоположника художньої мікромініатюри, народного художника України, поета, незалежного історика та філософа, з яким ми у дружбі вже понад 30 років. Життєве кредо цієї неповторної особистості, людини фантастичної пам’яті та знань: «Бути чесним із людьми й перед собою».
І звичайно, на моє переконання, дуже заслужено, що напередодні 30-річчя Незалежності України в унікальному енциклопедичному виданні «Почесні імена України — еліта держави» ім’я Володимира Холоші, міністра України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (1995—1996), голови Державного агентства України з управління зоною відчуження (2010—2014). Весь його життєвий шлях, починаючи від чергового електрослюсаря до начальника зміни атомного енергоблока, а згодом державного діяча та фахівця з безпеки використання ядерної енергії, пов’язаний із Прип’яттю, ЧАЕС.
Знайомство з Володимиром Івановичем вимірюється не одним десятиріччям. Але наші ексклюзивні зустрічі, які для мене завжди були повчальними уроками з атомної енергетики та чорнобильських проблем, відбувалися епізодично — лише за творчої потреби, на прохання власного кореспондента газети «ТРУД» в Україні, а згодом — оглядача «Урядового кур’єра». Попри надзвичайну завантаженість, Володимир Холоша завжди находив час для спілкування, ніколи, до речі, не вимагаючи обов’язкового погодження тексту перед друкуванням у газеті. У Володимира Івановича прекрасна пам’ять, і він чудового розуміється на людях, цінуючи у них насамперед професіоналізм, високу порядність, послідовність і обов’язковість.