Останнім часом поширюються розмови про доцільність діяльності банків зі значною часткою російських капіталів з різних точок зору, зокрема й національної та фінансової безпеки України. Перша хвиля таких дискусій та конкретних дій була ще в 2014 році фактично одразу після Революції гідності, коли, приміром, Сбербанк, який ще до кінця року іменувався «Сбербанк Росії» (тепер у його назві слово «Росія» пішло в історію, і зрозуміло чому), ретельно перевіряли відповідні органи на предмет фінансування сепаратистів та незаконних озброєних формувань.
Зовсім свіжий приклад значного посилення впливу російського капіталу на українську банківську систему — нещодавнє ухвалення Нацбанком України рішення про надання «дочці» російського Внешекономбанку — Промінвестбанку (ПІБ) 200 мільйонів гривень стабілізаційного кредиту. Як відомо, 99% акцій ПІБ належать найбільшому державному зовнішньоекономічному банку РФ.
.jpg)
Націоналізація у відповідь на кримські загарбання
Деякі експерти констатують, що у перелік заблокованих активів і призупинення виконання економічних рішень та фінансових зобов’язань перед 27 російськими банками, які було введено на засіданні Ради національної безпеки та оборони 2 вересня 2015 року, треба було негайно ввести не лише фінансові установи, які розташовані на території РФ і є юридичними особами цієї країни, а й банки з капіталами Росії, які діють в нашій державі. Насамперед це «Сбербанк Росії», ПІБ та ВТБ.
З вуст найрадикальніших експертів, політиків та навіть шанованих деяких банкірів звучать заклики до націоналізації банків з російським капіталом, тобто країни-агресора на кшталт того, як РФ зробила, приміром, за час тимчасової окупації Автономної Республіки Крим. Саме на півострові, за словами голови правління Ощадбанку Андрія Пишного, Україна втратила майно 295 відділень фінустанови в АРК.
За інформацією керівництва ПриватБанку, на момент окупації в нього було 337 відділень, 11 270 POS-терміналів, 773 термінали обслуговування, 483 банкомати. А загалом до 2014 року найбільша фінустанова країни вклала у розвиток різних проектів у Криму понад мільярд гривень.
І це лише на окупованому півострові без урахування територій Донбасу, не підконтрольних українській владі. А що вже казати про непрямі фінансові втрати банківської системи завдяки воєнній агресії РФ?!
Однак чи доцільні обмеження (або навіть заборона) присутності російського капіталу в умовах фактичного ведення війни України з Росією? Як частково або повністю російські банки можуть зашкодити нашому фінансовому ринку, стабільності гривні чи національній безпеці країни? Що позитивного в діяльності таких фінустанов в Україні?
Недавно голова правління Нацбанку України Валерія Гонтарева зазначила (начебто відповідаючи на прагнення радикальних експертів), що головний фінансовий регулятор країни може націоналізувати банки з російським капіталом за рішенням РНБО, якщо таке буде. Кореспондент «УК» звернувся з офіційним запитом до РНБО, де просив прокоментувати такі бачення ситуації керівника Нацбанку. У прес-службі ради заявили, що насправді РНБО може розглянути такі важливі питання лише після офіційного запиту від керуючих органів Нацбанку, де буде роз’яснено, за що і як треба націоналізувати той чи інший банк.
Отже, такий поворот справи цілком зрозумілий: відповідальність за ці дії дуже висока.
Скуповування держоблігацій для розхитування економіки?
Чим же аргументують радикальні заходи щодо націоналізації та інших обмежень російських банків експерти?
«Позиція Асоціації українських банків (АУБ) така: допуск на наш ринок іноземного капіталу потрібно обмежувати, контролювати, регулювати в інтересах нашої економіки. Передусім це стосується російського капіталу, тому що його представлено здебільшого державними банками. У Росії державна економіка, державні банки ніколи не проводили виключно економічні операції. Вони завжди керуються політичними чи ще якимись мотивами. Якщо ми хочемо, щоб в Україні була самостійна економіка, самостійна грошова і банківська системи, має бути саме обмеження, регулювання та контроль іноземного капіталу», — вважає голова АУБ Олександр Сугоняко.
Президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий категоричніший у цьому питанні. На його думку, на період війни треба позабирати ліцензії в банків з російським капіталом. «Російські банки купують наші облігації внутрішньої державної позики. Так ми потрапляємо в залежність від банків, які є державними установами РФ. Тому можуть бути і дефолт, і зриви тощо», — вважає експерт. Він, як і попередній коментатор, упевнений, що банки для Росії — це не бізнес, а засіб поширення політичного впливу.
Аналітик Financial Club Руслан Чорний заявив «УК» про хибність багатьох думок колег. За його словами, казати, що викуп державних облігацій банками, зокрема російськими, шкодить економіці країни, просто недолуго. «Навпаки, викуп навіть банками з капіталом походженням з РФ таких цінних паперів лише допомагає нашому державному бюджету. Експерти, навколо яких точаться розмови щодо націоналізації банків з російськими грошима, не розуміють усієї користі останніх для нашої економіки. А казати про обмеження присутності банківських грошей будь-якої країни — також не європейська традиція. Тому Нацбанк і пропагує, на мій погляд, правильні й абсолютно ринкові механізми, які не припускають жодного квотування іноземної присутності грошей у банківській сфері України», — наполягає він. Пан Чорний вказує, що в кожному з банків, який має російські гроші, є спеціальний куратор з нагляду з Нацбанку України, який ретельно відстежує всі операції фінустанов. До того ж, ці особи часто змінюються. Проте експерт не заперечує, що і цих кураторів можуть завербувати російські спецслужби.
Загрози немає, коли є контроль
Інна Рудник, старший юрист ЮФ «Лавринович і Партнери», поділяє думки колеги. «Встановлення обмежень має бути виваженим та об’єктивним, щоб не завдати шкоди учасникам українського фінансового ринку та вкладникам банків. З одного боку, ідея зрозуміла: РФ — агресор, від якого Україна має намір відсторонитися й захиститися. Квотування, наприклад, імпорту/експорту продукції для захисту інтересів вітчизняного виробника логічне. Однак примусове обмеження участі іноземного інвестора в українській фінустанові може негативно вплинути на її фінансові показники, адже нема гарантії, що на зміну російському інвесторові знайдуться європейські або українські, які замість ворожого акціонера вкладуть кошти у розвиток банку», — зазначає вона.
Можливо, це і підтверджує коментар, наданий «УК» прес-службою Сбербанку. «Відповідно до законодавства України з питань фінансового моніторингу, одне з важливих завдань — блокування фінансових операцій осіб, включених в офіційний перелік причетних до здійснення терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (з урахуванням рекомендацій FATF). Так, ПАТ «Сбербанк» здійснює всі необхідні заходи, зокрема наявність інформаційних систем, які блокують такі операції. Зокрема, неодноразові перевірки НБУ не виявили порушень з боку банку, які сприяли б легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», — йдеться у відповіді на офіційний запит.
Деякі українські експерти зазначають, що банки з російським капіталом — великі платники податків, обслуговують чималу кількість фізичних осіб та підприємців, надають багато робочих місць українським громадянам. Приміром, Сбербанк станом на 1 січня 2016 року мав понад мільйон клієнтів, займав 5-те місце за обсягами кредитування всіх осіб та надавав роботу більш ніж 2,5 тисячі громадян України.
Валерія Гонтарева називала інші вагомі загальні цифри: на рахунках банків з російським державним капіталом перебувають 26 мільярдів гривень, з яких 22 мільярди — кошти фізичних осіб. Тому головний банкір країни наполягала, що ми не можемо націоналізувати 15% нашої банківської системи.
Від редакції. У цьому болісному питанні висновки, мабуть, повинні робити лише фахівці, адже тут чимало міжнародної політики і також багато економіки. Проте оскільки ми фактично перебуваємо у стані війни з РФ, банківський нагляд за фінустановами з російським капіталом повинен бути, як кажуть, на висоті. Також потрібно витримати паритет інтересів: національна безпека, розвиток економіки, робочі місця, збільшення обсягів надходжень до держбюджету тощо. Однак якщо щось заважає нашій національній безпеці, то жодні економічні аргументи не повинні переважати в цьому виборі над першим чинником.