Хоч би як оцінювали фахівці значення цієї битви, що тривала 24 січня — 17 лютого 1944 року, її історичне значення переоцінити важко. Для фашистів це був другий Сталінград. Вони втратили 55 тисяч солдатів і офіцерів, понад 18 тисяч потрапило в полон. По суті ця битва й проклала шлях до остаточного розгрому ворога.
Та перемога в Корсунь-Шевченківській битві дісталася Червоній Армії коштом величезних утрат. Загинули сотні тисяч людей, переважно українці.
Український політик та громадський діяч Левко Лук’яненко так написав про цю битву: «Навесні 1944 року під час Корсунь-Шевченківської операції Жуков наказав кинути на штурм добре підготовленої німецької оборони війська, які були щойно доукомплектовані чоловіками від 15 до 55 років, зігнаними з навколишніх українських сіл. Кулями в спину так звані заградзагони гнали цих ненавчених українців в одну атаку за другою. Впродовж 24 днів цього злочинного кровопускання було знищено тисячі людей, переважно українців. І хіба це не геноцид українців?!»
В експозиції Музею історії Корсунь-Шевченківської битви представлено понад чотири тисячі експонатів. У наукову концепцію експозиції покладено неупереджене висвітлення історії наступальної операції в контексті Другої світової війни.
— Ведучи мову про цю битву, — наголошує директор Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника Парасковія Степенькіна, — важливо пам’ятати, що вона була однією зі складових плану Ставки Державного комітету оборони, відповідно до якого силами чотирьох українських фронтів треба було звільнити Правобережну Україну і вийти на державний кордон СРСР. Для проведення операції з радянського боку залучали п’ять загальновійськових, дві танкові, дві повітряні армії та кавалерійський корпус. За німецькими джерелами, в операції брали участь 245 тисяч радянських воїнів, за російськими — 336 тисяч 700. Тобто внаслідок внутрішньофронтових перегрупувань у район бойових дій були додатково перекинуті радянські з’єднання загальною чисельністю 91 тисяча 700 осіб. Перевага військ Червоної Армії над військами вермахту і СС в особовому складі становила 1,7 раза, в гарматах і мінометах — 2,4 раза, в танках і самохідних установках — 2,6 раза.
«Котел», у якому ворог захлинувся
28 січня о 12 годині в місті Звенигородка зустрілися танкісти Першого та Другого українських фронтів: вороже угруповання було оточене. За німецькими архівними даними, зауважує Парасковія Яківна, в нього потрапило близько 56 тисяч осіб. За радянською історіографією — 80 тисяч осіб. Проте радянська сторона не врахувала того, що шість із 10 дивізій були дивізійними групами. Тобто питання кількості оточених донині вважається дискусійним.
8 лютого з метою припинення кровопролиття командування Червоної Армії пред’явило командуванню оточеного угруповання ультиматум про капітуляцію. Німецька сторона ультиматум відхилила. Тоді червоноармійці, переборюючи шалений опір противника, перейшли в наступ на всьому кільці оточення. Авіація й зенітна артилерія надійно накрили «котел» зверху.
12 лютого внаслідок жорстоких атак німецькі війська в районі Стеблева на ділянці 27-ї армії прорвали оборону і вийшли в район Шендерівки. Прорив оборони став можливим, як вказав у телеграмі маршалові Г. Жукову Верховний Головнокомандувач, тому, що 27-а армія була слабка за своїм складом, її своєчасно не підсилили військами. У цьому Й. Сталін звинуватив Жукова. Того самого дня відповідно до директиви Ставки Верховного Головнокомандування на командувача Другого українського фронту І. С. Конєва було покладено керівництво всіма військами, що діяли в районі Корсуня-Шевченківського.
Квітки оборонялися героїчно
У Корсунь-Шевченківській операції, як у жодній іншій, велику допомогу воїнам Червоної Армії надавало місцеве населення. Особливо вагома його роль при проведенні Квітчанської оборони, коли село від великого до малого стало в ряд з червоноармійцями. 54 квітчани знайшли вічний спочинок поблизу батьківських домівок.
14 лютого було визволено місто Корсунь-Шевченківський. Через три дні битва завершилася. Це були найважчі дні для сторін. Так, на Бойковому полі біля Комарівки екіпаж танка під командуванням молодшого лейтенанта С. П. Абрамцева впродовж дня тричі заправляв машину пальним та боєприпасами і йшов у бій. Танкісти знищили два танки, 12 бронетранспортерів та чотири гармати. Від німецького снаряда танк загорівся, й екіпаж загинув у палаючій машині. Посмертно С. П. Абрамцев удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
За деякими джерелами, частині ворожих військ удалося вийти з оточення. Парасковія Яківна роз’яснює:
— За німецькими джерелами, з «Черкаського котла» вийшло понад 30 тисяч солдатів вермахту та СС. Українські дослідники теж називають таку цифру. Однак, на нашу думку, до цієї кількості включені відпускники, які перебували за межами оточення, і поранені, котрі повернулися до своїх частин. Тож це питання ще потребує додаткового дослідження.
Згадуючи про Корсунь-Шевченківську операцію, не можна обминути малодосліджену проблему мобілізованого поповнення. Науковцям заповідника вдалося встановити прізвища понад 700 осіб, мобілізованих у звільнених селах району під час Корсунь-Шевченківської операції. Найстрашніше те, що майже 20 відсотків з них були вбиті на фронті в перші ж дні.
Кожен день віддаляє нас від тих вогненних років. Проте забути про них ніколи і нікому не дадуть братські могили, якими всіяна корсунська земля. Вона надихає нас на захист своїх рубежів від агресора, хоч би звідкіля він прийшов.