«Мамо, коли ми з’їмо гарячої картоплі або хоча б супу?» — обурюється старша донька, а менша у свої безтурботні три місяці від народження лише кліпає оченятами — тільки б мама не хвилювалася. Та як тут не хвилюватися?! XXI століття за вікном, а ми голодуємо — соромно сказати — в центрі міста, яке неподалік столиці!
Уже два тижні (!) на голодному пайку залишаються кілька сімей нашого будинку № 9 по Червоноармійській вулиці у Борисполі. Ще в позаминулий понеділок, 27 серпня, працівники газконтори через витік газу відключили газопостачання у п’яти квартирах і спокійно пішли собі. Спеціалісти запевняють: щоб знову пустити блакитне паливо в наші оселі, потрібно мешканцям усіх відімкнених квартир бути вдома. Але нам «поталанило» як нікому — на третьому й четвертому поверхах ніхто не проживає. А отже, не бачити нам того «блакитного щастя» ще хтозна-скільки.
Газконтора відмовляється хоч якось допомогти в цій патовій ситуації. Ми звернулися до інших служб. У ЖЕКу теж відмовили: це, мовляв, не їхній клопіт. Зателефонували на 102, черговий просто розвів руками: «А чим міліція вам допоможе?» Люди добрі, але ж ви представники влади і за бажання можете знайти потрібну інформацію про мешканців зачинених квартир. Адже сьогодні людина навіть не замислюючись фактично на кожному кроці (у супермаркетах, у банках, на АЗС тощо) залишає про себе особисті дані, навіть номер мобільного телефону. Чи в нас міліція здатна тільки бабусь з ятками розганяти? Тож ми не розуміємо, чому, приміром, дільничний не може нам допомогти?
Виходить, живемо в центрі міста як у джунглях: їжу хоч на багатті готуй і докричатися ні до кого не можемо: міські служби щодня переводять стрілки одне на одного. Спробуй їм хоч гривню заборгувати — вони вмить на порозі, а от розв’язати реальну проблему — нікому! Ось такий «сервіс» отримуємо за вчасно сплачені рахунки.
Більше того, в нашій ситуації може опинитися кожен мешканець багатоповерхівки будь-якого міста України. Тому найбільше дивує те, що в міських служб немає ні бажання, ні чітко визначеного механізму, як саме діяти в такій ситуації. Страшно й подумати, що було б у разі потопу — теж сиділи б і чекали, поки нас накриє водою?
Тож нам нічого не залишається, як сподіватися на допомогу міської влади — може, хоч вона наведе лад серед підлеглих комунальних служб і змусить їх злагоджено співпрацювати. З відповідною заявою ми звернулися до міськвиконкому ще 31 серпня. Минув тиждень, утім, по телефону запевнили, що наше звернення ще ніхто навіть не розглядав: на це згідно із законом відведено 30 днів, тож чекайте до кінця вересня. Але ж у нас надзвичайна ситуація: витік газу — це вам не жарти!
Шановні чиновники і комунальники, скажіть, скільки ще нашим сім’ям сидіти на пороховій бочці і без гарячої їжі? Невже у вас немає своїх дітей, невже замість людського серця у вас камінь?