«Зате він тобі дах над верандою полагодить, щоб не протікав!» — не вгавала співрозмовниця. «Не мороч голову — він синові цілий палац будує, чи до моїх злиднів йому буде! То в мене хоч якась копійка була, а так він забере її на свої нужди».
«Та він і сам не захоче такого доважку, як ви! — пирхнула молодиця збоку. — Він і земельку обробляє, і свиней вирощує, а у вас три сотки городу й одне хирляве порося. Ви ще бабу Уляну та бабу Тетяну приєднайте, і буде, як той каже, один із сошкою, десятеро з ложкою!»
…Автобус Мена — Чернігів зібрав на годину прихильників і супротивників об’єднання територіальних громад. Товариство те було спонтанне і розмаїте — кожен їхав до обласного центру у власних справах. А питання про майбутнє великих і маленьких сіл нині цікавить усіх. Ось і зав’язалася розмова, в якій кожен мав власний погляд. Сказати, що справа нова, не можна. Були вже на віку поліщуків і укрупнення, й розкрупнення. Усе одно більші села розвивалися краще, маленькі занепадали. Як тепер буде у спільному котлі?
«Хто об’єднається, великі фінанси одержить з місцевого бюджету і з Європи», — басом перекрив жіночі голоси якийсь студент. «І куди вони підуть? — дружно відгукнулося жіноцтво. — Велике село залатає діри, а малим скаже: «Грошей немає, тримайтеся, усього вам доброго, гарного настрою й здоров’я», — про Медведєва у Криму всі не раз уже чули, але вкотре вибухнули реготом.
«Та ні, так просто манна небесна не впаде! — не здавався студент. — Кошти надаватимуть під інвестиційні проекти, а за них самі голосуватимете. Водопровід у селі не працює, вулиці не освітлені, магазину немає, сміття не вивозять, автобус не ходить, старий яблуневий сад зачах — усе це можна налагодити. Це нагода розв’язати давні проблеми!» — «Гм, а розчистити замулений ставок і мальків карасів туди запустити можна буде?» — з надією в голосі озвався мовчазний чолов’яга, який весь час дивився у вікно, а тут раптом пожвавішав. «Звісно можна, будуть збори — пропонуйте!» — порадував його хлопець. — «А нам би дорогу залатати, а то асфальт сходить разом із снігом» — «У нас спортивний майданчик для дітей треба зробити, щоб не шастали де не слід, а здоров’я набиралися».
У всіх знайшлася давня недоробка, яка могла примирити з нинішніми реформами. «Якщо не тільки своє запишуть, а й наше — тоді можна об’єднуватися», — постановили імпровізовані збори.
Напевне, у цій справі найважче — примирити «наше» і «ваше». Донести думку, що якщо малі села піднімуться, краще стане всім. Але тут спрацьовує принцип: «Щоб одержати — треба вкласти», у даному разі кошти. Досвід підказує: дають — бери, і якомога швидше. Хто зорієнтується і оперативно виконає всі умови, почне розв’язувати свої проблеми; хто довго думатиме — справи ще хтозна-скільки стоятимуть на місці. Адже гарний настрій як основа економіки — тут не основне.