Ще у лютому цього року директор Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія» Сергій Шеїн розмістив на своїй сторінці в фейсбуці інтригуючі відео і фото. На них видно, що Бузький лиман відступив від берега заповідника, оголивши нові території затопленого міста-держави Ольвія. Чітко простежуються обриси будинків під водою, залишки оборонної лінії та стін античних приміщень. Дослідник вивчає узбережжя і навесні, під час карантину, коли територію «Ольвії» ще закрито для туристів та археологів.

Є робота для археологів

На нових світлинах крізь чисту прозору воду лиману видно фундаменти будинків нижнього міста, припортову частину Ольвії, ймовірно, рибний ринок. А на відео з висоти пташиного польоту помітна пляма з каменів прямокутної форми в південній частині нижнього міста. На думку дослідника, це ольвійська пристань. Тож з початком сезону в археологів з’являться нові локації для вивчення підводної Ольвії.

Ще директор заповідника розповів, що, прогулюючись берегом неподалік Ольвії з дочкою, побачив багато керамічних фрагментів та оброблених каменів на невеликому відрізку суші.

«З юною помічницею вирішив дослідити можливу античну споруду, що пішла під воду, — ділиться він у фейсбуці. — Доки здійснював аерозйомку й намагався здійснити підводну зйомку, Марійка дослідила повну торбу фрагментів античних амфор і кілька кісток. Донька зробила висновок: «Ольвія всюди».

Ольвія в перекладі із грецької означає щаслива. Це одна з найбільших стародавніх держав на території Північного Причорномор’я, яку в VІ столітті до нашої ери заснували греки з Мілета. Місто-держава проіснувало майже 1000 років. Поселення було на території сучасного села Парутине Очаківського району Миколаївської області. Греки обрали цю місцевість завдяки вигідному розташуванню: високе плато з родючими грунтами в оточенні річок Південний Буг та Дніпро надавали переселенцям багато переваг у веденні успішної господарської діяльності, сприяли мореплавству й торгівлі.

Як зазначає Сергій Шеїн, нам пощастило жити поряд з величним містом античної цивілізації, щодня ходити стежками Геродота і скіфського династа Скіла, дихати п’янким ароматом античної історії. Від нас натомість потрібно небагато: зберегти унікальне місце, біля якого живемо і яким гордимося.

Несподівані зустрічі

Враженнями від відвідання околиць Ольвійського заповідника поділився миколаївський еколог Олег Деркач. Днями він побував тут і переконався: хоч «Ольвія» й історико-археологічний заповідник, тут збереглися унікальні природні комплекси.

«Природа просто розкошує, — ділиться він з «УК». — Лише недавно тут спостерігали буйне цвітіння ольвійських ірисів. А тепер побачив різноманітну живність. Уздовж Заячої балки, південної межі заповідника, вдалося сполошити зайця, багато фазанів, перепілок, інших тваринок і птахів. Але найнесподіванішою була зустріч із полозом сарматським (полоз Палласів), занесеним у Червону книгу України».

Річ у тому, що в цій місцевості зазвичай мешкав полоз жовточеревий, або каспійський, сарматських не тралялося. Тож дослідник природи Олег Михайлович спробував влаштувати першу в цих краях фотосесію з цим видом. А змій (до речі, неотруйний) спочатку завмер від вигляду непроханих гостей, трохи позував, а згодом покинув їх. Олег Деркач каже, що «полоз Палласів — перша знахідка на території історико-археологічного заповідника та його околицях. Виходить, що в цих місцях утворилася герпетологічна Мекка Миколаївщини. З одного боку, два види полозів, з іншого — вужі, водяний і звичайний».

У захопленні був еколог і від майже криштально чистої води в Бузькому лимані, яка зазвичай навіть у цей час вже каламутна й трохи забруднена. Ділиться: «Посиділи б люди ще трохи у своїх нірках, не смітили, не літали літаками, не забруднювали б довкілля, тоді й природа відновилася б, очистилася».

Гнітюче враження на вченого справила велика кількість розкопів чорних археологів за межами території заповідника. На тлі цілинних балок з різноманітною флорою, мальовничих круч, курганів, інших ландшафтів узбережжя Дніпровського лиману — перекопана зловмисниками земля, яка нагадує поле після бомбування. Звісно, така ситуація обурює. Територію заповідника добре охороняють, а Ольвійська хора потерпає від руйнування.

Але були й приємні враження. Зокрема, від стану дороги в селі Парутиному, трохи перед і після нього, яка схожа на трасу європейського рівня. Ще кілька років тому дорога була жахливою, на що постійно нарікали туристи, які подорожували до заповідника. Нині майже ідеальна. Залишилося ще якісно відремонтувати дорогу від Миколаєва до Парутиного. Тоді Ольвійський заповідник зміг би знову приймати щороку тисячі туристів і знайомити їх зі стародавньою історією південного краю. Хочеться сподіватися, що так і буде.