"Де небо гримить у загравах"

26 квiтня 2023

Павло ніколи не задовольнявся досягнутим, постійно перебував у пошуку, знаходив щось не відоме і цікаве для себе, а згодом відкривав духовні материки. Ще зі школи шукав шлях в різних галузях. У мистецтві — закінчив художню школу; будівництві — навчався у профільному коледжі, здобувши згодом вищу освіту за спеціальністю «промислове і цивільне будівництво»; економіці — має диплом фахівця за спеціальністю «фінанси, кредит і страхування»; туризмі — закінчив Київський національний торговельно-економічний університет, спеціальність «ресторанний і готельний бізнес». Одне слово, має кілька професій. А тепер перебуває в лавах Державної прикордонної служби, захищаючи Україну від рашистської навали в гарячих точках Донбасу.

Єдине, що залишається незмінним, — любов до котиків. У нього навіть татуювання є із зображенням кота. «Мене часто запитують, що воно означає для мене. У стародавньому Єгипті кіт — священна тварина, божество. На татуюванні — мій друг, якого, на жаль, уже немає. Він мій оберіг», — ділиться співрозмовник.

Шию Павла прикрашає татуювання улюбленого кота. Фото надала пресслужба Сумського прикордонного загону

Крутий поворот

Чи думав Павло, що так круто повернеться його життєва дорога? Ні. Як розповідає, 24 лютого 2022 року стало датою відліку в його долі, яка нині випробовує його, як і мільйони співвітчизників, на міцність, мужність, стійкість. І додає, що цей неймовірно важкий іспит Україна й українці витримають із честю, неодмінно здобудуть перемогу, житимуть іншим, заможним і щасливим життям. А він, Павло, який за цей час здобув неоціненний життєвий і професійний воєнний досвід, обов’язково напише книжку про випробування, які випали на його та долю тисяч побратимів. Хоче, щоб діти, онуки і правнуки знали правду про цей час, усвідомлювали ціну, яку заплачено за свободу і незалежність.

Але то буде потім, після перемоги чи навіть з роками. А нині для нього тривають суворі фронтові будні, які потребують неймовірної концентрації сил, волі, наполегливості й незламності. До війни Павло працював у готельно-ресторанному бізнесі в місті Суми, а потім переїхав до столиці. Спочатку це було підробітком, який згодом переріс у професійну діяльність.

Початок вторгнення російських військ застав його на робочому місці. Павло одразу ж прибув до одного з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Києва із проханням відправити на фронт. Там поцікавилися, який армійський досвід має. З’ясувалося, жодного: не служив через щільний навчальний графік. Запропонували щось із розряду кухні чи логістики, а коли не погодився, поставили в чергу для комплектування підрозділів територіальної оборони.

Щоб не гаяти часу, швидко повернувся до рідних Сум і його зарахували до лав Державної прикордонної служби України, призначили на посаду мінометника. Про цей рід військ багато чув ще з дитинства, адже саме його представники відіграють вирішальну роль під час наземних наступів, прикривають їх, зокрема на передовій, забезпечують щільний захист. Зрештою артилеристів справедливо називають богами війни, а мінометники — їх складова, виважена і міцна, непохитна і надійна.                                              

Збірна України з мінометів

Будь-якого ремесла чи науки треба вчитися, тож молодий прикордонник пройшов відповідний курс в одному з навчальних підрозділів, по закінченні якого разом з побратимами одержав направлення до Краматорського прикордонного загону. Пригадує, що ще дорогою до місця служби відчули і зрозуміли, що таке війна. Спочатку потрапили під обстріл рашистської артилерії — ворог стріляв із десятків стволів, намагаючись притиснути до землі молоде військове поповнення. Однак побратими організували настільки потужну відсіч, що ворожа атака захлинулася. У пам’яті назавжди закарбувалися заграви у блакитному небі, вибухи, запах спаленища.

А потім розпочалися воєнні будні. Бійці розуміли, що від ворога перебуватимуть на невеликій відстані, майже віч-на віч. До цього були готові і морально, і професійно. Павло наголошує, що весь час тісно співпрацювали і співпрацюють із підрозділами Національної гвардії та Збройних сил, утворюючи своєрідну збірну України з мінометів. Відзначає високу професійну майстерність наших бійців: у важкі хвилини всі разом підтримують тих, хто на передовій. Важкі хвилини — це коли ворог залучає артилерію, міномети, РСЗВ, почасти авіацію і танки. Тоді доводиться давати адекватну відповідь, нищити окупантів на кожному квадратному метрі рідної землі.

Про мужність і звитягу Павла свідчить орден «За мужність» III  ступеня, яким його нагороджено згідно з указом Президента України.

Коли бійця запитують, як абстрагується від війни, каже, що малюванням: папір, олівець трохи заспокоюють, урівноважують думки. А ще підтримують згадки про рідний дім, маму і… кота породи сфінкс на прізвисько Сейлер. Усі вони чекають на Павла, який незабаром неодмінно повернеться до рідних Сум із такою жаданою перемогою.

Роман ТКАЧ,
помічник начальника Сумського прикордонного загону — начальник пресслужби,
для «Урядового кур’єра»

Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»

 

 



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua