ЗВИЧАЇ
В Україні не цураються народних звичаїв, однак весілля переносять на більш зрілий вік
Згідно з офіційною статистикою, за 9 місяців поточного року в Україні зареєстровано 189 тис. 818 шлюбів. При цьому у першому кварталі — 43 тис. 670, у другому — 50 тис. 539, а третьому — 95 тис. 609. Як зазначила на прес-конференції у медіа-холі «Українських національних новин» заступник директора, начальник відділу організації роботи органів державної реєстрації актів цивільного станугромадян Департаменту у справах цивільного стану Ірина Пасічник, нині спостерігається шлюбна активність нашого населення.
У свою чергу соціологи вказують на те, що у нашій країні поступово відбувається зміна вікової моделі вступу до шлюбу. За словами провідного наукового співробітника Інституту демографії та соціологічних досліджень імені М.В. Птухи НАН України Людмили Слюсар, середній вік чоловіків, які вперше одружуються, становить 26-27 років, а жінок — 24 роки. «У нас відбувається зміна вікової моделі шлюбності у відповідності до загальноєвропейської тенденції. Тобто поступово підвищується вік молодят. Сучасна людина більше часу витрачає на навчання, здобуття освіти, фаху і, відповідно, шлюб не вкладається у часові рамки до завершення цього періоду. Однак українці раніше беруть шлюб, ніж громадяни більшості країн Європи», — зауважила науковець.
Поменшало в Україні й розірваних шлюбів. Так, за 9 місяців 2010 року їх налічувалося 88 тис. 337, а за аналогічний період 2011-го — лише 39 тис. 89. На перший погляд, непогана статистика, проте така розбіжність зумовлена змінами законодавства. «Після набуття чинності Закону «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» ті розірвані шлюби, які були здійснені в судовому порядку, вже не підлягають реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану. За рахунок цього і є така розбіжність у цифрах», — сказала Ірина Пасічник.
У свою чергу Людмила Слюсар розповіла про деякі аспекти розлучень. За її словами, значна їх частина припадає на шлюби, в яких подружня пара перебуває понад 15 років, а також коли подружня пара живе разом до трьох років. За даними соціологічних досліджень, серед основних причин розлучення — непорозуміння між партнерами. «Люди перестають розуміти й поважати одне одного. Інші причини — економічні негаразди та вічне за всіх часів «квартирне питання». Кожен п’ятий опитаний вказує, що він розлучився тому, що його партнер зловживає алкоголем», — повідомила фахівець.
Але сьогодні говоримо про приємні клопоти. Тим більше, що весільний сезон, як то кажуть, у розпалі. А одного листопадового дня й поготів очікується бум — дату 11.11.2011 багато молодих пар вважають щасливою для подальшого щасливого подружнього життя.
.jpg)
ЗАКАРПАТТЯ
«Шлюбні ігри» за давніми звичаями
Василь БЕДЗІР,
«Урядовий кур’єр»
Тут не побачите весіль (по-місцевому — свальб) у період посту. А в м’ясниці (тобто коли це дозволяється) «шлюбні ігри» дозволено лише у вівторок, четвер і суботу. Зате тоді кортежі з автівками на дорогах наздоганяють один одного.
Зазвичай молоді вінчаються в церкві, і досить часто один із двох повинен «жертвувати» своєю конфесією, адже далеко не завжди вони збігаються. З такої ситуації ніколи не роблять проблеми, адже обряд вінчання — повага до традицій, віра в своє щастя.
Ніхто не відмовляє собі у фотографуванні просто неба. Автомобілі з родичами, кумами, дружбами і дружками приїжджають до архітектурних пам’яток чи мальовничих ландшафтів, фотогорафуються посеред квіткового розмаїття, в тіні екзотичних дерев. Події фіксують окремо фотограф і кінооператор, чиї послуги влітають у копієчку (загалом від 500 до 1000 у.о.).
До святкового залу входять аж під вечір, тож «свальба» гуде аж до світанку. Часто господарі свідомо призначають свято подалі від свого населеного пункту. Це для того, щоб гості не порозходилися одразу після вручення подарунків і гуляння не припинялося.
Звичним на закарпатських весіллях є викрадення молодої, за яку друзі молодого мають сплатити викуп. А ще — «танець молодої».
— Чия молода?! — вигукує хресний або тамада, тримаючи перед собою тацю. Поклавши на неї купюру, кожен накручує кілька кіл із молодою, відтак передає її іншому. Жених остаточно «викуповує» майбутню дружину, а зібрані гроші вважаються її особистим заробітком.
У багатьох гірських селах можна побути на весіллях і за давніми традиціями, покружляти в «нашому» танку та наслухатися коломийок у супроводі троїстих музик. Останнім часом такі весілля «на замовлення» грають і у містах, де це стає модним. Тоді поряд із народною музикою замовляють і диск-жокея або гурт із гітарами та підсилювачами.
.jpg)
Ось воно — щастя. Фото Володимира ЗАЇКИ
АР КРИМ
Аби гаманець витримав
Людмила ЩЕКУН,
«Урядовий кур’єр»
Весілля в Криму може бути незабутнім, адже тут є для цього все — гори, море, палаци, печери.
Особливістю кримських весіль останнім часом стала відсутність спонтанності. Молодята планують урочистий день за рік, а то й більше. Мій знайомий, який за видом своєї діяльності часто буває на різних весіллях, розповів, що нині гості приходять на свято не тільки смачно попоїсти, а саме повеселитися від душі і по розуму. Тому весілля вважається вдалим, якщо є гарна жива музика і смачна їжа. Більше того, з’явилася мода запрошувати на свято професійних кримських артистів, які або вміють віртуозно грати на якомусь інструменті, або гарно співати. Звісно, такі виконавці з’їдають левову частку батьківського бюджету. До речі, дуже цікава традиція — на кримськотатарських весіллях за музик платять запрошені гості. Так би мовити, за ваші гроші будь-які забаганки. Татарські весілля відрізняються ще й своєю пишністю та розмахом, а також кількістю запрошених — не менше 150 чоловік, а межа може бути і за 300.
Поступово в моду входять виїзні церемонії, особливо восени. Відпочиваючих стало менше, а погода зазвичай тепла та сонячна, що дає змогу провести церемонію десь під хмарами в горах чи на руїнах Херсонеса або ж у якомусь із палаців.
Щоб нагодувати гостей, треба викласти в середньому за кожного 200 гривень, і це без урахування спиртних напоїв та торта для молодят. А якщо ви з собою принесете ще й фрукти і не будете такими вибагливими до вишуканості страв, то можна домовитися і за 150 гривень. Тому, якщо взяти середньостатистичне кримське весілля, де запрошують від 50 до 80 чоловік, то нагодувати їх ви зможете за 10 000–16 000 тис. гривень.
Та весілля можна зіграти яке тобі заманеться, аби тільки гаманець зміг витримати.
ТЕРНОПІЛЛЯ
Щастя вартістю 50 тисяч
Катерина МАЦЕГОРА,
«Урядовий кур’єр»
На Тернопіллі з-за столів подружжя ллється дзвінка пісня, а з підборідь гостей — медова юшка.
Гіркая, гіркая, гіркая вода...
Нехай поцілується пара молода!
Ці слова найуживаніші в день весілля на Тернопіллі. Принаймні на тому святі, де я мала щастя розділити радість з молодими, ця фраза лунала ледь не кожні 20 хвилин...
Із самісінького недільного ранку (а це найжаданіший день для святкувань) в оселі нареченого панує тиша. Тут метушня недоречна — потрібно сконцентруватися, щоб не забути бутоньєрку, віддати коровай (він, власне, і є весільним тортом, що делікатно подається гостям по завершенні гулянь) старості — рідному брату, а також вчасно сісти до білосніжного лімузина із двома дружбами. Так тут звуться найближчі друзі, так би мовити, моральна підтримка майбутнього чоловіка протягом дня.
У машині ми їдемо до нареченої додому також не кваплячись. Однак маємо щастя повні двері, які доповнює гуркіт пляшок позаду, квіти ніжності із лілій та мальв по боках і пісня гурту «ТІК» «Сірожине пірожене» всередині салону.
Вже біля п’ятиповерхового будинку, виходячи з авто, помічаю чарівну арку з пишних квітів та приховані обличчя глядачів із сусідніх вікон. Ледь устигаю перевести подих, бо не маю права відставати від колони нареченого, аж бачу тільки іскри з його п’ят. Хутчіш, кажу сама собі, підіймаючись устеленою квітками дорогою до квартири, де вже благословляють пару на щасливий шлюб батьки й хрещені.
Без вінчання в цей день не обійтися. Правду кажучи, я дивуюся оголеним головам присутніх у церкві. Проте священик допомагає вмить розібратися із цим, одказуючи: «Тут демократія. Жінки одягають хустки, якщо самі захочуть». Дивує й те, що цей священний обряд батюшка не виконує без «доказу» шлюбу, узаконеного в РАЦСі.
І майже за годину новоспечене подружжя бере участь у колоритній фотосесії на фоні старовинних замків передмістя, а я тим часом дістаюся із гостями до ресторану. Вже свідома, що матиму можливість поїсти на трьох застіллях аж до другої ночі, тому не відкриваю рота, узрівши вщерть заповнені столи зі стравами на різний смак.
Тільки зиркнула на місце для подружжя, аж тут матері повільно заводять молодих за стіл, тримаючи кожна окремий край рушника, яким їм завчасно перев’язали руки.
Згодом усі сто гостей і я разом промовляємо молитву «Отче наш», розпочинаючи застілля. До слова, естету-гурману тут не місце — їсти треба багато й довго: три види риби, десять — м’яса, запиваючи все це медовою горілкою чи то вином під звуки традиційно української весільної музики. Експресивного тону святу додають і гості під чарівні мелодії вальсів та польок. Але мені до душі припадає сиртакі на 10 хвилин — під цей танок гамселю, здіймаючи пил так, що розриваю шкарпетки на обох ногах.
І вже північ, як тут кажуть, час на каву. Та, власне, я оговталася лише в момент, коли до рук прилетів букет нареченої. Тож із неймовірною потугою наприкінці цього весілля виспівую «Многая літа». А вже у самий розпал ночі виходжу звідти, ніби після зустрічі з цунамі екстазу, з повними пакетами їстівного делікатесу, аби тернопільську щедру душу оцінив і мій редакційний колектив, ласуючи вже у столиці тамтешніми солодкими та перченими гостинцями від молодих.
І до слова, таки оцінив. Запах індички й досі витає у кабінеті, а в моїй голові ще живе думка: це весілля вдалося відгуляти на славу, і 50 тис. грн, витрачені на процес, окупилися сповна. Якщо не кількістю отриманих у конвертах грошей, то вже точно барвистістю та променистістю позитивних емоцій і щирих побажань.
Весільні українські традиції до цього часу живі на селі. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
ПОЛТАВЩИНА
Прийшла Покрова, заревіла дівка, як корова…
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
«До Покрови наші молодята одружуватися не поспішали. А нині в нас гаряча пора. Працюємо з ранку й до 16 години. У п’ятницю і суботу буває по 8–12 весіль на день, — розповідає спеціаліст I категорії Київського відділу ДРАЦС Полтавського міського управління юстиції Валентина Пасічна. — Це багатенько для районного РАЦСу. Реєструємо шлюби навіть у піст, бо зараз на це мало хто звертає увагу. Зате молодь вірить у всілякі дати.
Наприклад, на реєстрацію шлюбу 11 листопада в нас уже записалося 11 пар. Причому всі хочуть реєструватися саме об 11 годині. Хоч розірви навпіл цю годину. Всього з початку жовтня ми поки що зареєстрували 40 шлюбів. Для прикладу, за минулорічний вересень — 66.
Було в нас одне «срібне» весілля і кілька «золотих». Одне я провела своїм батькам».
Схожа ситуація і в Ленінському, Октябрському та Центральному відділах.
Наступний рік, як відомо, високосний, але Валентина Пасічна говорить, що це не впливає на кількість одружень. В усякому разі вона за 18 років роботи у відділі такого не помічала. Нинішні люди кажуть: «Значить, така наша доля, щоб у високосний рік одружуватися».
— Зате всі дотримуються «рушника весільного», — каже пані Валентина. — Раніше його стелили свідки, а тепер просять, щоб це робили батьки. Обряд супроводжуємо словами: «На довгу життєву дорогу розстелять батьки вам рушник. Щоб дві долі з’єдналися і стали одною навік». Тоді цей рушник ми даруємо, і вони його зберігають, щоб діти й онуки стелили його їм у день «срібного» і «золотого» весілля.
У Полтаві й області на весільне застілля для 80 осіб потрібно приблизно 24–28 тис. грн, тобто виходить по 300–350 грн на людину. Це якщо весілля святкують у закладах громадського харчування (ресторанах, кафе, їдальнях тощо). Таку інформацію надав провідний спеціаліст управління з питань розвитку споживчого ринку, сфери побутових послуг та підприємництва Полтавської облдержадміністрації Максим Ляшенко.
А додайте сюди витрати на весільну атрибутику… Тому розмах дійства залежить від того, скільки людина може собі дозволити, наскільки вона багата. Тут усе індивідуально.
ЧЕРНІГІВЩИНА
Притьмом — одружуватися!
Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»
Жителі обласного центру, зауваживши як навколо Красної площі, ввімкнувши сирену, мчать прикрашені квітами і стрічками автівки, об’їжджаючи її тричі, не дивуються, бо знають: це народилася нова сім’я. Зараз, напевне, вже ніхто й не пригадає, коли з’явилася ця традиція. Але молодята твердо переконані: заради вдалого шлюбу треба обов’язково її дотриматися.
Цієї осені весільних кортежів рясно як ніколи. Начальник міського відділу реєстрації актів цивільного стану обласного управління юстиції Наталія Іванцова пояснює таку активність закоханих побоюванням 2012 року. І високосний, мовляв, він, і різними недобрими пророцтвами позначений. Тож у вересні в Чернігові утворилося 454 подружні пари. Це на 148 реєстрацій більше, ніж за аналогічний період минулого року.
Багато закоханих, захоплюючись нумерологією, вірять, що щасливими для них стануть так звані «шість одиниць», тобто нинішнього 11 листопада: 11.11.11. У Чернігівському Палаці урочистих подій цю дату для реєстрації шлюбу обрали 42 пари, причому половина з них — люди середнього і старшого віку, котрі збираються одружитися скромно і без урочистостей. Але найбільше — 48 заяв — тут подано на суботу 22 жовтня.
На весілля без зайвої розкоші у Чернігові (без лімузина
напрокат, музичного колективу і феєрверка) потрібно в середньому 25 тис. грн.
Сукня, обручки, розпис, вінчання, фото- та відеозйомка, тамада тощо —
обійдеться приблизно в 10 тис. грн. Сюди плюсуємо святковий стіл: традиційні
страви без креветок та ікри — 150–170 грн за одного гостя.
.jpg)
Важливіш за все — погода в домі... Фото Укрінформу
ДОНЕЧЧИНА
Мати з двору — «коням» важче
Павло КУЩ,
«Урядовий кур’єр»
Осінь у селах Донеччини важко уявити без весіль, які традиційно гуляють у цю пору. Причому це велелюдне й гучне дійство, в якому бере участь півсела чи більше (бо тут майже всі — родичі), мало нагадує банальне спільне розпивання спиртного під вигуки «Гірко!». Весілля більше схожі на цікаві спектаклі, сценарій до яких писався протягом багатьох попередніх років, і нинішні покоління намагаються дотримуватися «законів жанру». В перший день зазвичай гості ведуть себе більш стримано: вітають молодят, співають пісень, танцюють тощо. А вже наступного дня всі дають волю емоціям: тут і перевдягання, і катання матері нареченої на тачці: найчастіше «коні» намагаються везти її до річки.
«В селах Великоновосілківського району на весіллях намагаються дотримуватися споконвічних відомих традицій, серед яких сватання, викуп нареченої, перевдягання тощо, — розповідає «УК» тутешній фольклорист, заслужений працівник культури України Людмила Букіна. — Подекуди, приміром, збереглася традиція, якою батьки проводжають з двору свою останню доньку. Роблять так. На ослін стелять ряднину чи кожух, і сюди лягає мати. На живіт їй ставлять полив’яний горщик, зав’язаний чимось. А старший боярин бере палицю: неспішно замахується двічі, а на третій раз розбиває горщик, звідки у всі боки… розлітаються горобці. Птахи символізують дітей, які розлітаються з двору. Окремий обряд також виконують, якщо батьки одружують свого останнього сина».
Зрозуміло, масові гуляння, що розтягуються на кілька днів, неможливі без щедрого застілля. Урожай щойно зібрано і столи, як водиться, вгинаються від дарів полів та городів. Само собою, напередодні колють кабанчика (або двох), ріжуть бичка-третячка, під ніж потрапляють гуси, качки та кури (до речі, в деяких селах весілля продовжується три дні й останній із них має назву «курячий», бо всі страви готують із м’яса курей). Інші продукти доводиться купувати: всього ж у середньому весілля восени в селі обходиться в 8–10 тисяч гривень. А в Донецьку, зрозуміло, значно дорожче.
На весіллях у селах цього ж району Комар, Улаклі, Константинополь, Старомлинівка та інших, де компактно проживають греки, — свої традиції. Найбільшою відмінністю, звісно, є національний одяг, пісні, танці і страви: кухарки готують багато смачних наїдків із «важкими» для нас назвами, серед яких широкому загалу найбільш відомі чебуреки та голубці. Щодо весільних розваг, то раніше греки утримувалися від окремих жартівливих обрядів. «Так, я мати, але щоб катати мене в тачці? Та нізащо!» — категорично заявила мені мешканка села Нескучне. Та потім вона зізналася, що в останні роки деякі її співвітчизники вже не цураються й цих витівок. Бо добре відомо — з ким поведешся…
Фоторепортаж з весілля Каганської Тетяни