Відновлення АТО та ведення активних бойових дій проти терористів створили справді небезпечні умови для мирних жителів на певній території Донбасу. Як врятуватися людям від смертельної загрози? Журналісти, що зараз перебувають на сході, разом із земляками шукали бомбосховища та інші можливості захисту. Їхні розповіді — із зрозумілих причин — ми публікуємо під псевдонімами.
Ще якийсь рік тому інформація про те, що місцевий «крутелик» замовив будівельникам облаштувати під своїм маєтком надійне і комфортне бомбосховище, викликала абсолютно прогнозовану реакцію земляків. Одні натякали на особливості окремих забаганок багатіїв. Інші бурчали щось на кшталт «гроші нікуди дівати». Ще хтось згадував приказку «Знає кіт, чиє сало з’їв»: мовляв, схоже, є у чоловіка серйозні підстави остерігатися своїх недругів. І ніхто тоді навіть подумати не міг, що мине не так багато часу, і передбачливості власника бомбосховища почнуть елементарно заздрити. Особливо пересічні донеччани, для яких оте кіношне й пісенне «якщо завтра війна», на жаль, уже майже стало реальністю.
Облиш надію всяк, хто сюди входить?
Донецькі дигери, які невтомно нишпорять у місцевих підземеллях, знають чимало цікавих та інтригуючих розповідей про унікальні споруди, облаштовані подалі від людських очей. Приміром, про станцію неіснуючого метрополітену під будівлею Донецької міської ради та підземний госпіталь на 2 тисячі ліжко-місць. Або про величезний «командний пункт», зведений колись під будинком облдержадміністрації та облради. Одні подейкують про його величезні масштаби у ширину та довжину, а інші кажуть, що об’єкт майже ідентичний приміщенню на поверхні, бо також має одинадцять поверхів — тільки під землею.
А чого варті зразки усної народної творчості про величезне підземне сховище у Куйбишевському районі, зведене в 1970-ті роки за часів холодної війни для місцевої партійної еліти! Кажуть, фахівця, який брав участь у його проектуванні, а потім на правах анонімності розповів про це, навіть нагородили за його внесок іменним золотим годинником…
Об’єднує їх одне — професіонали та любителі підземних мандрівок досі не могли їх відшукати! «Нам би їхні клопоти!» — абсолютно справедливо реагують на ці намагання пересічні донеччани, які з різних причин дуже часто також не можуть натрапити на підземні бомбосховища за вказаними адресами. Побільшало цих проблем після того, як непроста ситуація, у розвиток якої донедавна навіть не хотілося вірити, стала реальністю.
Наприклад, у центральному Ворошиловському районі міста забіліли розклеєні оголошення: «Під час загрози обстрілу чи повітряного нальоту ви можете тимчасово сховатися у підвалі найближчого до вас житлового будинку. За потреби більш тривалого переховування — бомбосховища розташовані за такими адресами…». Далі йде список місць тих підземних об’єктів, які у разі небезпеки можуть стати притулком для тутешніх жителів. Інша річ, що у більшості випадків стан бомбосховищ, зведених багато років тому, не витримує ніякої критики.
Подібні реалії мають дуже непривабливий вигляд ще й тому, що, виявляється, саме у нинішньому році закінчується технічна інвентаризація захисних споруд, яка відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів розпочалася ще у 2009 році. Що ж, згадану п’ятирічку важко назвати ударною — в Донецьку досі перевірено трохи більше половини всіх наявних бомбосховищ (56%). Може, ситуацію взялися виправляти з урахуванням загрози бойових дій?
Утім, на жаль, складається враження, що в Донецьку призабули відому настанову «Хочеш миру — готуйся до війни». Принаймні поза увагою залишилася друга її частина, бо в регіоні сподівалися і сподіваються досі знайти вихід із важкої ситуації виключно мирним шляхом. Хоча ще у березні, відповідаючи на запитання журналістів, голова Донецької облдержадміністрації Сергій Тарута запевнив, що ці об’єкти мають бути готовими для використання за прямим призначенням. «У нас у рамках цивільної оборони на багатьох підприємствах є сховища, і вони, безумовно, повинні перебувати в тому стані, що дає змогу приймати громадян у разі необхідності», — зазначив він.
Справді, відповідно до чинного законодавства на всіх великих промислових підприємствах передбачено бомбосховища для працівників. Однак фахівці управління з питань цивільної оборони та військово-мобілізаційної роботи Донецької ОДА стверджують, що відповідають усім вимогам тільки одиниці об’єктів. Більш-менш спокійними можуть бути працівники ДП «Донецька залізниця», ПАТ «Укртелеком», КП «Компанія «Вода Донбасу» та ще деяких. Решта бомбосховищ на інших підприємствах здебільшого елементарно не готові до використання.
Усі — на підземний суботник!
«Раніше доводилося брати участь у багатьох суботниках, але в такому — вперше», — поділилася враженнями Ірина, мешканка типової багатоповерхівки в одному з центральних районів міста. Справді, сусіди цього дня не висаджували деревця і не ремонтували дитячий майданчик, а чистили авгієві стайні, тобто підвальне приміщення, де колись було бомбосховище. «Старожили пам’ятають, що тут колись існував ідеальний порядок: броньовані двері, світло, умивальник, туалет, але тепер ми побачили тільки жалюгідні залишки всього згаданого, гори сміття та сліди перебування волоцюг», — бідкається вона. І все ж гуртом люди таки навели порядок у підвальному приміщенні, де тепер навіть мають намір зберігати певні запаси води, харчів, найнеобхідніших медикаментів, теплого одягу тощо.
Шукаючи бомбосховища за вказаними адресами, донеччани також розповідають, що іноді зіштовхувалися з іншою непривабливою ситуацією — об’єкти або закриті, або їх давно використовують за іншим призначенням. А від багатьох, які збереглися навіть на промислових підприємствах, буває, залишилася тільки назва. Зрештою, причина такого ставлення відома. Зведені у 60—80 роки минулого століття, об’єкти підтримували у нормальному робочому стані у роки так званої холодної війни. Нині ж вони давно морально застаріли і потребують капітального ремонту, обладнання та сучасного оснащення.
Те ж саме стосується й підвальних приміщень, на які у разі небезпеки могли б розраховувати мешканці житлових будинків. Тобто навіть за нинішнього непривабливого стану донеччани таки мають намір використовувати їх, керуючись перефразованим гаслом «Мій підвал — моя фортеця». Бо куди ще діватися? Он і в різноманітних пам’ятках, які розповсюджують у місті, у разі артилерійського, мінометного обстрілу чи авіанальоту радять мерщій ховатися у найпростіших сховищах (фахівці називають цей захист найнижчим — п’ятим класом) — на нульових поверхах, у підвальних приміщеннях, підземних гаражах тощо. Який не є, але ж притулок, де можна перечекати небезпеку.
Тому за такої готовності (?) спеціальних об’єктів найбільші надії донеччани змушені покладати на те, що до масштабних бойових дій на території міста не дійде. Хоча, правду кажучи, про таке колись мріяли й жителі багатостраждального Слов’янська…
До речі. Перше нове бомбосховище, оснащене за сучасними стандартами, в обласному центрі збудували два роки тому на залізничній станції Донецьк під час підготовки до Євро-2012.
ОФІЦІЙНО
Олександр ЛУК’ЯНЧЕНКО,
міський голова Донецька:
— Евакуювати мільйон жителів практично неможливо. Нині у місті проживають 270 тисяч пенсіонерів і 24 тисячі дітей дошкільного віку. У нас немає можливості для евакуації такої кількості людей. Бомбосховища розраховані всього на 15—20% населення. Зараз закінчуємо підрахунки й збираємо відповідну інформацію. У радянські часи в період холодної війни вважали, що кожне сховище на підприємстві може вмістити одну зміну робітників. І якщо цей об’єкт не експлуатувався кілька десятків років, то за два дні привести його до ладу важко. Я б сказав неправду, якби розповідав містянам про готовність всіх об’єктів. А тому вихід один — необхідно зробити все для того, аби ці сховища не довелося використовувати за їхнім призначенням.
«Золотий» ключик від підвалу
Павло ПОСТНІКОВ
для «Урядового кур’єра»
САМОПОМІЧ. У Луганську бомбосховищ, які «дожили» б до наших днів у придатному стані, майже не залишилося. Три десятки тих, що є в офіційному списку, рятувальники звільняють від аварійних дерев (як у містечку Щорса обласного центру) і сміття (скрізь і повсюди). Але цілком можна припустити, що всі місця в комфортабельних укриттях вже розподілили. Чи не тому на сторінках спеціалізованих рекламних видань, стовпах і стінах зупинок з’явилися оголошення на кшталт «швидко і якісно побудуємо укриття»? Щоправда, не в кожного вистачить грошей на приватне бомбосховище, та й ті, у кого такі кошти є, вже давно поїхали звідси.
Тож пересічному луганчанину залишається список рекомендованих місць для укриття населення, опублікований на сайті міської ради. Хоча там чесно сказано, що «всі зазначені нижче підвальні та напівпідвальні приміщення лікарень, шкіл та житлових будинків не пристосовані до систем життєзабезпечення, там нема водопостачання, подачі повітря, каналізації, освітлення часткове».
У цьому списку є й підвал моєї рідної багатоповерхівки — один із 1066, врахованих міською владою. Я знаю цей підвал майже як кімнати своєї квартири. Скільки зусиль свого часу було витрачено на те, щоб перетворити цей простір хоча б просто на безлюдний. Як довго тут тулилися безхатьки і, що ще страшніше, — маленькі безпритульні! Пам’ятаю, як вивозили п’яненьких хлопчаків і переляканих дівчаток до притулку для неповнолітніх після чергової пожежі, влаштованої ними ж у цьому підвалі. Пам’ятаю червону ковдру, яку витягли пожежники. Машинки на віконцях-повітроводах. І цуценя, якого безпритульним не дозволили взяти з собою.
Віконця ми зашпаровували власним коштом. І в складчину поставили залізні двері. Тепер заповітний ключ від цих дверей — як запрошення до порятунку. А найбільша площа підвалів у Луганську, які можуть (хоча і не повинні б!) замінити луганчанам укриття, розташована саме у... кварталі Мирний (22 724 кв. м). Така ось іронія долі…
Лідія ЖАТКА
для «Урядового кур’єра»