Олена ЖУРАВЛЬОВА
для «Урядового кур’єра»
Водій увімкнув радіо на повну силу, і маршрутка зірвалася з місця.
— «Золотые купола на груди наколоты»… — заволав співак і ми, пасажири, негайно засумували. Шлях від столичної площі Космонавтів до площі Толстого наче й не дуже довгий, проте останнім часом через затори на дорогах триває замість 20 хвилин майже годину. Й увесь цей час доведеться слухати про «золоті куполи»? До того ж, нещодавно на цьому маршруті замість традиційного «Богдана» пустили величезний автобус, і він, не поспішаючи, пливе вулицями міста, наче корабель пустелі, впускаючи і випускаючи пасажирів тільки через передні двері.
— Це щоб усі сплачували за проїзд, — пояснюють водії.
На запитання: а чи не простіше було б видавати квитки, і тоді ми могли б рухатися швидше, зазвичай відповіді не буває.
Один із пасажирів спробував інтелігентно присоромити водія:
— Рішенням міськради в Києві заборонено вмикати у громадському транспорті музичні твори типу «шансон», як такі, що не відповідають засадам моралі.
Проте водій навіть не повернув голови у його бік і лише презирливо пересмикнув міцними плечима в не надто чистій сорочці.
— Хіба це не до вас звертаються? — намагалася достукатися до водія й інша пасажирка, пані похилого віку.
— Мені ще цілий день працювати, не заводьте мене, — відказав він і тицьнув пальцем у напис поряд: «Хочеш жити — не відволікай водія». І після цього перемикнувся на довгу розмову по мобільному телефону.
Після такого якось вже й незручно нагадувати про те, що нам, пасажирам, також ще цілий день працювати.
Подібні картини щоденного співіснування пасажирів і транспортників можна спостерігати на всіх маршрутах міста. Ми до цього звикли, і навіть старі кияни вже не згадують про ввічливих водіїв громадського транспорту, які колись не лише оголошували зупинку, а були й такі, що з власної ініціативи розповідали про історичні місця столиці, як наприклад на 18-му, який і нині курсує між Майданом Незалежності та площею Шевченка.
Про ці невеселі речі можна було б і не згадували, якби ж не щоденні репортажі по телебаченню про те, що ми на космічній швидкості наближаємось до Євро-2012. Навіть міліціонерів навчають іноземній мові, написи англійською вже є в метро, а з аеропорту «Бориспіль» курсують спеціальні таксі з ввічливими водіями. Все це правильно, але постає запитання: невже наших водіїв маршруток на час проведення футбольного чемпіонату переселять на іншу планету? Чи ми сподіваємось, що іноземні гості пересуватимуться виключно на таксі? Цікаво: хто-небудь переймався питанням євроводіїв? Адже вони — також одне з облич європейської столиці.
Зрозуміло, що транспортні засоби перед футбольним святом помиють та полагодять. Мабуть, зашиють порізані сидіння та закрутять іржаві шурупи, які псують одяг пасажирів. Ми ж не допустимо, щоб найяскравішим враженням від чемпіонату у наших гостей залишився спогад про те, як хтось провалився у діряву підлогу маршрутки.
Загалом, хочеться отримати відповідь на запитання: «А коли вже ми — жителі столиці відчуємо, що живемо в європейському місті»? Чому швидкими темпами втрачаємо ту атмосферу шляхетності, яка панувала тут ще донедавна, спонукаючи приїжджих переймати кращі традиції співжиття в місті з давніми традиціями?
Це стосується не тільки водіїв у брудних сорочках. Проте перейматися такими питаннями під час руху столичними магістралями — небезпечна справа, краще двома руками триматися за поручень. Бо наш водій, схоже, вирішив продемонструвати високий клас водіння, і маршрутка, розігнавшись, ледь не врізалася у тролейбус, який від’їжджав від зупинки. А далі — виск гальм, різка зупинка, розбитий ніс у якогось малюка і довга сварка між водіями…