Чотири роки Закарпаття залишалося островом поза материком децентралізації в Україні. Ініційоване урядом об’єднання громад наштовхнулося тут не на сприяння, а на протидію обласної влади. Перспективний план з децентралізації депутати схвалили тільки два місяці тому. Зрозуміло, що область упевнено посідала останнє місце в Україні із впровадження реформи.

Генеральський спротив

План щодо перспектив децентралізації було подано на затвердження депутатів обласної влади ще в серпні 2015-го. Вони успішно його відхилили. Ухвалення заблокувала коаліція депутатів, яку контролював колишній голова облдержадміністрації лідер фракції Блоку Петра Порошенка Геннадій Москаль. Вона мала контрольний пакет голосів у раді, чим і скористалася. Після того документ ніколи навіть не виносили на розгляд.

Хоч би які аргументи громади сіл, що прагнули об’єднатися, наводили, у керівника виконавчої влади завжди знаходилися свої. Це щоб не надавати потрібного позитивного висновку. Місцеві й столичні експерти, аналітики, яких запрошували, щоб «пробити скалу», спершу дивувалися, що Геннадій Геннадійович так уперто не бажає ставити підпис. А потім усім стало зрозуміло: обласному керманичеві просто не хотілося випускати віжки з рук. Адже так зручно, коли звідусіль ходять до тебе на килим і чолом б’ють. А ти даєш згоду або забороняєш, бо від тебе все залежить. А якщо вже дозволиш, то підвода помчить далі й до тебе не повернеться. А з нею — і відрізані можливості централізовано розпоряджатися коштами, і сила впливу на місцях. Залізна воля генерала (у такому званні Москаль пішов у відставку) давала змогу стримувати натиск аж до літа цього року.

Потяг рушив

Лише зі зміною керівництва облдержадміністрації — її очолив Ігор Бондаренко — децентралізаційний потяг на Закарпатті зрушив з місця. Із припалої порохом шухляди витягли перспективний план, обтрусили і… опрацювали наново. Міжвідомчу робочу групу з підготовки нового документа й винесення його на затвердження депутатів очолював сам голова адміністрації.

Варіант, затверджений робочою групою, передбачав 54 об’єднані територіальні громади, що аж на 14 більше, ніж рекомендував Мінрегіонбуд згідно з орієнтовними нормами. Але депутатам і цього виявилося замало: під час сесії три фракції облради — «Батьківщина», КМКС і БПП пролобіювали створення ще шести громад. Підсумком стало затвердження в перспективному плані аж 60 ОТГ. Для такої невеликої за населенням області, як Закарпатська, це забагато. Але якщо брати до уваги специфіку краю — географічну складову, історичну традицію (деякі населені пункти здавна відігравали важливу роль у своїх місцевостях), то бажання громад окремих селищ, великих сіл залишатися центрами впливу зрозумілі.

Нині можна говорити зовсім про інший рівень фінансових можливостей громад, якби в попередні чотири роки на Закарпатті діяли не перші дві, а потім ще чотири ОТГ, які отримували субвенції від уряду, а десятки. Те, що ці можливості змарновано — прикра зарубка в пам’яті, залишена попереднім керівництвом облдержадміністрації.

Виграли максимально, бо перші

На цьому тлі перші дві громади — з центрами у місті Тячів та в селі Вільхівці того самого району — мають вигляд переможців. Вони використали всі урядові преференції. За кілька років у них повністю відремонтовано автошляхи: до всіх населених пунктів ведуть асфальтовані дороги. В обох громадах відкрито сучасні центри надання адміністративних послуг. У Тячеві зведено криту спортивну арену європейського зразка, а у Вільхівцях днями відкрито інклюзивно-ресурсний центр для дітей з особливими потребами. В цих та інших позитивних перетвореннях ключову роль відіграли кошти з державних субвенцій.

Після цих громад до середини нинішнього року на Закарпатті додалися ще чотири. Долаючи спротив обласного керівництва, змушені були звертатися по висновки напряму до Кабінету Міністрів. Це значно ускладнювало завдання. Але гра, кажуть, варта свічок. Серед цих останніх чотирьох найуспішніша Мукачівська ОТГ, до якої добровільно приєдналися аж сім сіл. Це найбільше згрупування населених пунктів в області, що мають спільного голову. Разом із містом усіх понад 92 тисячі громадян.

А ось жителям Холмківської громади, яка впродовж трьох років боролася за створення ОТГ, можна позаздрити. Щоб отримати позитивний висновок Закарпатської облдержадміністрації, їй довелося пройти сім кіл пекла. Місцеві жителі взялися створювати ОТГ із трьох сільських рад: Холмківської, Тарнівецької та Сторожницької. За всі роки позитивного висновку люди так і не діждалися. Лише тепер, наприкінці 2019-го, отримали змогу довести розпочате до завершення.

Спроможність цієї громади поза всіляким сумнівом: на її території розміщено потужні підприємства з іноземними інвестиціями, серед яких завод зі складання автомобілів «Єврокар». Орієнтовний бюджет, на який розраховують у Холмківській ОТГ, перевищує 170 мільйонів гривень. Звичайно, влитися в цю громаду бажають і близькі, й далекі сусіди.

А Ужгород — на самоті!

Близькі до Ужгорода села жодного бажання злитися з обласним центром не мають. Замислитися керівникам міста є над чим, адже така ситуація виникла не на порожньому місці.

У 1970-ті місто над Ужем об’єдналося з кількома селами, які його оточують. Робили це з тим, щоб швидше досягти 100 000 за кількістю населення. У наступні десятиліття колишні села, а нинішні мікрорайони не підвищили рівня добробуту, а навпаки, порівняно з селами-сусідами мають вигляд і живуть бідніше, в них немає водогону й каналізації. Села від міста нічого не отримали, зате їхні землі успішно поглинула міська забудова.

Об’єднатися з містом у громаду не виявило бажання жодне із сіл. Усі вони запланували створити власні ОТГ, залишивши Ужгород на самоті. Це, звісно, створить додаткові проблеми жителям цих сіл, адже вони отримують соціальні послуги з десятків установ, розташованих у місті. І війна бюджетів, у якій козирі будуть у руках міських чиновників, — один з варіантів складних відносин між ОТГ та обласним центром у майбутньому.

Тим часом місту тісно в нинішніх географічних межах, а розширюватися нікуди. Запитання, куди звозити сміття або де через кілька років ховати померлих, давно на порядку денному. А відповідей на них немає. Чим не привід керівництву обласного центру замислитися про причини такого недружнього ставлення сусідів? Зміни в їхній свідомості можливі, але треба дуже постаратися. Поки що без альтернатив.

Претенденти на папаху

Уже йшлося про те, що в області планують створити аж 60 ОТГ. Величезна кількість папах, які хочуть надягти на свої голови майбутні очільники створюваних громад, — явище зрозуміле. Однак далеко не всім вдасться успішно діяти в умовах господарської самостійності: очевидний великий розрив між «хочу» і «можу». Про неоднакові можливості не втомлюються говорити експерти, але висновків з їхніх слів переважно не зроблено.

Кого виручають природні ресурси — корисні копалини, родовища газу чи значні лісові запаси, з яких ідуть відрахування в місцеву скарбницю, ті більш-менш спокійні за майбутнє. Слабким громадам можна спрогнозувати: їм доведеться ходити у протертому до дірок каптані. Адже не мають на своїх територіях ні виробництв, ні автозаправних станцій, ні численних підприємців. У цьому сенсі найскладніше доведеться гірським населеним пунктам, які й тепер ледве зводять кінці з кінцями.

Втрачено півтора мільярда

— У затвердженому проєкті перспективного плану враховано рекомендації Мінрегіону і наші та інших місцевих фахівців, які беруть до уваги специфіку Закарпатської області. Цього ми чекали з 2015 року, — прокоментував директор Закарпатського центру розвитку місцевого самоврядування Іван Дем’янчук. — Шкода, що багато громад не змогли використати фінансові можливості, які відкривала децентралізація. Оскільки вони так і не з’явилися на мапі Закарпаття, то втрачено сотні мільйонів у вигляді інфраструктурних субвенцій.

Директор Інституту розвитку територій, експерт Реанімаційного пакета реформ Юрій Ганущак навів точні дані, скільки громади втратили через гальмування об’єднання. За його словами, якби громади об’єдналися, то за три роки, з 2016-го по 2018-й, вони могли б отримати близько 1,5 мільярда гривень.

І це не єдині втрати, яких зазнала Закарпатська область через нереалізовану державну політику в реформуванні місцевого самоврядування, територіальній організації влади.

Є ще й інші втрати — інвестиційні проєкти, яких недорахувалася область, бізнесові проєкти, великі гроші надходять в об’єднані громади. З тими, де не один повновладний господар, а кілька несамостійних, не хочуть мати справи. «Крім того, передавати землі в комунальну власність розпочали саме з об’єднаних громад», — сказав Юрій Ганущак.

Вибори як передумова змін

Та незабаром справи на Закарпатті будуть веселіші: 22 грудня вибори пройдуть одразу в дев’яти громадах. Щодо всіх них отримано позитивні висновки обласної влади.

— Майже ніде в регіонах у стількох громадах, як на Закарпатті, — одразу в дев’ятьох — не проводитимуть цього дня виборів, — сказав політолог доцент кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету Михайло Шелемба. — Ці вибори були на часі, а останні проводили ще у 2017 році. Довго готувалися до них, бо було блокування облдержадміністрації.

Явку на цих виборах очікують вищою, ніж на президентських чи парламентських. Тільки чверть тих, хто голосуватиме, на думку Михайла Шелемби, звертатимуть увагу на партійні прапори. Це тому, що в ОТГ виборці обиратимуть кандидатів здебільшого через особисте знайомство.

Отримавши повноваження, новообрані голови об’єднаних громад, депутати рад зможуть перейти до виконання передвиборчих програм. І дуже добре, якщо їхні слова не залишаться обіцянками, як це часто буває. І що втілюватимуть у життя всі можливості, які має децентралізаційна реформа.