Зацькований погляд, закушені губи, нервове тупцяння — так, це вона. Це людина, яка стала новою жертвою тих, хто їздить у службових авто та дивиться на світ зі зручних службових кабінетів. Керманичам міст та містечок, які не відають усіх принад пересування громадським транспортом, проблема ця не зрозуміла. Вони ніяк не можуть второпати, що «сходити до вітру» можна там, де цей вітер таки є, — на природі. Але аж ніяк не в громадських місцях, аж ніяк не майже в центрі великого міста, зокрема й столиці.
Пишу «майже в центрі», бо Хрещатик ще так-сяк туалетами облаштований. А от уже, наприклад, Либідська площа… Туалети тут є тільки у торговельних центрах, але торгувати ці центри починають лише з десятої ранку.
Селянин, який прибув до столиці рано-вранці, містянин, що їде на інший берег Дніпра і робить тут пересадку, та будь-хто, схильний вважати «хто рано встає, тому Бог дає», марно гіпнотизуватиме двері та осоловілих після нічної зміни охоронців — і годувати-поїти, і, відповідно, приймати з цього з’їденого-випитого «здачу» тут будуть лише за графіком. Який стартує аж ніяк не зі зручного для робочої людини моменту.
Але ж людський організм — не годинник, та й позаштатні, так би мовити, ситуації трапляються. От і крутить людина головою, шукає, де справити потребу. А — нема де!
Раніше ще неподалік метро «Либідська» співчутливі аборигени направляли страждальців «під міст і направо» — між озером та залізницею скверик такий напівзанедбаний (і добре, що не стерильно-прозорий) був. Але кілька років тому у ньому почали на місці «пахучих» кущів споруджувати чи то резиденцію патріарха УПЦ МП, чи то патріарший собор. Для справжніх паломників знати, що саме будується, звісно, важливо. А «паломникам» до колишнього скверу — все одно.
Усе одно, бо тепер там паркан навколо колись доступних кущів. Отак прямо уздовж дороги, якою їде громадський транспорт із купою зручних для озирання пейзажів вікон із ду-у-уже спостережливою пикою у кожному вікні. Коли зима й день короткий — то ще нічого, а от улітку ці спостерігачі, чорт би їх забрав…
Це дошкільняті ще можна спустити штанці й виставити рожеву дупку на загальний огляд — усі тільки сюсюкати будуть. А дорослій людині… Оце правда, може таки добудують собор-резиденцію і серед іншого спорудять там і громадський туалет. Аби тільки графік встановили. Не як для тих, хто потягушки під десяту ранку робить, а як для ченців, котрі із самого сходу сонця вже на ногах. Чи то — на колінах.
А тим часом було би непогано, щоб поважний магазин «Ашан» у поважному торговому центрі «Океан-Плаза» обзавівся більше ніж одною на кожну стать кабінкою. Ой, виказав єдину в усій окрузі туалетну точку, що працює з восьмої ранку. Облуплена, але ж таки працює…
Тепер — про Європу, куди ми так прагнемо і на дорогу до якої клянчимо у тої ж Європи грошиків. Невже для облаштування міста громадськими туалетами нам потрібна допомога Заходу? Невже без підписання і ратифікації Угоди про асоціацію націю на можна врятувати від сорому й урологічних проблем (а вони від невчасного походу у туалет квітнуть буйним цвітом — спитайте будь-якого лікаря)?
Що це за ментальне таке убозтво: «без Європи ми нічого не можемо». Причому проявляється воно не тільки у комунально-санітарній сфері. Он міністр екології та природних ресурсів Андрій Мохник заявляє про необхідність просити добрих західних сусідів про надання підтримки у 500 мільйонів євро для апроксимації (себто наближення) до європейських стандартів українського екологічного законодавства. А може, для початку впровадити те, що не коштує ні копійки? Наприклад, публічно проводити конкурси на заміщення вакантних посад у Мінекології.
Для початку — включити представників громадськості та ЗМІ до складу конкурсної комісії, яка розглядає кандидатури на посади директорів національних природних парків. Закон цього не забороняє. І приклад хороший є: офіс омбудсмена публічно проводив конкурс на заміщення вакансії у Вищій раді юстиції. Але ж ні, не хоче екоміністерство цього робити. Чогось боїться? Є що приховувати? Виходить, що є.
Або візьмімо лісове відомство. Чому воно не хоче ухвалити нові стандарти якості деревини? Нові правила її продажу? Білорусь, яка про асоціацію ані слова, і стандарти, й правила європейського зразка вже ухвалила. Завдяки чому впевнено обганяє Україну у торуванні шляху до європейських ринків і у прибутковості лісового сектору.
Цей емоційний допис прошу вважати запитом і до Київського міського голови Віталія Кличка, який об’їздив увесь світ і начебто знає, що таке цивілізована столиця. І до екоміністра, який вперто не реагує на заклики «відкрити» «директорський» конкурс. І до керівництва Держлісагентства, яке вже не перший рік обіцяє нові стандарти та правила (вже розроблені й представлені висококваліфікованими експертами світових та національних фахових організацій!).
Якщо ми таки йдемо у Європу, то зробіть зі свого боку хоч кілька кроків!!!