Напередодні нового навчального вересня у педагогів, які працюють у школах ОРДЛО, враз побільшало клопотів. Адже до шкільної програми поряд з наявним обов’язковим вивченням російської мови заплановано ввести ще й новий предмет «родной язик». Насправді це клонована з перевіреною практикою навчальна програма РФ, на яку вже сім років підсаджують дітей та вчителів окупованої частини українського Донбасу.

Не секрет, у Росії урок «родной язик» змушені були ввести на вимогу жителів тих багатьох регіонів держави, де люди спілкуються не тільки російською, а й рідною мовою і не хочуть від неї відмовлятися. Невже, оскільки йдеться про загарбану частину України, місцевим дітям нарешті повернуть змогу знову вивчати рідну мову багатьох з них — українську?

Аякже! Таку можливість категорично заперечують навіть тамтешні педагоги, які добре знають ситуацію зсередини. Мабуть, прогнозують вони, школярам запропонують уроки грецької мови з огляду на компактне проживання її носіїв на півдні Донеччини. Або вірменської, молдовської, болгарської. Обирати справді є з чого, оскільки територію краю свого часу вподобали представники відразу 133 національностей. І рідні мови майже всіх їх можуть потрапити у шкільну програму ОРДЛО, за винятком української. І це попри те, що українці були і є найчисленнішою етнічною групою населення Донецької області — 56,7%, за даними ще мирного перепису.

Напівправда про російськомовність

Брутальне витіснення державної мови з усіх сфер життя на окупованій території та жорстоке переслідування українців — поки що найбільше досягнення ОРДЛО за всі минулі сім років гібридної війни. Особливо це помітно на тлі багатьох економічних, соціальних та інших проблем, які там накопичуються. Розпочавши навальний наступ на українську мову, місцеві колабораціоністи активно використовували давній кремлівський пропагандистський штамп про «ісконно рускій» Донбас та його виключно російськомовне населення. І ця напівправда як потужна ідеологічна зброя, на жаль, спрацювала взимку та навесні 2014-го. Хоч саме на той час Донецьк і весь регіон мали переконливі приклади функціонування державної мови, яка поступово тут розвивалася під перелякані зойки і репетування російських шовіністів про примусову українізацію.

Отже, якщо оперувати фактами, а не маніпуляціями російської пропаганди, то варто пам’ятати такі реалії про насправді не зовсім російськомовний Донбас. Ще мирного 2013 року в Донецькій області працювали 730 дошкільних дитячих закладів, де виховували українською мовою понад 100 тисяч (73,7% загальної кількості) малих жителів краю. А коли вересневий шкільний дзвінок повідомив про початок 2013—2014 навчального року, за парти сіли понад 165 тисяч дітей (50,4%), які навчалися державною мовою. Усього на Донеччині тоді працювали 244 школи (в самому Донецьку — 34) з українською мовою навчання та 367 — двомовні. В області на той час відкрили близько 9 тисяч українських класів.

Зайве казати, що після того, як 2014-го носії «рускай вєсни» поставили знак дорівнює між місцевими представниками титульної нації України та ярликами «фашист», «націоналіст», «бандеровець» чи «каратель», зменшення кількості чи закриття українських дитсадків, шкіл та класів по той бік лінії розмежування стало справою часу. Тому вже восени 2017 року тодішній лідер ОРДО О. Захарченко гордо повідомив, що всі 100% шкіл на окупованій території переведено на російську мову навчання. А цинізм цієї ситуації ще й у тому, що на той момент у «конституції ДНР» поряд з російською мовою статус державної мала й українська. Окупанти позбавили її цього статусу 2020-го і вилучили вивчення української мови та літератури з навчальних планів усіх закладів освіти, взявши за основу програму «Школа Росії». Замість української мови і літератури відразу ввели уроки історії Росії та історії Донбасу, а на них взялися популяризувати тутешніх маргіналів чи прибулих з РФ найманців і кадрових військових «героїв».

«Найпершими кроками керівника нашої промислової Горлівки 2014 року стали найважливіші, на переконання окупантів, розпорядження, які стосувалися мови в освіті та інших галузях: «Російську мову зробити основною, українську заборонити» та «Замінити всі вивіски українською мовою на російською». Далі було кілька хвиль русифікації, коли під заборону потрапило не тільки вивчення української мови і літератури, а навіть історії й географії України», — згадує педагог із Горлівки.

«Це один з елементів безперервної війни»

Загалом по той бік лінії розмежування на Донбасі 2014 року залишилося близько 500 шкіл, у яких спершу звели до мінімуму, а потім зовсім припинили вивчати українську мову. Те саме стосується й вищих навчальних закладів. А показовий у цьому плані приклад Донецького національного університету імені Василя Стуса, який після окупації міста переїхав у Вінницю, де продовжує працювати. Так-от у клоні ДонНУ, що залишився в Донецьку й імітує діяльність, аби прибрати всі згадки про державну мову України, навіть перейменували кафедру української мови і літератури, назвавши її «слов’янської філології та прикладної лінгвістики». Зрозуміло, окупанти демонтували барельєф Героя України Василя Стуса біля входу на філологічний факультет, який він свого часу закінчив.

«Мета окупаційних адміністрацій в ОРДЛО — повна і тотальна асиміляція населення окупованих територій, що офіційно задекларовано у доктрині «Русский Донбасс». Це все — елемент безперервної війни», — переконаний уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

Масштабна і цілеспрямована русифікація освіти в ОРДЛО має ще одне чітке завдання: поставити величезну перешкоду для молоді з окупованої території, яка хоче навчатися у вишах України, адже пов’язує з нею своє майбутнє.

Однак без уроків української мови у школах учні з окупованих міст і сіл Донбасу мають змогу вивчати її та здобувати загальну середню освіту за дистанційно-екстернатною формою на території регіону, контрольованій українським урядом. Сприяючи юним співвітчизникам, Міністерство освіти і науки створило дистанційну форму навчання: за допомогою інтернет-платформ, відкритих у Бахмуті, Краматорську, Маріуполі, Покровську та Слов’янську, можуть навчатися понад 2 тисячі школярів. Поряд із цим існують інші варіанти оволодіти українською мовою, хоч, певна річ, ці можливості обмежені й не задовольняють усіх потреб школярів по той бік лінії розмежування.

«У нашій школі від вивчення української мови залишився тільки факультатив. Він має вигляд нульового уроку, який призначають на сьому годину ранку, а триває він 15—20 хвилин. Тому більшість школярів підпільно шукають собі репетиторів. Здебільшого це колишні вчителі української мови», — розповідає нинішня студентка вишу, яка на навчання переїхала з окупованої території.

До речі, ця донедавна жителька Донецька недарма розповідає про вивчення української мови фактично нелегально і якнайдалі від сторонніх вух та очей. Бо позитивне ставлення людей в ОРДЛО до України та вивчення державної мови чи справжньої історії окупаційна влада не тільки не заохочує, а й може призвести до великих неприємностей. Існує безліч сумних прикладів, коли нещасних хапали «на підвал», де піддавали знущанням тільки за знайдену в них синьо-жовту чи іншу символіку України, яку поряд зі США окупанти називають найбільшим ворогом РФ, отже і «республік».

А ТИМ ЧАСОМ

Улітку завідувач кафедри російської мови ДонНУ В. Тертулов повідомив про намір укласти «Словник сучасної російської мови на Донбасі», в якому буде близько 600 регіоналізмів. За його словами, це буде словник донецького просторіччя.

«Наші діти повинні знати, що тут немає ніякого суржику, тут російська мова, російське просторіччя, в якому є вкраплення українізмів. Однак багато таких вкраплень навіть не українські, оскільки, наприклад, деякі походять з Одеси», — всерйоз вважає упорядник «Словника» і «доктор філологічних наук».