Спостерігаючи за роботою нашого парламенту, більшість українців ставить запитання: за що їм платять гроші? Складається враження, що чимало депутатів банально не ходять на засідання. А якщо й приходять, то для того, щоб поспілкуватися з журналістами в кулуарах чи побитися з колегою. Тому не дивно, що довіра українців до Верховної Ради на вкрай низькому рівні. Та й самі народні обранці дивуються поведінці деяких колег.
«Коли люди дивляться на тих депутатів, які приходять до парламенту напідпитку, влаштовують у сесійній залі розбірки, демонструють свої м’язи чи нецензурно висловлюються, у них виникає запитання: чи це той післямайданний парламент, якому ми доручили вирішувати нашу долю, ухвалювати європейські стандарти?» — зауважує народний депутат Світлана Заліщук.
Щоб регламентувати поведінку парламентаріїв, народні обранці з різних фракцій підписали Декларацію про наміри щодо розроблення Кодексу парламентської етики.
«Довіра до політичних інститутів — ключовий елемент їхньої легітимності, — коментує голова ради лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко. — Особливо це стосується парламенту як представницького органу. Рівень довіри до Верховної Ради останніми роками рекордно низький. Великою мірою це пов’язано із суспільним уявленням про сумнівні етичні принципи народних обранців».
Експерти наголошують, що парламентська етика не обмежується поведінкою депутата в сесійній залі чи поза нею. Ідеться про набагато ширше коло проблем: працевлаштування народного обранця після закінчення каденції, конфлікт інтересів — так звані договорняки між парламентаріями та бізнесом тощо. Міжнародні та вітчизняні експерти переконані, що з українськими депутатами потрібно працювати і так підвищувати їхній статус.
«З 2013 року ми впроваджуємо програму посилення спроможності українського парламенту. Ідеться про покращення комунікацій між депутатами та їхніми виборцями, посилення функцій парламенту у встановленні фактів боротьби з корупцією тощо. Серед наших завдань — сприяння парламенту в підготовці професійного кодексу парламентської етики, — розповідає директор програми USAID «РАДА» Ігор Когут. — Вважаємо, що у депутатів, як і в будь-яких інших представників професій, є певні засадничі норми, яких потрібно дотримуватися. У запропонованому кодексі містяться дуже важливі норми стосовно конфлікту інтересів, декларування статків та своїх інтересів у відносинах з лобістами тощо. Завдання цього процесу — формування діалогового майданчика, де народні депутати зможуть з’ясовувати і досліджувати всі етичні дилеми, з якими їм доводиться щодня стикатися. Основне завдання цього майданчика — щоб депутати самі дійшли згоди щодо основних принципів парламентської етики».
За словами народного депутата Остапа Єднака, головний в цьому процесі діалог. «Парламентська етика — це політична відповідальність депутата, — зазначив народний обранець. — Маємо навчитися культури політичного діалогу, щоб завоювати довіру та підтримку громадян. Рівень культури і етики в парламенті визначається рівнем поваги до інституції та одне до одного. Думаю, що закон цю проблему не розв’яже, отже це має бути внутрішньопарламентський маніфест».
«Саме спілкування дає змогу напрацювати спільне бачення документа. Адже кодекс охоплює питання, які не можна назвати чітко законними або незаконними, це так звана сіра зона. Але він визначає стандарти, як діяти з питаннями, яких не вирішує закон», — зазначила координатор проекту ОБСЄ та Бюро демократичних інститутів і прав людини «Зміцнення діалогу між громадянським суспільством і ключовими державними органами та установами в Україні у сфері людського виміру» Катерина Рябіко.
Звісно, важко повірити, що депутати, підписавшись під цим документом, згадають про повагу до колег та виборців і банальні правила поведінки. Водночас це лише перший крок на важливому шляху запровадження депутатської етики.